Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 629/2739/18

провадження № 51-3479 км 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Фоміна С. Б.,

суддів Булейко О. Л., Ковтуновича М. І.,

за участю:

секретаря

судового засідання Письменної Н. Д.,

прокурора Подоляка М. С.,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Дьолога В. В. на ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 червня

2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Краснопавлівка, Лозівського району, Харківської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК)

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з вироком, 01 травня 2016 року, приблизно о 16:00 годині, ОСОБА_1, знаходячись на відкритій ділянці місцевості, поблизу "Краснопавлівського комбінату хлібопродуктів" за адресою: смт. Краснопалівка, Лозівського району, Харківської області, вул. Українська, 2, з раніше знайомим йому ОСОБА_2, в ході конфлікту, який виник між ними на ґрунті тривалих особистих неприязних стосунків, які склались через те, що колишня цивільна дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 стала спільно проживати із ОСОБА_2, та перейшов у бійку між ними, ОСОБА_1, маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень потерпілому та бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_2 не менш ніж вісім ударів руками та ногами в область голови, внаслідок чого спричинив останньому тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року стосовно ОСОБА_1 змінено, пом'якшено йому покарання, призначено покарання за частиною 1 статті 121 КК із застосуванням статті 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В іншій частині вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор не погоджується з ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, вимагає її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

В обґрунтування власної позиції прокурор зазначає, що апеляційним судом, в порушення приписів закону, при призначенні покарання за частиною 1 статті 121 КК безпідставно застосовано статтю 69 КК, внаслідок чого призначене судом покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги статті 419 КПК, не навів у своєму рішенні належних мотивів щодо пом'якшення покарання ОСОБА_1, адже, за матеріалами кримінального провадження та зі змісту вироку місцевого суду жодної обставини, що пом'якшує покарання та істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення не наведено, а щире каяття засудженого, яке врахував суд, на думку прокурора, не відповідає дійсності. Крім того, в оскарженій ухвалі не зазначено мотиви, керуючись якими суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора.

Від засудженого ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він не погоджується з доводам прокурора, вважає їх безпідставними, посилається на той факт, що на момент вчинення злочину він знаходився у тверезому стані, а тому обтяжуючих обставин, які б могли вплинути на призначення покарання не встановлено. Крім того, на думку ОСОБА_1, судом при призначенні покарання із застосуванням статті 69 КК було враховано ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного, наявність у нього хворої матері пенсійного віку, дружини, дітей, відсутність попередніх судимостей та обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття у вчиненому.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги з підстав, зазначених в ній. Заперечення засудженого ввважає безпідставними.

Засуджений ОСОБА_1 заперечив проти задоволення касаційної скарги. Просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.

Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні суспільно небезпечного діяння та його кваліфікації за частиною 1 статті 121 КК не оскаржуються, а тому, відповідно до положень статті 433 КПК, у зазначеній частині судове рішення у касаційному порядку не перевіряється.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. При призначенні покарання із застосуванням положень статей 65, 66, 67, 68, 69 КК суд, зокрема, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Так, судом було встановлено, що, відповідно до статті 12 КК, засуджений скоїв тяжкий злочин, раніше не судимий, не працює, одружений, має двох дітей, батьком яких значиться у свідоцтвах про народження, зі слів, має на утриманні ще одну дитину, у відношенні якої відомості про нього як батька відсутні, на обліку у лікаря-психіатра, лікаря-нарколога не перебуває, має матір пенсійного віку, за зареєстрованим місцем проживання характеризується позитивно, фактично проживає за іншим місцем проживання. Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття в скоєному, а обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

При касаційній перевірці матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, застосувавши положення статті 69 КК, зазначив дві обставини, що пом'якшують покарання а саме: наявність у засудженого трьох малолітніх дітей та хворої матері пенсійного віку. Наведене надає підстави вважати, що апеляційний суд при перевірці провадження не встановив у діях засудженого проявів щирого каяття у вчиненому злочині, а тому не визнав цей факт як обставину, що пом'якшує покарання, з чим погоджується і суд касаційної інстанції. За викладених обставин посилання прокурора на відсутність щирого каяття, як обставини, що пом'якшує покарання, судом апеляційної інстанції було перевірено та враховано при призначенні покарання.

Проте, за результатами перевірки Судом встановлено, що доводи прокурора щодо відсутності підстав для застосування статті 69 КК при призначенні покарання ОСОБА_1 знаходять відповідне підтвердження.

Статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Статтею 69 КК , або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Статтею 69 КК за цей злочин.

Колегія суддів зауважує, що частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише "за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину", тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, неодноразово викладеною у судових рішеннях.

Зі змісту оскарженого судового рішення вбачається, що суд при призначенні покарання із застосуванням положень статті 69 КК взяв до уваги наявність малолітніх дітей у засудженого та хворої матері пенсійного віку. Проте, встановлені судом обставини, жодним чином не впливають на суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_1 діяння та, відповідно, не знижують ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційний суд безпідставно застосував при призначенні покарання ОСОБА_1 норми, передбачені положеннями статті 69 КК.

Враховуючи наведене, ухвала Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року підлягає скасуванню на підставі положень статті 438 КПК у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого, з огляду на вимоги кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність, суд повинен ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, з метою попередження ризику переховування ОСОБА_1 від суду, враховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_1 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Дьолога В. В. на ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 03 квітня 2021 року включно.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. Б. Фомін О. Л. Булейко М. І. Ковтунович