ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 910/7047/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз",

представник позивача - Сєров Є.І., адвокат (довіреність від 06.11.2018 № 01/01/07-666/д, свідоцтво від 19.10.2018 № 7081/10),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс",

представник відповідача - Прищепа О.С., адвокат (довіреність від 11.01.2019 б/н); Луцак І.О., адвокат (довіреність від 11.01.2019 б/н),

третя особа - компанія "Моументум Ентерпрайзис (Східна Європа) Лтд.",

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 (головуючий Руденко М.А., судді: Пономаренко Є.Ю. і Дідиченко М.А.)

у справі № 910/7047/18

за позовом публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" (далі - Позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс" (далі - Відповідач),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - компанія "Моументум Ентерпрайзис (Східна Європа) Лтд." (далі - Компанія),

про стягнення 330 078 621,99 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача про стягнення 325 015 743, 99 грн. заборгованості та 5 062 878, 00 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання щодо повернення коштів за договорами про надання поворотної фінансової допомоги.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2018 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість в розмірі 12 457 483,48 долара США, що еквівалентно 325 015 743,99 грн., та три відсотки річних у розмірі 5 062 878, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Відповідач на порушення норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов договорів про надання поворотної фінансової допомоги не здійснив повернення грошових коштів у строк та в розмірі, визначені умовами зазначених договорів, а тому позовні вимоги щодо стягнення 325 015 743, 99 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також у зв`язку з несвоєчасним виконанням Відповідачем зобов`язання щодо повернення коштів за договорами поворотної фінансової допомоги на підставі статті 625 ЦК України обґрунтованими є вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 5 062 878,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 Компанію було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:

- Позивач не є належним кредитором чи уповноваженою особою щодо отримання коштів за договорами про надання поворотної фінансової допомоги відповідно до договору від 24.12.1997 №999/97 про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов`язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки Андріяшівського газоконденсатного родовища (далі - Договір № 999/97);

- посилання Позивача на солідарне зобов`язання є необґрунтованим, оскільки в розумінні статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання, при цьому солідарний обов`язок або солідарна вимога щодо повернення суми за договорами про надання поворотної фінансової допомоги не встановлена ні договором, ані нормами законодавства;

- позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 5 062 878, 00 грн. є похідними від позовних вимог про стягнення боргу за договорами поворотної фінансової допомоги, а тому підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019, а рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2018 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення статей 210, 540-542, 135, 1046 ЦК України, статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 24 Закону України "Про режим іноземного інвестування".

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Компанії відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 24.12.1997 підприємством "Полтаванафтогаз" та Momentum Energy International Inc. укладено Договір № 999/97.

Відповідно до угоди від 22.07.1998 про передачу прав і обов`язків за договором та додатку № 4 до Договору № 999/97 Компанія є правонаступником Momentum Energy International Inc., а Позивач є правонаступником підприємства "Полтаванафтогаз".

Додатковою угодою від 28.04.2011 про внесення змін до Договору № 999/97 сторони домовились читати за текстом договору та його додатків "відкрите акціонерне товариство" як "публічне акціонерне товариство", "ВАТ "Укрнафта" як "ПАТ "Укрнафта".

Учасниками Договору № 999/97 в особі начальника Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" уповноваженого СІД Наслєднікова С.В. (кредитор) та Відповідачем (отримувач) було укладено договори про надання поворотної фінансової допомоги, а саме: від 05.11.2013 № 5/11/13; від 07.11.2013 № 7/11/13; від 08.11.2013 № 8/11/13 (далі - окремо: договір № 5/11/13; договір № 7/11/13; договір № 8/11/13, разом: Договори).

Згідно з пунктом 1.1 Договорів кредитор надає отримувачеві з метою поповнення обігових коштів поворотну фінансову допомогу, яка надалі іменується "Допомога", а отримувач зобов`язується використати суму одержаної допомоги з вищевказаною метою та повернути її кредиторові на умовах Договорів.

Пунктом 1.2 договору № 5/11/13 передбачено, що загальна сума допомоги, яка надається кредитором отримувачеві за цим договором складає 40 000 000,00 грн., що у розрахунку за середнім курсом продажу долара США на міжбанківському валютному ринку України на дату укладення цього договору становить 4 878 049 доларів США при курсі 8,20 грн. за 1 долар США.

Відповідно до пункту 1.2 договору № 7/11/13 загальна сума допомоги, яка надається кредитором отримувачеві за цим договором складає 40 000 000,00 грн., що у розрахунку за середнім курсом продажу долара США на міжбанківському валютному ринку України на дату укладення цього договору становить 4 878 049 доларів США при курсі 8.20 грн. за 1 долар США.

Згідно з пунктом 1.2 договору № 8/11/13 загальна сума допомоги, яка надається кредитором отримувачеві за цим договором, складає 22 151 361,00 грн., що у розрахунку за середнім курсом продажу долара США на міжбанківському валютному ринку України на дату укладення цього договору становить 2 701 385,48 долара США при курсі 8.20 грн. за 1 долар США.

Пунктом 4.3 договору № 5/11/13 та договору № 7/11/13 передбачено, що отримувач має право на отримання допомоги повністю або частково не пізніше 12.11.2013.

Відповідно до пункту 4.3 договору № 8/11/13 отримувач має право на отримання допомоги повністю або частково не пізніше 20.11.2013.

Крім того, умовами Договорів сторони погодили такі кінцеві дати повернення загальної суми допомоги, а саме:

- пункт 5.1 договору № 5/11/13, кінцева дата повернення загальної суми допомоги (суми допомоги фактично отриманої отримувачем) відповідно до цього договору настає 20.11.2017;

- пункт 5.1 договору № 7/11/13, кінцева дата повернення загальної суми допомоги (суми допомоги фактично отриманої отримувачем) відповідно до цього договору настає 12.11.2017;

- пункт 5.1 договору № 8/11/13, кінцева дата повернення загальної суми допомоги (суми допомоги фактично отриманої отримувачем) відповідно до цього договору настає 01.12.2017;

Згідно з пунктом 5.4 Договорів отримувач повертає загальну суму допомоги, вказану в пункті 1.2 Договорів та отриману за цими Договорами, у національній валюті України - гривні.

Судами встановлено, що на виконання вимог Договорів кредитор (учасники Договору № 999/97) перерахував отримувачу 102 151 361,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: від 14.11.2013 № 164 на суму 40 000 000,00 грн.; від 14.11.2013 № 165 на суму 40 000 000,00 грн.; від 14.11.2013 № 166 на суму 22 151 361,00 грн.

03.11.2017 Відповідач звернувся до Позивача з листом № 031117, в якому просив відтермінувати кінцеву дату повернення суми фінансової допомоги на строк до 31.12.2019.

Позивачем на адресу Відповідача був направлений лист від 08.11.2017 № 09/04-5222 з вимогою виконання Відповідачем зобов`язань за Договорами та повернення коштів у визначені Договорами строки.

У подальшому Позивач звернувся до Відповідача з претензією від 29.01.2018 № 01/01/11/06/02/01/01-02/1/438, в якій вимагав перерахувати заборгованість за Договорами в національній валюті - гривні, яка на дату такого повернення дорівнюватиме сумі, що еквівалентна 12 457 483,48 долара США, яка залишена Відповідачем без задоволення.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 330 078 621,99 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, Відповідач на порушення норм ЦК України та умов договорів про надання поворотної фінансової допомоги не здійснив повернення грошових коштів у строк та в розмірі, визначених умовами зазначених договорів, а тому позовні вимоги щодо стягнення 325 015 743, 99 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також у зв`язку з несвоєчасним виконанням Відповідачем зобов`язання щодо повернення коштів за договорами поворотної фінансової допомоги на підставі статті 625 ЦК України обґрунтованими є вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 5 062 878,00 грн.

Однак суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, оскільки відповідно до частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з пунктом 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками , у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, зазначив, що Договори зі сторони кредитора були укладені Позивачем.

Однак апеляційним судом встановлено, що кредиторами за Договорами виступали учасники Договору № 999/97, що відображено в преамбулі Договорів.

Крім того, зазначене підтверджується і платіжними дорученнями, з яких вбачається, що платником спірних коштів є учасники Договору № 999/97.

Також згідно з пунктом 5.2 Договорів отримувач коштів (Відповідач) повертає допомогу кредиторові шляхом банківського переказу із свого банківського рахунку на банківський рахунок кредитора, тобто учасникам Договору № 999/97.

Зі змісту Договорів, а саме пункту 18 останніх, вбачається, що банківськими реквізитами кредитора зазначені реквізити учасників Договору № 999/97.

Таким чином, беручи до уваги вказане, апеляційний суд дійшов висновку про те, що належними кредиторами є учасники Договору № 999/97, а тому вимоги Позивача про стягнення на користь ПАТ "Укрнафта" суми заборгованості, а не на користь учасників Договору № 999/97 є необґрунтованими.

У той же час, оскільки кредиторами за оскаржуваними договорами є учасники Договору № 999/97, то до спірних правовідносин повинні бути застосовані положення глави 77 ЦК України стосовно правовідносин спільної діяльності.

Статтею 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до частини четвертої статті 176 ГК України суб`єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб`єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі, якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов`язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

Коло осіб, які можуть виступати сторонами договору про спільну діяльність чинним законодавством не обмежене, відтак, ними можуть бути фізичні та юридичні особи, у тому числі, іноземні інвестори.

З Договору № 999/97 вбачається, що учасником такого договору є Компанія, тобто іноземний інвестор, а тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України "Про режим іноземного інвестування", який визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України, виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України.

Згідно із статтею 23 Закону України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов`язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.

Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що господарська діяльність на підставі зазначених у статті 23 цього Закону договорів (контрактів) регулюється законодавством України. Сторони за договорами (контрактами) повинні вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність про операції, пов`язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами). Договори (контракти) повинні бути зареєстровані у терміни та в порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора підлягають державній реєстрації в Мінекономіки та його уповноважених органах, після чого підлягають взяттю на облік в органах державної податкової служби в Україні. Підтвердженням державної реєстрації договору (контракту) є картка державної реєстрації, один з примірників якої подається до митних органів для митного оформлення відповідного майна, другий - до органів державної податкової служби для взяття договору на облік, третій - залишається у особи, якій іншими сторонами договору доручено ведення спільних справ учасників.

Відповідно до статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.1997 № 112 було затверджено Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора (далі - Положення), яке визначає порядок подання документів, їх розгляду та здійснення державної реєстрації договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності за участю іноземного інвестора.

Згідно з пунктом 2 Положення державній реєстрації підлягають договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, не пов`язаної із створенням юридичної особи, укладені відповідно до законодавства суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності України за участю іноземного інвестора.

Пунктами 3, 4 Положення передбачено, що державну реєстрацію договорів (контрактів) здійснює Мінекономрозвитку та уповноважені ним органи (далі - органи державної реєстрації). Державна реєстрація договорів (контрактів) є підставою для здійснення іноземної інвестиції за такими договорами (контрактами) відповідно до статей 23 та 24 Закону України "Про режим іноземного інвестування".

Відповідно до пункту 8 Положення підтвердженням державної реєстрації договору (контракту) є картка державної реєстрації договору (контракту), складена за формою і заповнена згідно з порядком, що встановлює Мінекономрозвитку, та спеціальна відмітка про державну реєстрацію на договорі (контракті).

Згідно з пунктом 15 Положення державна реєстрація змін і доповнень до договорів (контрактів) здійснюється у порядку, передбаченому цим Положенням.

Враховуючи вимоги чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Договір № 999/97 та будь-які зміни і доповнення до нього підлягають обов`язковій державній реєстрації і набувають чинності з моменту здійснення такої реєстрації.

Статтею 1134 ЦК України передбачено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду.

Відповідно до статті 1135 ЦК України під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників.

Тобто дана стаття встановлює три форми ведення спільних справ учасників простого товариства:

а) право діяти від імені всіх учасників має кожен з них;

б) ведення спільних справ доручається одному з учасників, уповноваженого на те взаємною згодою сторін;

в) ведення справ здійснюється спільно всіма учасниками.

Дія наведеної диспозитивної норми обмежується приписами вітчизняного податкового законодавства, яке передбачає ведення спільних справ простого товариства тільки в одній формі - уповноваженим на те за згодою інших сторін договору учасником.

На учасника, якому доручено ведення спільних справ, чинним законодавством України покладаються обов`язки, зокрема, щодо вжиття необхідних заходів з метою державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, взяття на облік договорів про спільну діяльність органами державної податкової служби, ведення податкового обліку результатів спільної діяльності, утримання та внесення податку до бюджету під час виконання договорів про спільну діяльність, відкриття поточного банківського рахунку. Договором простого товариства на такого учасника можуть бути покладені і інші обов`язки, пов`язані із веденням спільних справ.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 3 додатку № 4 до Договору № 999/97, який було зареєстровано належним чином в Мінекономрозвитку, про що міститься відмітка про державну реєстрацію на вказаному додатку, встановлено, що ПАТ "Укрнафта" в особі відокремленого підрозділу (філії) - НГВУ "Полтаванафтогаз" є Управляючим спільною діяльністю.

На момент підписання Договорів чинною була довіреність від 13.12.2012 № юр-784/д із строком дії до 31.12.2013, яка видана ПАТ "Укрнафта" начальнику НГВУ "Полтаванафтогаз" Наслєднікову С.В.

Від Компанії на начальника НГВУ "Полтаванафтогаз" Наслєднікова С.В. була видана довіреність від 08.01.2013 б/н із строком дії до 31.12.2013.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Договори у судовому порядку недійсними не визнавались, а тому доводи Відповідача в цій частині є необґрунтованими. Крім того, предметом даного спору не є визнання недійсними Договорів.

Водночас Позивач, звертаючись з позовними вимогами, обґрунтовує наявність повноважень діяти від імені учасників Договору № 999/97 щодо повернення коштів за Договорами.

При цьому в пункті 15.1 додатку № 7 Договору № 999/97, який було зареєстровано належним чином в Мінекономрозвитку, про що міститься відмітка про державну реєстрацію на вказаному додатку, учасниками спільної діяльності було зазначено, що ведення спільних справ спільної інвестиційної діяльності, організація і керівництво роботами у зв`язку зі спільною інвестиційною діяльністю, представництво спільної інвестиційної діяльності перед третіми особами згідно з нормами ЦК України, які регулюють сумісну діяльність, доручається одному із учасників, який для цілей цього договору іменується "Управляючий". Управляючий наділяється відповідними повноваженнями і підпорядковується комітету з управляння. Учасники погоджуються, що управляючим є Компанія. Також у вказаному пункті зазначено, що до 01.07.1999 функції Управляючого буде виконувати Укрнафта в особі її структурного підрозділу "Полтаванафтогаз", після чого Управляючим буде Компанія, або дочірнє підприємство Компанії, яке Учасники уповноважать на це належним чином відповідно до законодавства України.

21.07.2015 підписано додаток № 15 до Договору № 999/97, який було зареєстровано належним чином у Мінекономрозвитку, про що міститься відмітка про державну реєстрацію на вказаному додатку, яким передбачено: "ввести до складу учасників Договору № 999/97 товариство з обмеженою відповідальністю "Ларніка", яке приєдналося на підставі згоди всіх учасників".

Також сторонами погоджено підписати нову редакцію Договору № 999/97 у редакції, що є невід`ємною частиною додатку № 15.

Відповідно до нової редакції Договору № 999/97 у розділі "Визначення основних термінів" визначено, що управляючий - це один із учасників договору, який уповноважується діяти від імені всіх учасників. Управляючим за цим договором є ТОВ "Ларніка".

Позивачем до позовної заяви як зміну Управляючого за Договором № 999/97 було надано додатки № 16 та № 17 до Договору № 999/97, відповідно до яких Управляючим за цим договором було визначено Позивача.

У той же час на вказаних додатках відсутні відмітки Мінекономрозвитку про їх реєстрацію в порядку, передбаченому Положенням.

Крім того, як вбачається з відповіді Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської ОДА від 26.08.2018 № 02.2- 25/1754, яка наявна в матеріалах справи, вказані додатки зареєстровані не були.

Тобто апеляційним судом встановлено, що з 21.07.2015 Управляючим за Договором № 999/97 є ТОВ "Ларніка".

Крім того, згідно з додатком № 15 пункт 4.1 Договір № 999/97 викладено в іншій редакції, а саме учасники спільної діяльності зобов`язані, зокрема (пункт 4.1.9) з метою забезпечення представництва інтересів учасників у відносинах з третіми особами видавати довіреності виконавчому директору спільної діяльності відповідно до статей 237-239, 244, 245, 247-249, 1135 ЦК України. У тому випадку, якщо будь-який з учасників договору не надав виконавчому директору довіреність, на підставі цього договору виконавчий директор має право (без довіреності), зокрема, контролювати хід виконання договорів (угод), складати акти звірок з боржниками, представляти інтереси учасників цього договору з усіх питань, пов`язаних з веденням спільної господарської діяльності за договором, в установах та організаціях, на підприємствах, в органах державної виконавчої влади, а також за погодженням з комітетом по управлінню - у господарському, адміністративному, цивільному та інших судах України з усіма правами сторони в процесі, в тому числі повної або часткової відмови від позовних вимог, подання зустрічного позову, визначення ціни позову; підписувати документи з питань спільної діяльності, акти про виконання підрядних робіт (надання послуг) на об`єктах робіт, податкові та статистичні звіти для подання в відповідні органи державної влади.

Пунктом 6.6 Договору № 999/97 передбачено, що для забезпечення стратегічного управління спільною діяльністю створюється комітет з управління спільною діяльністю, до складу якого входять всі учасники спільної діяльності.

Відповідно до пункту 6.7 Договору № 999/97 до компетенції комітету з управління спільною діяльністю належить, зокрема, прийняття рішення про створення виконавчої дирекції та затвердженні її штатного розпису.

Згідно з пунктом 6.14 Договору № 999/97 Управляючим за цим договором визнається учасник-3 (ТОВ "Ларніка"), який через виконавчу дирекцію зобов`язується, зокрема, здійснювати поточне управління спільною діяльністю.

Пунктом 6.20 Договору № 999/97 передбачено, що виконавчий директор спільної діяльності, на підставі виданої йому учасниками довіреності, а також на підставі цього договору вирішує всі питання поточної діяльності, крім тих, які відносяться до компетенції Комітету з управляння спільною діяльністю.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з 21.07.2015 Управляючим за Договором № 999/97 є ТОВ "Ларніка", яке відповідно до умов договору наділене повноваженнями щодо управління спільною діяльністю (зокрема щодо контролю виконання договорів, укладених з третіми особами) лише через виконавчого директора спільної діяльності, що призначається комітетом з управління спільною діяльністю (до якого входять всі учасники спільної діяльності), а тому Позивач не є належним позивачем у справі, оскільки він відповідно до законодавства та укладеного договору не наділений повноваженнями на звернення з даним позовом до суду в інтересах учасників спільної діяльності за Договором № 999/97.

Також судом апеляційної інстанції враховано, що Компанія володіє 45 % участі у прибутку від спільної діяльності та, відповідно, має право на отримання пропорційної частини за Договорами.

Посилання Позивача на те, що відповідно до статті 540 ЦК України Позивач має право самостійно вимагати виконання від Відповідача Договорів, визнано апеляційним судом необґрунтованими, оскільки згідно із статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Як було встановлено апеляційним судом, Позивач не є уповноваженою особою щодо отримання коштів за Договорами відповідно до Договору № 999/97.

Крім того, апеляційним судом були відхилені посилання Позивача на солідарне зобов`язання, оскільки в розумінні статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

При цьому солідарний обов`язок або солідарна вимога щодо повернення суми за договорами про надання поворотної фінансової допомоги не встановлена ні договором, ні актами національного законодавства.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога про стягнення на користь ПАТ "Укрнафта" 325 015 743,99 грн. коштів за Договорами є необґрунтованою, у зв`язку з чим у задоволені даної вимоги слід відмовити.

Оскільки позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 5 062 878, 00 грн. є похідними від позовних вимог про стягнення боргу за Договорами, апеляційний суд дійшов висновку й про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення статей 210, 540-542, 135, 1046 ЦК України, статті 173 ГК України, статті 24 Закону України "Про режим іноземного інвестування", не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було прийнято постанову з дотриманням норм процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі № 910/7047/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков

Суддя В. Селіваненко