ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/10/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт"

на ухвалу Господарського суду Одеської області (суддя - Погребна К.Ф.) від 30.01.2018

та постанову Одеського господарського суду (головуючий - Головей В.М., судді: Принцевська Н.М., Разюк Г.П. ) від 28.03.2018

за позовом Фонду державного майна України

до Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт"

та Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області

про визнання незаконним рішення та визнання недійсним договору.

Короткий зміст позовних вимог

1. 02.01.2018 Фонд державного майна України (далі - Позивач) подав позовну заяву про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 (далі - Рішення) та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладеного 08.06.2017 між Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі - Відповідач 2) і Приватним підприємством "Готельний комплекс "Курорт Еліт" (далі - Відповідач 1), який зареєстровано в реєстрі за № 1367 (далі - Договір).

2. Позовна заява мотивована незаконністю Рішення та Договору, за якими Відповідачем 2 передано у власність Відповідача 1 шляхом продажу земельну ділянку із земель, що перебувають у віданні Затоківської селищної ради, загальною площею 0, 6914 га забудованих земель, в тому числі за земельними угіддями, гектарів: відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом, що розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, № 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, оскільки вказана земельна ділянка є державною власністю, так як на цій земельній ділянці розташована база відпочинку "Зорі Тирасполя" за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, № 19, яка є державною власністю, про що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.05.2017 № 35115434 внесений запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером запису 20328673, а належність майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" до державної власності визнана рішенням Господарського суду Одеської області від 17.12.2015 у справі № 916/2773/15 (залишеним без змін постановами апеляційного та касаційного суду). Позивач, пославшись на норми Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України вказав на набуття державою права на передану Відповідачу 1 за Рішенням та Договором земельну ділянку через розташування на ній об'єкта нерухомого майна, що перебуває у державній власності.

3. 28.01.2018 Позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, що розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, № 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157.

4. Заява мотивована необхідністю обмежити власника - Відповідача 1 у реалізації правомочності розпорядження земельною ділянкою, передача якої у власність Відповідача 1 за Рішенням та Договором відбулась незаконно, оскільки реєстрація речових прав на будівлі, за якими визнано право державної власності, відбулась 05.05.2017, а Договір укладений 08.06.2017, що свідчить про очевидне порушення Відповідачем 2 права державної власності на вказану земельну ділянку, а неправомірні оспорювані дії Відповідача 2 стосовно цієї ділянки вказують на істотність порушення чинного законодавства з боку третіх осіб, що створює загрозу подальшої зміни власника земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. 30.01.2018 Господарський суд Одеського області виніс ухвалу (залишену без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2018) про задоволення заяви Позивача про забезпечення позову до закінчення розгляду справи по суті та накладення арешту на земельну ділянку, що розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, № 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157. Рішення судів мотивовані необхідністю вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку, що стала об'єктом продажу та передачі за Рішенням та Договором, з метою забезпечення збалансованості інтересів всіх учасників судового процесу, враховуючи, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення у даній справі. При цьому суд виходив з предмету спору, яким є Рішення та Договір, за якими земельна ділянка, яка перебувала у постійному користуванні Відповідача 1 для обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, була передана вказаній особі у власність шляхом продажу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. 13.04.2018 Відповідач 1 подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.01.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 та в задоволенні заяви Позивача про забезпечення позову відмовити в повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Арешт майна як захід забезпечення позову є адекватним та можливим лише в разі, якщо позивачем заявлені вимоги майнового характеру, тобто предметом спору має виступати індивідуально визначене майно, коли є припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись на момент виконання рішення, тоді як предметом спору у цій справі є рішення селищної ради та договір, а майнових вимог стосовно земельної ділянки (про витребування або визнання права власності) при цьому не заявлено. Суди не зазначили, яким чином накладення арешту забезпечуватиме виконання рішення у даній справі, виходячи з предмета спору, адже у разі задоволення позову таке рішення констатує лише певний юридичний факт та не передбачає жодних дій зобов'язального характеру для учасників справи. Повернення ж сторін за спірною угодою у первинний стан передбачає повернення майна Відповідачу 2, а не Позивачу.

8. Забезпечення позову застосовується у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову, тоді як Відповідач 1 не вчиняв жодних дій, направлених на невиконання чи утруднення виконання можливого рішення у про задоволення позову у даній справі, оскільки Відповідач 1 залишається власником земельної ділянка, яка є предметом Рішення та Договору.

9. Судами не враховано накладення декількох арештів на земельну ділянку Відповідача 1 за ухвалами суду, які є чинними, що унеможливлює реалізацію Відповідачем 1 земельної ділянки або зміну її власника іншим шляхом.

10. Реєстрація права державної власності на нерухоме майно на земельній ділянці, переданій Відповідачу 1, відбулась лише 11.05.2017, тобто після 29.12.2015, коли Відповідачем 2 та приватним підприємством "Лазурна 19" (правонаступником якого є Відповідача 1) укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендар має переважне право на отримання орендованої земельної ділянки у власність. Надані ж Позивачем докази на підтвердження набуття права державної власності на базу відпочинку "Зорі Тирасполю" - наказ Позивача № 2176 від 18.10.2004 та рішення у справі № 916/2773/15 (у якій Відповідача 1 не було залучено до участі у справі) про відмову ПП "Аліса" у визнанні права власності на майно бази відпочинку не є правовстановлюючими документами на це майно у розумінні вимог закону. Право власності, а відповідно і право розпорядження Відповідача 2 на передану за Рішенням та Договором земельну ділянку підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 02.12.2011 у справі 5/17-4110-2011, яким вказана земельна ділянка передана у власність Відповідача 2 від ПП "Аліса".

11. Позивачем не надано правовстановлюючих документів на земельну ділянку, передану Відповідачу 1, а визначена статтею 377 ЦК України підстава для набуття права на земельну ділянку застосовується у разі набуття права власності на нерухоме майно шляхом його придбання (за договором купівлі-продажу тощо), тоді як Позивач не зазначає про такі обставини та не посилається на відповідні докази, а судами при застосуванні заходу до забезпечення позову не були перевірені обставини, на які посилається Позивач в якості обґрунтування наявності спору між ним та відповідачами.

Позиція Позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

12. Судами правильно здійснено оцінку обґрунтованості доводів Позивача щодо необхідності вжиття заходу забезпечення позову у цій справі, оскільки наслідком задоволення позовних вимог буде повернення земельної ділянки до державної власності.

13. Скаржник безпідставно посилається на судові рішення в інших справах про накладення арешту на земельну ділянку, оскільки Позивач не є стороною в цих справах.

14. Доводи скаржника про обставини набуття Позивачем права власності на земельну ділянку не стосуються оскаржуваної ухвали місцевого суду.

Позиція Верховного Суду

Щодо співвідносності заходу до забезпечення позову

15. Суд, приймаючи до уваги межі перегляду справи та повноваження касаційного суду, не погоджується із висновками місцевого та апеляційного господарських судів та вважає їх такими, що винесені із порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права з огляду на таке.

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

16. Судами встановлено, що предмет спору за вимогами Позивача стосується рішення Відповідача 2 про передачу Відповідачу 1 земельної ділянки загальною площею 0, 6914 га, що розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, № 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, та договір купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки між цими особами. Підстави позову зводяться до заперечення законності Рішення та Договору через ствердження про незаконність передачі земельної ділянки у приватну власність, оскільки ця земельна ділянка належить до державної власності.

При цьому обставин заявлення Позивачем вимог про визнання права власності на цю земельну ділянку, витребування її від Відповідача 1 на користь Позивача або застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення вказаної земельної ділянки Відповідачем 1 на користь Відповідача 2, Позивача чи будь-якої іншої особи судами встановлено не було. Отже майнових вимог що зазначеної земельної ділянки з боку Позивача заявлено не було.

На підставі викладеного Суд дійшов висновку, що задовольняючи заяву Позивача про накладення арешту на вказану земельну ділянку, суд першої інстанції з порушенням процесуальних норм - статей 136, 137 ГПК України, не встановив зв'язку між вказаним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги у даній справі, не зазначив, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову у даній справі та імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття такого заходу, а тому ухвалив незаконне рішення (яке неправомірно підтримано апеляційним судом) та безпідставно задовольнив заяву Позивача про застосування заходу до забезпечення позову у цьому спорі шляхом накладення арешту на вказану земельну ділянку, а застосований захід забезпечення позову у даній справі не є співвідносним та адекватним із заявленими Позивачем позовними вимогами.

17. Дійшовши викладеного в пунктах 15 та 16 цієї постанови висновку, Суд погоджується із аргументами Відповідача 1 (пункт 7) про відсутність підстав для задоволення заяви Позивача про застосування такого заходу забезпечення позову у цьому спорі як арешт земельної ділянки.

Суд відхиляє аргументи скаржника, які зводяться до заперечення права державної власності на земельну ділянку, передану за Рішенням та Договором (пункти 10, 11), оскільки вказані заперечення викладені поза межами предмету касаційного оскарження (судового рішення про забезпечення позову) та стосуються розгляду спору по суті заявлених позовних вимог, а тому погоджується із аргументами Позивача у відзиві на касаційну скаргу, що обставини набуття Позивачем права власності на земельну ділянку не стосуються оскаржуваної ухвали місцевого суду (пункт 14).

18. Враховуючи вищевикладене, а також виходячи із повноважень, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 308 та статті 311 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню з прийняттям нового рішення у справі - про відмову у задоволенні заяви Позивача про застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку що розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, № 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт" задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.01.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 у справі № 916/10/18 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Фонду державного майна України про застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, що розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, № 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак