?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/1411/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Арсоєв Р.Т.,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Гудима І.В.,

третьої особи - Гудима І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 (судді: Колоколов С.І. Головей В.М., Разюк Г.П.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2019 (суддя Мостепаненко Ю.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я"

до: 1. Фізичної особи-підприємця Прокопенко Дмитра Сергійовича,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я" (далі - ТОВ "ДЗОВ "Примор`я") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Прокопенко Дмитра Сергійовича (далі - ФОП Прокопенко Д.С.) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" (далі - ТОВ "Фарм-ОД") про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, укладеного між ФОП Прокопенко Д.С. та ТОВ "Фарм-ОД".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний договір відступлення права вимоги (цесії) є удаваним та вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору факторингу, який суперечить актам цивільного законодавства.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.09.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 у справі №916/1411/19, відмовлено у задоволенні позову.

2.2. Ухвалюючи вищезазначені рішення господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміст оскаржуваного договору відповідає вимогам чинного законодавства та свідчить про відсутність в ньому умов, притаманним правовідносинам факторингу.

Також судами зазначено, що позивач не є стороною оспорюваного договору та не має будь-яких прав за ним та належним чином не обґрунтував, яким чином договір відступлення права вимоги порушує його суб`єктивні права або охоронювані законом інтереси.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я" просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням і порушенням судами норм чинного законодавства, а також невстановленням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

3.3. Також скаржник доводить, що господарські суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили його клопотання про витребування оригіналів документів та призначення судової технічної експертизи.

3.4. ТОВ "Фарм-ОД" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується із доводами скаржника, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 12.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я" (замовник) та ФОП Прокопенко Д.С. (підрядник) укладено договір поставки № 12/2/14, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується відповідно до умов цього договору власними силами виконати роботи з поточного ремонту об`єктів (будівель) ПАТ "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я". Найменування об`єктів, склад, вартість та строки виконання робіт визначається Додатком №1 до даного Договору.

Додатком №1 до вищезазначеного договору визначена вартість ремонтних робіт на поточний ремонт будівель ПАТ "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я", всього на суму 784 169,00 грн.

4.2. 03.03.2017 між ФОП Прокопенко Д.С. (цедент) та ТОВ "Фарм-ОД" (цесіонарій) укладений договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого цедент відступає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги грошового боргу і стає кредитором ПАТ "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я" (боржник) по зобов`язанням, які виникли на підставі договору №12/2/14 від 12.04.2014, укладеного між цедентом і боржником.

4.3. Пунктом 2 договору визначено, за цим договором цесіонарій набуває право (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань щодо сплати боргу у розмірі 784 169,00 грн за виконані роботи з поточного ремонту наступних об`єктів Боржника: будівля 4-х поверхового спального корпусу, будівля 1-по поверхового корпусу №1, будівля 2-х поверхового корпусу, сходи, приміщення їдальні та літній кінотеатр, будівля 1-но поверхового спального корпусу №2, душова, металеві ворота, водонапірна башта, тротуарна плитка та сплати неустойки, інфляційних процентів та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

4.4. Відповідно до пункту 3 договору право вимоги цедента виникло на підставі договору №12/2/14 від 12.04.2014 та фактичного постачання цедентом підрядних робіт з поточного ремонту об`єктів Боржника, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2014, згідно з яким борг боржника перед цедентом складає 784 169,00 грн, а також документами, що підтверджують фактичне виконання цедентом робіт на загальну суму 784 169,00 грн та прийняттям цих робіт боржником, а також листом боржника від 12.09.2014 про визнання боргу.

4.5. Пунктом 4 договору визначено, що копії документів, вказаних у пункті 3 цього договору передаються цедентом цесіонарію в момент підписання цього договору, про що складається акт приймання-передачі документів.

4.6. Цесіонарій компенсує відступлене право вимоги грошовими коштами у розмірі 700 000,00 грн після фактичного отримання від боржника суми боргу (пункт 5 договору).

4.7. Відповідно до пункту 6 договору до цесіонарія переходять усі права, які забезпечують зобов`язання боржника, а також права, які виникають у зв`язку з заборгованістю боржника, а саме: нарахування неустойки, інфляційних процентів та трьох процентів річних.

4.8. 03.03.2017 між ФОП Прокопенко Д.С. (цедент) та ТОВ "Фарм-ОД" (цесіонарій) укладений додатковий договір до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, в пункті 1 якого сторони погодили, що цесіонарій, крім компенсації цеденту відповідно до пункту 5 договору відступленого права вимоги у розмірі 700 000,00 грн, додатково сплачує цеденту 84 169,00 грн та стягнуті з боржника на підставі відповідного рішення суду неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання суми боргу по зобов`язанням, які виникли у боржника перед цедентом за договором №12/2/14 від 12.02.2014, укладеним між цедентом і боржником, за виконані роботи з поточного ремонту об`єктів боржника у загальному розмірі 784 169,00 грн (право вимоги).

4.9. Пунктом 2 додаткового договору, сторони встановили, що так, як на час укладання цього додатку сторони не можуть точно зазначити розмір грошових коштів, які будуть стягнуті з боржника, в тому числі неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних (загальне право вимоги), то сторони домовляються, що сума, яку цесіонарій зобов`язується сплатити цеденту відповідно до пункту 1 цього додаткового договору, буде остаточно визначена сторонами на підставі окремого акта про погодження розміру оплати за відступлене право вимоги.

4.10. Відповідно до пункту 4 додаткового договору інформація, викладена в цьому додатковому договорі є конфіденційною і сторони не мають права без взаємної згоди її розголошувати.

4.11. Розголошення цієї інформації можливе за взаємною згодою сторін виключно в суді чи правоохоронних органах з метою захисту прав та інтересів сторін. В інших випадках розголошення інформації не допускається. Боржник не повідомляється про зміст цього додаткового договору (пункт 5 додаткового договору).

4.12. 30.03.2017 ТОВ "Фарм-ОД" направило ПАТ "ДЗОВ "Примор`я" претензію-повідомлення про наявність у останнього заборгованості за договором №12/2/14 від 12.02.2014 у розмірі 784 69,00 грн, а також повідомило про заміну кредитора у зобов`язанні та заявило вимогу у триденний строк з моменту отримання претензії погасити суму заборгованості, сплатити неустойку, інфляційні проценти та 3% річних, виходячи із суми боргу та періоду прострочення платежу. Проте, відповіді на претензію-повідомлення матеріали справи не містять.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представників позивача, відповідача-2 та третьої особи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.3. Згідно з частинами першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.4. За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

5.5. У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

5.6. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

5.7. Отже, за змістом статей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

5.8. Місцевим господарським судом встановлено недоведеність позивачем порушення його прав чи інтересів внаслідок укладення оскаржуваного договору.

5.9. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

5.10. Судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржуваному договору не притаманні ознаки договору факторингу з огляду на таке.

5.11. Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.12. Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

5.13. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

5.14. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 Цивільного кодексу України).

5.15. Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

5.16. Таким чином, у Цивільному кодексі України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу (статті 512, 1077 цього кодексу).

5.17. З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

5.18. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

5.19. Перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах визначений у статті 1054 Цивільного кодексу України. Такими є банк або інша фінансова установа.

5.20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

5.21. Відповідно до частини першої, другої статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

5.22. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

5.23. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

5.24. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

5.25. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

5.26. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

5.27. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, постановах Верховного суду від 22.01.2020 у справі №761/40407/17, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19 та від 16.03.2020 у справі №640/14428/17.

5.28. Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання недійсним оскаржуваного договору, оскільки у останньому відсутні умови, притаманні договору факторингу, а розмір грошової вимоги, відступленої за цим договором, дорівнює ціні її відступлення, у зв`язку з чим укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором цесії.

5.29. Судовою колегією також враховується, що вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Зазначена правова позиція сформована Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

5.30. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, як про недоведеність позивачем наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсним оскаржуваного договору, так і про недоведеність порушення цим договором прав та інтересів позивача.

5.31. Доводи скаржника про необґрунтоване відхилення судами його клопотання про витребування доказів та призначення судової технічної експертизи відхиляються судовою колегією з огляду на таке.

5.32. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 91 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов, зокрема, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

5.33. Судом апеляційної інстанції встановлено, що поставлені скаржником на вирішення експертизи питання не перебувають у взаємозв`язку з підставами позову та не відносяться до предмета доказування у даній справі.

Так, вимоги, викладені у позовній заяві, обґрунтовано наявністю ознак факторингу в оскаржуваному договорі відступлення прав вимоги та недотриманням сторонами норм законодавства, які визначають форму і зміст договорів факторингу.

Поряд з цим, питання, які заявник пропонував поставити на розгляд експерта, стосуються давності виконання підпису на додатковому договорі від 03.03.2017 до договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017 та визначення ознак впливу на вищезазначений документ, що призвело до його штучного старіння.

5.34. Інші доводи касаційної скарги є такими, що не спростовують висновків судів, не підтверджують порушення судами норм матеріального та процесуального права та спрямовані на переоцінку доказів, що містяться у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6.5. Крім того, з урахуванням карантину запровадженого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" з 12.03.2020, а також внесення змін та доповнень до Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо процесуальних строків відповідно до пункту 11 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" у зв`язку із неодноразовим відкладенням судових засідань внаслідок необхідності дотримання карантинних заходів та виконання вимог Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в розумний строк.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2019 у справі №916/1411/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова