ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/24323/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представника:

ПАТ "Мостобуд" - адвоката Салашної Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 11.03.2020

та на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 09.10.2019

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 293 174,54 грн

в межах справи № 910/24323/16

за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

1. У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою ПАТ "Альфа-Банк" про банкрутство ПАТ "Мостобуд" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.02.2017.

2. 17.12.2018 до Господарського суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ПАТ "Мостобуд" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 293 174,54 грн.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 42 791, 62 грн, в іншій частині позовну заяву залишено без задоволення, видано наказ.

4. 21.11.2019 Господарським судом міста Києва прийнято додаткову ухвалу, якою присуджено до стягнення з ОСОБА_1 2 278,96 грн та з ПАТ "Мостобуд" 1 762 грн судового збору в дохід Державного бюджету України.

5. Не погоджуючись із вказаними ухвалами, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

6. 11.03.2020 розпорядником майна, як в.о. керівника боржника подано клопотання про призначення по справі судової експертизи, проведення якої розпорядник просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставити наступне питання: Чи підтверджуються належними доказами та відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" надані до суду ОСОБА_1 розрахунки заборгованості ? Якщо розрахунки заборгованості надані до суду ОСОБА_1 не підтверджуються належними доказами та не відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", то навести правильні розрахунки. Оплату вартості експертизи покласти на

ПАТ "Мостобуд".

7. Обґрунтовуючи необхідність призначення експертизи в цій справі розпорядник майна зазначає, що не має можливості виконати вимоги суду та подати контррозрахунок вимог позивача в зв`язку з відсутністю в нього первинних документів. При цьому, розпорядник посилається на порушення позивачем проведення розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та на порушення позивачем при розрахунку позовних вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, в зв`язку з чим вважає, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

8. 11.03.2020 року, в судовому засіданні, суд відмовив розпоряднику майна в призначенні судової експертизи, оскільки розпорядником майна взагалі не зазначено, на підставі яких саме первинних документів судовий експерт буде проводити експертизу, якщо у самого розпорядника майна, який виконує повноваження керівника боржника, вказані документи відсутні. Крім того, розпорядником майна не надано суду доказів того, що відповідач має в наявності кошти для оплати призначеної судом експертизи.

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020, зокрема, апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 82 556,45 грн, прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позову в частині цих вимог, стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 82 556,45 грн, з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 50 729,93 грн, середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні на суму 31 826,52 грн, в іншій частині ухвалу від 09.10.2019 залишено без змін. Додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі № 910/243232/16 змінено, викладено резолютивну частину наступним чином: "Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на користь Державного бюджету України 1 880 (одна тисяча вісімсот вісімдесят) грн 22 коп.".

10. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

10.1. ОСОБА_1 з 01.11.2007 по 02.07.2015 працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін № 12 ПАТ "Мостобуд" на посаді водія автотранспортних засобів 2 класу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копією трудової книжки та не заперечується сторонами.

10.2. 02.07.2015 ОСОБА_1 було звільнено за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).

10.3. Згідно довідки відповідача № 79 від 06.11.2017, яку додано позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 58 121,62 грн, з яких 42 791,62 грн - заборгованість по заробітній платі за період з грудня 2012 року по липень 2015 року та 15 330 грн - витрати на відрядження.

10.4. Вказана сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 42 791,62 грн боржником визнається та не заперечується, решта суми заборгованості не визнається. В частині стягнення витрат на відрядження відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

10.5. Позивач надіслав до Господарського суду м. Києва заперечення на відзив відповідача від 18.03.2019 (вх. 25.03.2019).

11. Відповідач надіслав до Господарського суду м. Києва: відзиви на позовну заяву від 05.03.2019 б/н (вх. 11.03.219) та від 12.03.2019 № 54/07-19 (вх. 13.03.2019), пояснення у справі від 12.03.2019 № 02-2/431 (вх. 13.03.2019).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

12. 18.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 17.06.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16 щодо витрат на відрядження та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

13. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі № 910/24323/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 13.07.2020.

14. Касаційна скарга ОСОБА_1 від 17.06.2020 містить клопотання від 17.06.2020 про звільнення від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги з посиланням на пункт 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

15. Водночас, скаржник звільняється від сплати судового збору за подання вищевказаної касаційної скарги в силу вимог Закону України "Про судовий збір", а відтак відсутні підстави для задоволення вищевказаного клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

16. Касаційна скарга та матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 від 17.06.2020 містять клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 та ухвали Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі

№ 910/24323/16.

17. Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2020, зокрема, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 та ухвали Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16; відкрито касаційне провадження у справі № 910/24323/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 17.06.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 щодо витрат на відрядження та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку; призначено розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 від 17.06.2020 на 04.08.2020 року о 10:15 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань № 330.

18. Розпорядженням виконуючого обов`язки заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.07.2020

№ 29.3-02/1403 у зв`язку з відпусткою судді Жукова С.В., відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/24323/16.

19. Згідно витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 30.07.2020

для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі № 910/24323/16 визначено колегію суддів у складі: - Білоуса В.В. (головуючого), суддів - Ткаченко Н.Г.,

Васьковського О.В.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

20. Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить, зокрема, оскаржувані ухвалу та постанову в частині стягнення компенсації за службові відрядження та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, справу розглянути без його участі.

21. Скаржник у касаційній скарзі наводить, зокрема, наступні доводи.

21.1. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на відрядження мотивуючи свої рішення пропуском строку на звернення з такими вимогами, при цьому суди ігнорують ст. 12 Закону України "Про оплату праці", в якій зазначено, що оплата службових відряджень є державними мінімальними гарантіями як норми і гарантії в оплаті праці; Закон України має вищу юридичну силу над підзаконним актом (Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5).

21.2. Суд не витребував у відповідача розрахункові листи, де зазначається скільки робочих днів (годин) було відпрацьовано позивачем за вказаний період для розрахунку середньої заробітної плати.

21.3. Суд не врахував, що мінімальна заробітна плата за травень та червень 2015 року становила 1218 грн/місяць, і нижче такої суми роботодавець не мав права нарахувати за повністю відпрацьований місяць.

21.4. Відповідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові №13 від 24.12.1999, середній заробіток мав бути присуджений за період з дня, наступного за днем звільнення, до дати ухвалення рішення, тобто 11.03.2020, тобто за 1174 робочих дні, тоді як у рішенні обраховано середній заробіток за 836 робочих, середній заробіток за весь період затримки розрахунку, який не може бути нижчим за 169 620,00 гривень.

21.5. Судом проігноровано п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, яким передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

22. 31.07.2020 до Верховного Суду від ПАТ "Мостобуд" надійшов відзив на касаційну скаргу від 30.07.2020 № 116/02-20.

23. У судовому засіданні 04.08.2020 представник відповідача заперечила проти касаційної скарги з підстав, наведених у відзиві.

Позиція Верховного Суду

24. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

25. Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

26. Вказаний Закон набрав чинності 08.02.2020.

27. Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

28. Касаційна скарга Коваля В.І. від 15.06.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 5 544,45 грн, подана 15.06.2020.

29. Зважаючи на викладене, в даному випадку при розгляді вказаної касаційної скарги ОСОБА_2 , підлягають застосуванню норми Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону 15.01.2020 № 460-IX, чинній з 08.02.2020.

30. Згідно приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній з 08.02.2020, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

31. Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

32. Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

33. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічні положення містяться і в статті 94 КЗпП України. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 01.11.2007 по 02.07.2015 працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін № 12 ПАТ "Мостобуд" на посаді водія автотранспортних засобів 2 класу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копією трудової книжки та не заперечується сторонами.

35. 02.07.2015 ОСОБА_1 було звільнено за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

36. Згідно довідки від 06.11.2017 № 79, розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 58 121,62 грн, з яких 42 791,62 грн - заборгованість по заробітній платі за період з грудня 2012 року по липень 2015 року та 15 330 грн - витрати на відрядження.

37. Як встановлено судами попередніх інстанцій, сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 42 791,62 грн боржником визнається та не заперечується.

38. Суди попередніх інстанцій, дійшли висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати в розмірі 42 791,62 грн.

39. Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на відрядження в сумі 15 330 грн, суди попередніх інстанцій відмовили в її задоволенні у зв`язку з пропуском строку, встановленого статтею 233 КЗпП України на звернення з такою вимогою.

40. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

41. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої, заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

42. Крім того, структуру заробітної плати, на підставі статті 2 Закону України "Про оплату праці", визначено у положенні Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713, розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

43. Згідно з п.п. 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі) вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

44. Оскільки витрати на відрядження не включаються до фонду оплати праці, то позивач повинен був звернутися до суду за її стягненням в тримісячний строк з моменту звільнення або коли дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.

45. Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення витрат на відрядження в розмірі 15 330 грн, водночас, позивач не подавав клопотання про поновлення цього строку.

46. Суди встановили, що в день звільнення відповідач з позивачем не розрахувався. Доказів того, що відповідачем позивачу були надані відомості про розмір заборгованості перед ним станом на день звільнення відповідачем не надано, водночас позивач ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не зазначав про те, коли саме він довідався про розмір заборгованості з витрат на відрядження.

47. При цьому, до позовної заяви позивачем в підтвердження розміру заборгованості надано довідку № 79 від 06.11.2017 року, в зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що про розмір заборгованості з витрат на відрядження позивач повинен був дізнатися 06.11.2017 року, тоді як з позовом до місцевого суду позивач звернувся в грудні 2018 року (заява зареєстрована судом 17.12.2018 року), тобто поза межами тримісячного строку встановленого законом.

48. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення витрат на відрядження в розмірі 15 330 грн з підстав пропуску строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, на звернення з такою вимогою.

49. Відтак, доводи касаційної скарги, зазначені в п.23.1. постанови про те, що суди попередніх інстанцій ігнорують статтю 12 Закону України "Про оплату праці", в якій зазначено, що оплата службових відряджень є державними мінімальними гарантіями як норми і гарантії в оплаті праці є безпідставними та спростовуються доводами, викладеними у пунктах 42 - 50 даної постанови.

50. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні вимог про стягнення суми компенсації втрати частини доходів в розмірі 83 122,05 грн, посилаючись на ст. 116, 117 КЗпП України та правову позицію Верховного Суду України і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, та зазначив, що оскільки заявник не звертався до ПАТ "Мостобуд" за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, вимоги про стягнення з боржника компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають.

51. Суд апеляційної інстанції скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заявленої суми компенсації втрати частини доходів, прийняв нове рішення про часткове задоволення цих вимог в сумі 50 729,93 грн, виходячи із нарахувань на заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за уточненим розрахунком, здійсненим апеляційним судом.

52. Суд апеляційної інстанції мотивуючи своє рішення в частині стягнення суми компенсації втрати частини доходів зазначає наступне.

53. Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палата Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16).

54. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 15.10.2013 №1-18/2013 дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

55. Щодо строків звернення з позовом до суду за стягненням вказаних сум, які визначені статтею 233 КЗпП України, Конституційний Суд України у зазначеному вище рішенні визначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

56. Згідно приписів статті 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

57. Відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

58. Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати" (далі - Порядок), яким передбачено, зокрема, наступне:

- компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року (п. 2 Порядку);

- заробітна плата підлягає компенсації (п. 3 Порядку);

- сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (п.4 Порядку);

- індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом

(п.4 Порядку).

59. Як встановлено судом апеляційної інстанції доданий позивачем розрахунок суми компенсації не відповідає вказаному Порядку, індекси споживчих цін не відповідають тим, які опубліковані Держкомстатом. Позивач в порушення положень як Порядку так і Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" нараховує компенсацію в період з серпня 2015 року по листопад 2018 року на суму визначеного ним самостійно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3 446,70 грн. Крім того, позивачем безпідставно нараховано компенсацію на заборгованість по витратам на відрядження, оскільки вказані витрати не є заробітною платою і відповідно не включаються до фонду оплати праці.

60. Отже, суд апеляційної інстанції, здійснив власний розрахунок компенсації відповідно до зазначених вище положень діючого законодавства та визначив, якщо, нарахований але не виплачений грошовий дохід за грудень 2012 року (2 426,17 грн) виплачується в листопаді 2018 року, то відповідно компенсація розраховується таким чином: 2 426,17 грн * 146,7 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках, розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з січня 2013 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до жовтня 2018 року (місяць, що передує виплаті доходу):100= 3 559,19 грн.

61. Суд апеляційної інстанції вважає, що нарахування компенсації правомірно здійснювати по дату подання позову, а саме грудень 2018 року, водночас, позивачем було обрано період для розрахунку по листопад 2018 року, що є його правом та не суперечить діючому законодавству, відтак, дійшов висновку, що стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати підлягає задоволенню в розмірі 50 729,93 грн.

62. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 50 729,93 грн.

63. Крім того, суди попередніх інстанцій інстанції відмовили позивачу в частині стягнення з відповідача 3 % річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України у в зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати заробітної плати, оскільки дана норма Кодексу міститься в главі 51 Цивільного кодексу України "Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання" і відповідно регулює зобов`язальні правовідносини та наслідки їх порушення, визначені Цивільним кодексом України і не застосовуються до трудових правовідносин.

64. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні в сумі 137 868 грн, суд першої інстанції відмовив в їх задоволенні мотивуючи тим, що позивач не звертався до ПАТ "Мостобуд" за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога.

65. Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 заявленої суми середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні та прийняв в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог в сумі 31 826,52 грн.

66. Щодо позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 заявленої суми середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні колегія суддів зазначає наступне.

67. Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

68. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).

69. Отже, остаточних розрахунок роботодавця з працівником здійснюється при його звільненні, зокрема, або в день звільнення, або, якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

70. Судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

70.1. Позивач був звільнений 02.07.2015 за згодою сторін.

70.2. Згідно довідки № 79 від 06.11.2017 року відповідач має заборгованість перед позивачем за період його роботи, зокрема з грудня 2012 року по липень 2015 року, тобто по дату звільнення.

70.3. Позивач стверджує, що працював весь період і в день звільнення також.

70.4. Відповідачем жодним чином не доведено, що позивач в день свого звільнення не працював і обов`язок відповідача провести з ним певний розрахунок мав виникнути лише після його звернення, як і не доведено відсутність вини відповідача в невиконанні розрахунку з позивачем.

70.5. Матеріали справи не містять доказів про повідомлення позивача про розмір заборгованості перед ним станом на дату звільнення.

71. Отже, у відповідача існує зобов`язання сплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

72. Розрахунок сум середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні здійснюється за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (надалі - Порядок обчислення середньої заробітної плати).

73. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Поряку обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

74. Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем визначено розмір середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу без дотримання абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, оскільки вказаний розрахунок позивач здійснює із розрахунку за період заборгованості червень-липень 2015 року.

75. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено 02.07.2015 року, отже останні два календарні місяці роботи, що передували вказаній події - травень та червень 2015 року.

76. Враховуючи, що заборгованість по заробітній платі за червень 2015 року складає 912,98 грн, за травень 2015 року - 533,84 грн, а всього 1 446,82 грн (згідно довідки № 79 від 06.11.2017 ПАТ "Мостобуд" "Мостобудівельний загін № 12"), суд апеляційної інстанції встановив, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за червень, травень 2015 року становить 723,41 грн (1 446,82 : 2).

77. Відповідно до п. 8 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

78. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції встановив, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за травень-червень 2015 року становить 38,07 грн

(1 446,82 грн : 38 роб. днів у вказаний період).

79. Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи розмір встановленої ним середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів у заявленому позивачем періоді (836), дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню на суму 31 826,52 грн.

80. З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції, в межах повноважень встановлених статтею 300 ГПК України, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31 826,52 грн.

81. Доводи касаційної скарги, зазначені в п. 24.2. - 24.5 постанови колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

81.1. Предметом розгляду у судах попередніх інстанцій були вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 293 174,54 грн.

81.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 42 791, 62 грн.

81.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020, зокрема, апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 82 556,45 грн, з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 50 729,93 грн, середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні на суму 31 826,52 грн, прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позову в частині цих вимог, стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 82 556,45 грн, з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 50 729,93 грн, середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні на суму 31 826,52 грн, в іншій частині ухвалу господарського суду від 09.10.2019 залишено без змін.

81.4. Суд апеляційної інстанції задовольняючи частково вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсаційних втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 50 729,93 грн та середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні на суму 31 826,52 грн, здійснював їх розрахунок в межах заявлених позовних вимог на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, довідки відповідача від 06.11.2017 № 79 (про розмір заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі за період з грудня 2012 року по липень 2015 року та заборгованість по витратам на відрядження), розмір яких, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивач не заперечував.

81.5. Щодо доводу касаційної скарги, зазначеного в п. 24.5. постанови, колегія суддів зауважує, що поза увагою скаржника залишилось друге речення наведеного ним пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, в якому зазначено, що на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Водночас, позивач ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанції не зазначав про підвищення посадових окладів і тарифних ставок у відповідача, відповідно і про необхідність коригування на коефіцієнт їх підвищення.

81.6. Згідно частини 1 статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

81.7. В силу вимог вже наведеної раніше статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

82. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

83. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Водночас, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України.

84. Відповідно статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

85. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 та ухвала Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16 щодо витрат на відрядження та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку прийняті відповідно до фактичних обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

86. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, то судовий збір відповідно до статті 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 від 17.06.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16 щодо витрат на відрядження та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16 щодо витрат на відрядження та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

Н. Г. Ткаченко