Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.09.2020 року у справі №912/837/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року

м. Київ

cправа № 912/837/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М. Т.,

представників учасників справи:

позивача - Фізичної особи-підприємця Петренка Миколи Миколайовича (далі - ФОП Петренко М. М., позивач) - не з'явились,

відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, відповідач) - не з'явились,

скаржника - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) - не з'явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2020 (головуючий - суддя Орєшкіна Е. В., судді: Широкобокова Л. П., Кузнецова І. Л. )

у справі №912/837/19

за позовом ФОП Петренка М. М.

до ФОП ОСОБА_2,

про стягнення 43 083,19 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У березні 2019 року ФОП Петренко М. М. звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на свою користь 35
560,29 грн боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3 736,40 грн пені, 3 475,50
грн штрафу, 311,00 грн - 3% річних, 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 921 грн понесених витрат зі сплати судового збору.

1.2. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем як фізичною особою-підприємцем зобов'язань з оплати товару за договором поставки від
04.06.2018 в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 09.10.2019 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП Петренка М. М. 35 560,29 грн боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3 736,40 грн пені, 3 475,50 грн штрафу, 311,00
грн - 3% річних та 1 921 грн витрат зі сплати судового збору.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від
11.10.2019 стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.10.2019 залишено без задоволення; рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.10.2019 залишено без змін.

2.4. До Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.10.2019 у справі № 912/837/19, в якій апелянт просив скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.10.2019, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити; судові витрати покласти на позивача; витребувати у позивача оригінал видаткової накладної №3 від 01.11.2018; призначити у справі почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання: "Чи виконано підписи на кожній сторінці у видатковій накладній №3 від
01.11.2018 ОСОБА_2 "

2.5. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2020 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.10.2019 у справі №912/837/19 закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі №912/837/19, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:

4.1. суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України), а натомість керувався статтями 60, 61 СК України;

4.2. колегія суддів апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права залишила поза увагою та не розглянула клопотання апелянта про витребування доказів у справі та про призначення судової експертизи, що призвело до ухвалення незаконного та такого, що не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, судового рішення.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

6.1. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 статті 129 Конституції України).

6.2. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

6.3. За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

6.4. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

6.5. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства.

Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду.

Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

6.6. Згідно з позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

6.7. При цьому згідно з усталеною практикою ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається зазначати підстави, однією з яких може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у справі за їх участю.

Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони у розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (пункт 27 рішення від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України" (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02 та ухвала від 14.10.2003 у справі "Трух проти України" (Trukh v.

Ukraine), заява №50966/99).

6.8. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).

6.9. Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

6.10. Згідно з частиною 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

6.11. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно.

Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд вправі закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №62/112, від 16.01.2020 у справі №925/1600/16, у постанові Верховного Суду від
06.10.2020 у справі №910/21451/16.

6.12. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та (або) обов'язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третю особу та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 19.06.2018 у справі №910/18705/17, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 06.12.2018 у справі №910/22354/15).

6.13. Верховний Суд, ураховуючи вищевикладені міркування, відхиляє доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування до спірних правовідносин судом апеляційної інстанції статей 57, 60, 61 СК України з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції у справі встановлено, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 09.10.2019 не вирішувалось питання про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 щодо жодної із сторін та відносно предмета спору.

Суд апеляційної інстанції під час вирішення питання чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 врахував правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 18.05.2018 у справі № 6-1327цс15 та Верховним Судом у постанові від 23.10.2019 у справі №2-1316/12.

Зокрема, суд дійшов висновку, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім'ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя.

Встановивши вказане, а також те, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішувалися, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 264 ГПК України, для закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від
09.10.2019 у справі №912/837/19.

6.14. Верховний Суд звертає увагу, що ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

6.15. Підпункт 1 частини 1 статті 20 ГПК України вказує, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: у справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

6.16. Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.17. Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ЦК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

6.18. Згідно зі статтею 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Водночас наявність у фізичної особи статусу суб'єкта господарювання не означає, що усі правовідносини з її участю є господарськими. Так, неодмінними ознаками господарської діяльності є сфера суспільного виробництва з метою задоволення не власних потреб виробника, а інших осіб, поєднання приватного інтересу, наприклад, в одержанні прибутку та публічних інтересів суспільства в особі широкого кола споживачів.

Для встановлення факту наявності заборгованості за договором поставки від
04.06.2018, укладеного між ФОП ОСОБА_2 (покупець) та ФОП Петренком М. М. (постачальник) судами досліджувались саме правовідносини, які виникли у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, договір укладався з метою реалізації господарської компетенції, здійснення прав та обов'язків у сфері господарської діяльності відповідача.

Докази використання ФОП ОСОБА_2 предмету договору не у господарській діяльності у матеріалах справи - відсутні.

Відтак суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що спірні правовідносини з позивачем стосовно стягнення грошових коштів у зв'язку з несвоєчасною та неповною оплатою за товар відповідачем мають ознаки господарських.

6.19. Верховний Суд також вказує, що спір щодо правового режиму майна подружжя не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним підходом, закріпленим у статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звідси стаття 60 СК України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно із частинами 1 -2 статті 52 Цивільного кодексу України, фізична особа -підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа -підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Верховний Суд також зазначає, що Верховним Судом України у постанові від
18.05.2018 у справі № 6-1327цс15 та Верховним Судом у постанові від 23.10.2019 у справі №2-1316/12 наданий правовий висновок, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім'ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до статті 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 СК України.

При вирішенні питання про визначення частки в спільній сумісній власності слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті 370 ЦК України, статті 70 СК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

За наявності спору право стаття 335 ГПК України не підлягає застосуванню.

Близька за змістом правова позиція висловлена у постанові ВП ВС від 06.10.2020 по справі № 2-24/494-2009 ( № в ЄДРСР ~organization0~).

Отже судом апеляційної інстанції на підставі встановлених ним обставин справи правильно застосовані вищевказані норми матеріального права. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та є безпідставними.

6.20. Верховний Суд зазначає, що доводи ОСОБА_1 в касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

6.21. У зв'язку із закриттям апеляційного провадження у справі №912/837/19, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для розгляду клопотань ОСОБА_1 про витребування документів та призначення почеркознавчої експертизи.

6.22. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

6.23. Разом з тим ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

6.24. У справі "Трофимчук проти України" ( № 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

6.25. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. За змістом частин 1 , 3 статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частин 1 , 3 статті 304 ГПК України.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

7.3. За змістом частин 1 , 3 статті 304 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.4. Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_1 не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення у справі.

7.5. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції у справі - без змін як таку, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки ОСОБА_1 у силу положень пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнено від сплати судового збору та про витрати, пов'язані з розглядом справи ним не заявлено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі №912/837/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос