ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/4130/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Губенко Н.М., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача -Писаренка А.М., Сидоренка І.О.,

відповідача - Ваховської І.Б.,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 ,

на стороні відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерек», Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ»,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Грєхова О.А.)

від 23.09.2019,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Яковлєв М.Л., судді - Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.)

від 21.01.2020,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ»,

до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Стерек»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінема - Центр»,

про визнання незаконними дій, визнання недійсним рішення,

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання незаконними дій Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо передачі в оренду третім особам нежитлової будівлі кінотеатру «Київ», яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 19. Також просило визнати недійсним рішення Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлене протоколом № 1 від 30.01.2019 засідання комісії з формування Переліку майна, що може бути передане в оренду.

У серпні 2019 року до господарського суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просив позовну вимогу про визнання незаконним дій Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо передачі в оренду третім особам нежитлової будівлі кінотеатру «Київ», яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 19, замінити на вимогу про визнання недійсним рішення Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визначення переможця конкурсу на право оренди нежитлової будівлі, загальною площею 7 367,30 кв.м. на вул. Велика Васильківська, 19, літ. «А», оформлене протоколом № 60 засідання конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.04.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з січня 2019 року відповідач почав здійснювати дії щодо передачі частини цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ», яка перебуває в оренді позивача, в оренду третім особам та прийняв рішення, оформлене протоколом № 1 від 30.01.2019 про включення нежитлової будівлі кінотеатру «Київ» до переліку майна, що може бути передано в оренду. Вказує, що в результаті таких дій відповідачем не було дотримано вимог чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про оренду державного та комунального майна», порушено права та інтереси позивача, як єдиного законного користувача нежитлової будівлі кінотеатру «Київ» у складі його цілісного майнового комплексу згідно з договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020, у задоволенні позову відмовлено.

18.02.2020 ТОВ «Стерек» подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

03.03.2020 ТОВ Культурний центр «Кінотеатр «Київ» подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов про визнання недійсними рішення Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлене протоколом № 1 від 30.01.2019 засідання комісії з формування Переліку майна, що може бути передане в оренду та рішення Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визначення переможцем конкурсу на право оренди нежитлової будівлі, загальною площею 7 367,30 кв. м на вул. Велика Васильківська, 19 літ «А», оформлене протоколом № 60 засідання конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.04.2019 задовольнити.

Підставами для скасування судових рішень ТОВ «Стерек» зазначає неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 923/1142/17 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Вказує, що судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення ст. 764 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не взято до уваги, що лист відповідача № 062/05/15-808 від 25.01.2019 не є заявою орендодавця про припинення договору, а тому договір оренди є продовженим на строк до 04.01.2029. Стверджує, що висновок місцевого і апеляційного господарських судів про ототожнення позивачем інституту пролонгації договору оренди державного чи комунального майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), закріпленого ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок переважного права добросовісного орендаря (ч. 3 ст. 17 цього Закону) не відповідає матеріалам справи та позиціям позивача і ТОВ «Стерек». Вважає, що нежитлова будівля кінотеатру «Київ» не є тотожним об`єктом з цілісним майновим комплексом кінотеатру «Київ», а є лише його складовою частиною. На думку ТОВ «Стерек», відповідачем було протиправно оголошено конкурс на право оренди лише нежитлової будівлі кінотеатру «Київ» (про що позивач не був повідомлений), а не всього цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ», та в подальшому протиправно було прийнято оскаржуване рішення про визначення переможця такого конкурсу. Зазначає, що дії і рішення відповідача позбавили позивача законної можливості скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ» на новий строк. Вважає, що відповідачем було порушене право позивача як підприємства у сфері культури на укладення договору оренди цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ» без проведення конкурсу. Стверджує про безпідставність посилання суду на постанови Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 03.04.2019 у справі № 911/928/18 та від 27.03.2019 у справі № 911/1285/18.

ТОВ «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» підставами для скасування судових рішень зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 177 183 186 191 778 ЦК України та ч. 1 ст. 4, ч.ч. 2-4 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» до правовідносин у випадку коли орендодавець передає в оренду лише частину об`єкту оренди (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права - ст. ст. 6 19 Конституції України, абз. 4 ч. 4 ст. 9, ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та порушення норм процесуального права - п. п. 3, 5, 8 ч. 4 ст. 238 ГПК України, ст. 282 ГПК України. Вказує на незастосування судами норм права, які підлягали застосуванню - ч. ч. 2-4 ст. 23, ст. ст. 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 1 ст. 12 Закону України «Про культуру». Стверджує про неврахування судами таких доводів позивача: згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» цілісні майнові комплекси підприємств та нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) є різними об`єктами оренди з різним правовим статусом; за абз. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання; відповідно до договору оренди позивачу був переданий у тимчасове користування ЦМК Кінотеатру «Київ», який є неподільною річчю, оскільки її не можна поділити без втрати її цільового призначення (сама по собі нежитлова будівля кінотеатру не забезпечить кінопоказу); у складі ЦМК кінотеатру «Київ» його нежитлова будівля є головною річчю, решта складових ЦМК - її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 186 ЦК України); на ЦМК кінотеатру «Київ» розповсюджуються приписи ст. 191 ЦК України («підприємство як цілісний майновий комплекс»); станом на момент виникнення спірних правовідносин (кінець 2018-го - початок 2019-го року) ЦМК кінотеатру «Київ» не можна розглядати як набір майна відповідно до акту оцінки вартості майна кінотеатру «Київ», складеного станом на 01.11.1998 (додаток № 2 до договору оренди від 04.01.1999). Стверджує, що саме ЦМК кінотеатру «Київ», а не будівля кінотеатру «Київ», був обтяжений: 1) обов`язковою передачею в подальшу оренду після закінчення терміну оренди у випадку, якщо власник не виявив наміру використовувати такий об`єкт оренди для власних потреб; 2) переважним правом добросовісного орендаря на укладення договору оренди на новий термін; 3) автоматичним продовженням договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору; 4) забезпеченням орендарю захисту права на об`єкт оренди, одержаний за договором оренди, нарівні з захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно розуміють саму суть переважного права на укладення договору оренди на новий термін. Зазначає, що суть переважного права, передбаченого ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», зводиться до того, що сумлінний орендар має перевагу перед іншими бажаючими на укладання договору оренди на новий строк, або на тих самих умовах, що були, або на нових умовах. Вказує, що норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не містять положень щодо того, що укладення договору на новий строк із тим самим орендарем згідно з ч. 3 ст. 17 Закону має відбуватись на конкурсних засадах. Не містить таких приписів і Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням Київської міської ради № 415/1280 від 21.04.2015. Вважає, що ігнорування орендодавцем переважного перед іншими особами права орендаря, який належно виконує свої обов`язки за договором оренди, на укладення договору оренди на новий строк, суперечить і практиці Європейського суду з прав людини (справи «Стрейтч проти Сполученого Королівства», «Мелахер та інші проти Австрії», «Бурдов проти Росії», «Прессос Компанія Нав`єра С.А.» та інші проти Бельгії», «ПайнВеліДевелопментЛтд.» та інші проти Ірландії»). Вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку, що заявою про припинення договору оренди є листи № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 та № 062/05/15-808 від 25.01.2019 (позивачу було вручено лише лист від 25.01.2019 № 062/05/15-808). Стверджує, що на день відправлення листа № 062/05/15-808 від 25.01.2019 у орендодавця не було підстав вказувати про припинення договору оренди. Також зазначає, що в матеріалах справи містяться докази, що лист № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 не тільки не був вручений позивачу, а й не міг бути ним отриманий, про що свідчить лист AT «Укрпошта» № ЗЗ-С-10882 від 30.05.2019. Вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишилось і те, що ТОВ «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» є підприємством у сфері культури та мистецтв, а відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі надходження заяви про оренду майна від підприємства у сфері культури і мистецтв, оголошення про намір передати майно в оренду не розміщується і договір оренди укладається з таким заявником без проведення конкурсу. Стверджує, що орендодавцем не було дотримано принципу «належного урядування».

У відзивах на касаційні скарги ТОВ «Сінема - Центр», Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради вважають, що касаційні скарги є безпідставними, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 - законними та обгрунтованими, а тому просять залишити їх без змін з наведених у відзивах підстав.

02.06.2020 до Верховного Суду від ТОВ «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» надійшли письмові пояснення у справі, які фактично є доповненням до касаційної скарги. Оскільки такі доповнення були подані після закінчення строку на касаційне оскарження, то відповідно до ч.2 ст. 118 ГПК України вони залишені судом без розгляду, а касаційний перегляд судових рішень здійснений відповідно до ч.1 ст. 300 ГПК України в межах доводів та вимог, викладених в касаційних скаргах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження, порушене за скаргою ТОВ «Стерек» на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, а касаційну скаргу ТОВ «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, - залишити без задоволення з огляду на таке.

Як встановлено судами у цій справі, цілісний майновий комплекс Державного комунального підприємства «Кінотеатр «Київ» належить до комунальної власності м. Києва згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради № 26 від 31.01.1992 «Про формування комунального майна та районів».

04.01.1999 між Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації (орендодавець) на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 25.09.1998 № 1981 «Про надання в оренду цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ» і позивачем (орендар) було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування цілісний майновий комплекс кінотеатру «Київ», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 19, склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки вартості майна кінотеатру «Київ», складеного станом на 01.11.1998 у складі: основних засобів за балансовою вартістю 2 066,9 тис. грн, основних засобів за залишковою вартістю 840,3 тис. грн, у тому числі будівля за балансовою вартістю 1 962,17 тис. грн, залишковою вартістю 816,7 тис. грн; оборотних коштів з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості оборотних засобів на суму 113,2 тис. грн.

Відповідно до п. 11.3 договору від 04.01.1999 одностороння відмова від договору оренди не допускається.

У п. 11.4 договору від 04.01.1999 сторони погодили, що він припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкту оренди орендарем (за участі орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди.

Договір вступає в дію з часу його підписання і діє протягом 10 років з 04.01.1999 до 04.01.2010 (п. 12.1 договору від 04.01.1999).

Пунктом 6.1.3 договору від 04.01.1999 встановлено, що орендар за умови належного виконання своїх обов`язків за цим договором має переважне право, за інших рівних умов, на продовження строку дії договору оренди.

У п. 12.2 договору від 04.01.1999 сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на термін і на умовах, передбачених цим договором.

Судами встановлено, що сторонами було внесено зміни до п. 12.1 договору від 04.01.1999, замінивши цифри « 04.01.2010» на « 04.01.2009».

Відповідно до п. 12.2 договору від 04.01.1999, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» строк дії договору від 04.01.1999 було продовжено до 04.01.2019.

30.01.2019 комісія Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з формування Переліку майна, що може бути передане в оренду, прийняла рішення, оформлене протоколом № 1, про включення нежитлової будівлі кінотеатру «Київ» на вул. Велика Васильківська, 19, у м. Києві до переліку майна, що може бути передано в оренду.

21.02.2019 на офіційному веб-сайті Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) опубліковано оголошення про намір передати в оренду вказану нежитлову будівлю.

Також 22.03.2019 у газеті «Хрещатик» № 7 (5199) було розміщено оголошення про проведення конкурсу на право оренди об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, зокрема нежитлової будівлі кінотеатру «Київ».

Вказаним спростовуються доводи ТОВ «Стерек» в касаційній скарзі про неповідомлення позивача про проведення відповідного конкурсу.

У конкурсі на право оренди зазначеної будівлі кінотеатру взяли участь такі учасники: Громадська організація «Фонд «Молодість», ТОВ «Сінема-Центр», ТОВ «Планета Кіно», ТОВ «Сантіні Ф`южн» та ПрАТ «Мультіплекс-Холдинг».

Переможцем конкурсу на право оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Києва стало ТОВ «Сінема-Центр», як таке, що запропонувало найбільшу суму орендної плати - 2 119 253,00 грн без ПДВ. Вказане рішення конкурсної комісії оформлено протоколом № 60 від 15.04.2019.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається зі змісту ст. 1, ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 759, ч. 3 ст. 760 ЦК України і ч. 2 ст. 4, ч. 6 ст. 283 ГК УКраїни, ЦК України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання і пов`язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені ГК України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення ЦК України.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. ст. 283, 285 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що орендоване майно є комунальним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Статтею 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» визначені порядок та підстави продовження договору оренди.

За ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Для продовження дії договору оренди згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» необхідна наявність таких обставин: орендар продовжує користування орендованим майном; відсутнє письмове повідомлення однієї зі сторін договору, у встановлений строк, про припинення або зміну умов договору.

Водночас зазначена норма не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має факт направлення зазначеного повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково має бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.

В свою чергу, чинне законодавство не обмежує сторін у праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Отже, якщо на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

При цьому сутністю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Наймач повинен повідомити наймодавцю про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або в розумний строк до закінчення строку договору найму.

У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права.

Порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до ст. 3 ЦК України, матиме місце при укладенні договору оренди: - з новим орендарем - при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; - укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду від 26.06.2019 у справі № 923/759/18).

Отже, необхідно розрізняти правовий інститут пролонгації договору оренди державного чи комунального майна, закріплений ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору та правовий інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок переважного права добросовісного орендаря - ч. 3 ст. 17 цього Закону.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що як до закінчення строку договору (а.с. 128, т. 1), так і впродовж місяця після закінчення строку дії договору відповідач листом № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 (а.с. 129-130 т. 1) повідомляв позивача про припинення договору оренди та непродовження його на новий строк, тобто відповідачем було реалізоване своє право відмови від пролонгації договору оренди відповідно до умов договору, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна». Встановивши, що 05.01.2019 була припинена дія договору оренди цілісного майнового комплексу, суд першої інстанції, з яким погодився і господарський апеляційний суд, дійшов висновку, що рішення відповідача про включення будівлі кінотеатру «Київ» до переліку майна, що може бути передане в оренду, було прийнято у законний спосіб та в межах визначеної компетенції. Також за встановлених обставин справи (зокрема, факту припинення строку дії договору, неприйняття позивачем участі у конкурсі, відсутності порушеного права позивача) суди правомірно відмовили і у позовній вимозі про визнання недійсним рішення Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради про визначення переможця конкурсу на право оренди нежитлової будівлі, загальною площею 7 376,30 кв.м на вул. Велика Васильківська, 19, літ. «А», оформлене протоколом № 60 засідання конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.04.2019.

У касаційній скарзі ТОВ «Стерек» оскаржує судові рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зокрема, неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 923/1142/17.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Із змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 923/1142/17, за позовом регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі до Державної екологічної інспекції у Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Херсонська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України», про зобов`язання вчинити дії, в якій суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову апеляційної інстанції, виходив з того, що регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі не надало доказів письмового попередження орендаря про використання спірного приміщення для власних потреб за три місяці до закінчення терміну договору, як це передбачено п. 10.4 договору оренди, а тому договір оренди є продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

У цій справі, на відміну від справи № 923/1142/17, судом апеляційної інстанції встановлено, що у п. 12.2 договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на термін і на умовах, передбачених цим договором, однак наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач звертався до позивача з відповідним листом про припинення дії договору оренди.

Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/4130/19, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від від 15.08.2018 у справі № 923/1142/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки встановлені у справах фактичні обставини не є подібними, адже питання припинення чи зміни договорів оренди врегульовані відповідними договорами оренди у цих справах по різному.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/4130/19 за касаційною скаргою ТОВ «Стерек» в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

ТОВ «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» підставами для скасування судових рішень зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 177 183 186 191 778 ЦК України та ч. 1 ст. 4, ч.ч. 2-4 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» до правовідносин у випадку, коли орендодавець передає в оренду лише частину об`єкту оренди (ЦМК)(п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Як встановлено судами, укладений між Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації (орендодавець) і позивачем (орендар) договір оренди був припиненим у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

До відання виконавчих органів, зокрема міських рад, належать повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад (п. 1 ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено повноваження органів місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здавати об`єкти права комунальної власності в оренду відповідно до закону.

За ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями, зокрема є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Положенням про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим рішенням Київської міської ради № 584/744 від 10.07.2003, визначені повноваження Управління, зокрема на здійснення повноважень орендодавця цілісних майнових комплексів підприємств комунальної власності територіальної громади м. Києва (пп. 5 п. 6 Положення).

У пп. 14 п. 7 Положення встановлено, що Управління виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств, організацій комунальної власності територіальної громади м. Києва (їхніх структурних підрозділів) на виконання відповідних рішень Київської міської ради.

Таким чином, відповідач здійснює свої повноваження орендодавця майна комунальної власності територіальної громади м. Києва за наявності відповідного рішення Київської міської ради.

Пунктом 5.1 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 415/1280 від 21.04.2015 (Положення № 415/1280), встановлено, що райдержадміністрації щодо нерухомого майна, яке передане їм до сфери управління, та Департамент щодо іншого нерухомого майна формують перелік нерухомого майна, що може бути передане в оренду в порядку, передбаченому цим Положенням.

Згідно із п. 5.3 Положення № 415/1280 включення інформації про нерухоме майно до Переліку може відбуватися за ініціативою: балансоутримувачів, осіб, які можуть бути орендарями, департаменту і райдержадміністрацій.

Відповідно до п. 5.4 Положення № 415/1280 рішення про включення об`єкта до Переліку приймається орендодавцем в порядку, визначеному цим Положенням. Рішення про відмову у включенні об`єкта до Переліку приймається орендодавцем або балансоутримувачем в порядку, визначеному цим Положенням.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, відповідач, як орендодавець цілісного майнового комплексу, вправі визначити юридичну долю майна - нежитлового приміщення після закінчення дії попереднього договору оренди, у тому числі й шляхом прийняття рішення про включення його до переліку майна, що може бути предметом оренди.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що листи № 062/05/15-11081 від 19.12.2018, № 062/05/15-808 від 25.01.2019 не є заявою про припинення дого-вору і лист № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 не був вручений позивачу, то не-обхідно зазначити, що господарськими судами було встановлено, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується надсилання відповідачем на адресу позивача листа № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 (а.с. 130, т. 1). Оскільки чинним законодавством не встановлено вимог до форми заперечення орендодавця щодо продовження дії договору, то орендодавець не був позбавлений права оформити його листом. Також ці доводи зводяться до надання оцінки змісту листа № 062/05/15-11081 від 19.12.2018, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до вимог ст. 300 ГПК України.

Щодо доводів позивача про порушення його переважного права на укладення договору оренди, то позивач не був позбавлений права ним скористатись шляхом подання відповідної заяви та взяти участь у конкурсі на право оренди нежитлової будівлі загальною площею 7 376,30 кв.м на вул. Велика Васильківська, 19, літ. «А» і за всіх рівних умов з іншими учасниками отримати переважне право на укладення договору оренди.

Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не-вчиненням нею тих чи інших дій.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що позивач мав право на отримання об`єкту оренди без конкурсу як підприємство, що здійснює діяльність у сфері культури і мистецтва, то необхідно зазначити таке.

Положенням про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням Київської міської ради № 253/6304 від 21.04.2018 (з урахуванням змін внесених рішенням Київської міської ради № 253/6304 від 06.12.2018) визначений порядок передачі в оренду майна без проведення конкурсу.

За пп. 11.2 п. 11 вказаного Положення для розгляду питання щодо надання майна в оренду без проведення конкурсу особи, зазначені в абз. 4, 8 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», та суб`єкти виборчого процесу, зазначені в Законах України «Про вибори народних депутатів України», «;Про вибори Президента України», «;Про місцеві вибори», подають орендодавцю заяви про оренду за формою та документи згідно з переліком (додаток 2 до цього Положення).

Як встановлено судами, позивач відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не довів, що він звертався до орендодавця у встановленому Положенням № 253/6304 порядку для отримання в оренду майна без проведення конкурсу.

Крім того, відповідно до витягу з ЄДРПОУ видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробам, діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, демонстрація кінофільмів, надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 37-42, т. 1).

Отже доводи касаційної скарги, що позивач мав право отримати об`єкт оренди без конкурсу як підприємство, що здійснює діяльність у сфері культури і мистецтва, є безпідставними.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами доводів позивача, то необхідно зазначити таке.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) і принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Господарськими судами при прийнятті рішень було дотримано вказаних принципів, взято до уваги доводи, аргументи всіх учасників справи та почуто їх, забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, що відповідає як вимогам ст. 7 ГПК України, так і узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України») і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.

Недоречним є посилання позивача в касаційній скарзі і на порушення практики Європейського суду з прав людини з огляду на таке.

За змістом судової практики Європейського суду з прав людини, на які посилається позивач, захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

Однак, позивач не довів відповідно до вимог ст. 74 ГПК України що він скористався своїм переважним правом, взяв участі у конкурсі, а отже що його законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на укладення договору на новий строк було порушено, на що вказує Європейський суд з прав людини у вказаних позивачем у скарзі справах.

Щодо аргументів касаційної скарги про недотримання орендодавцем принципу «належного урядування», то необхідно зазначити таке.

У рішенні у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) від 20.10.2011 Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідач, як орендолавець спірного приміщення, діяв відповідно до умов договору, в межах своїх повноважень і з урахуванням вказаного принципу.

Постановлені у справі судові рішення є законними і обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційних скарг покладається на скаржників.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 910/4130/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерек» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23 вересня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 січня 2020 року у справі за № 910/4130/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Н. Губенко

О. Кролевець