Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.04.2019 року у справі №466/1264/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2019 року

Київ

справа №466/1264/18

адміністративне провадження №К/9901/10094/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малоголосківська 8д» до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Плюс Інвест Девелопмент» про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малоголосківська 8д» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Обрізко І.М., Іщук Л.П., Онишкевича Т.В. від 20 березня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малоголосківська 8д» (далі - ОСББ «Малоголосківська 8д», позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - виконком Львівської міськради, відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Плюс Інвест Девелопмент» (далі - ТОВ «Плюс Інвест Девелопмент», третя особа), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18 серпня 2017 року № 737 «Про внесення змін до детального плану житлового району «Під Голоском».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради затверджено зміни до детального плану житлового району «Під Голоском» у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (з внесенням змін до плану зонування Шевченківського району) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, згідно з якими земельна ділянка з північної сторони будинку «Малоголосківська 8д» є масивом багатоповерхової забудови. Відповідно до Генерального плану м. Львова 2008 року та плану зонування територій м. Львова «Шевченківський район» земельна ділянка з північної сторони будинку Малоголосківська, 8д є масивом малоповерхової забудови. Позивач також зазначив, що змінивши поверховість забудови з малоповерхової на багатоповерхову з північної частини будинків, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Малоголосківська , 8д змінами у детальний план, виконавчий комітет діяв з виходом за межі своїх повноважень, а зміни у детальний план не відповідають генеральному плану і плану зонування територій, що не припустимо.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації, при цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а план зонування та детальний план території розробляються на підставі генерального плану території та не можуть йому суперечити. Крім того, детальний план території не може суперечити плану зонування, відтак, виявивши розбіжність між змінами, внесеними до плану зонування, та генеральним планом, суд першої інстанції визнав відповідне рішення протиправним та скасував.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року апеляційні скарги виконавчого комітету Львівської міської ради та ТОВ «Плюс Інвест Девелопмент» задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи сторони позивача про порушення прав та інтересів у зв`язку із збільшенням густоти заселення території, є безпідставні, оскільки відповідно до пункту 2.9 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування планувальної структури міста треба прагнути до компактного розвитку його плану забудови, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції, враховуючи при цьому неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.

Крім того, апеляційний суд виходив з того, що оскільки предметом оскарження у даній справі є локальний документ нормативно-правового характеру, то розгляд даної справи суд першої інстанції мав проводити у відповідності до вимог статті 264 КАС України. Зокрема, вказана норма передбачає опублікування оголошення про оскарження нормативно-правового акта з метою повідомлення всіх заінтересованих осіб про судовий розгляд справи. Тому, недотримання вказаного порядку розгляду справи судом першої інстанції призвело до того, що заінтересовані особи, зокрема: ТОВ «Плюс Інвест Девелопмент», обслуговуючий кооператив «Садове товариство «Промінь Голоско» були позбавлені можливості взяти участь у розгляді справи.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу, також виходив з того, що ОСББ «Малоголосківська 8д» не доведено, що оскаржуваним рішенням порушено права та інтереси членів ОСББ, на захист яких останнє утворюється відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСББ «Малоголосківська 8д» звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 09 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 466/1264/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

Разом із касаційною скаргою представником ОСББ «Малоголосківська 8д» подано клопотання про забезпечення його участі під час розгляду справи у касаційному порядку у судовому засіданні, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі зібраних у справі доказів встановлено, що ухвалою Львівської міської ради № 3924 від 30 вересня 2010 року затверджено містобудівну документацію «Корегування генерального плану м. Львова» ІІ-стадія. Генеральний план» на період до 2025 року та заходи з реалізації генерального плану.

Ухвалою Львівської міської ради № 2759 від 24 жовтня 2013 року затверджено детальний план житлового району «Під Голоском» у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (планом зонування території) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.

Ухвалою Львівської міської ради № 4657 від 21 травня 2015 року затверджено містобудівну документацію «План зонування території м. Львова (зонінг). Том 1. Частина 4, 5. Залізничний та Шевченківський райони».

Згідно ухвали Львівської міської ради № 4364 від 26 лютого 2015 року внесено зміни до ухвали міської ради від 29 січня 2015 року № 4289 «Про надання дозволу на внесення змін до детального плану житлового району «Під Голоском» у назві і тексті слова «Під Голоском» замінено словами «Голоско» у відповідних відмінках. У преамбулі слова «від 24 жовтня 2013 року № 2759 «Про затвердження детального плану житлового району «Під Голоском» замінено словами «від 27 червня 2013 року № 2475 «Про затвердження детального плану житлового району «Голоско».

29 червня 2017 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 2162 «Про внесення змін до містобудівної документації «План зонування територій міста Львова (Зонінг) Том 1. Частина 1. Базове зонування. Загальна пояснювальна записка». Вказаною ухвалою внесено зміни до містобудівної документації «План зонування території міста Львова (Зонінг). Том 1. Частина 1. Базове зонування. Загальна пояснювальна записка» у частині визначення гранично допустимої висотності будинків, будівель та споруд у метрах у розділі 2 Загальної пояснювальної записки «Перелік зон, встановлених на території міста Львова за переважними, супутніми і допустимими видами забудови та іншого використання земельних ділянок. Визначення переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок в межах встановлених зон», виклавши її у новій редакції згідно з додатками 1 та 2 до цієї ухвали.

18 серпня 2017 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 737 «Про внесення змін до детального плану житлового району «Під Голоском», яке оскаржується у даній справі. Вказаним рішенням затверджено внесення змін до детального плану житлового району «Під Голоском» у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (з внесенням змін до плану зонування Шевченківського району) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ОСББ «Малоголосківська 8д» зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що міська рада всупереч Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ДБН детальним планом внесла зміни до плану зонування, хоча вказана містобудівна документація має іншу мету та інші вимоги, щодо розроблення та затвердження.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що під час внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні всупереч вимогам статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не проводились громадські слухання.

Крім того, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно у якості доказу законності прийнятого органом місцевого самоврядування рішення послався на рішення Львівської міської ради № 4444 від 20 грудня 2018 року, яким затверджено оскаржуване рішення відповідача, оскільки вказаного рішення на момент подання позову та розгляду справи у судів першої інстанції не існувало.

ОСББ «Малоголосківська 8д» посилається також на неврахування судом апеляційної інстанції порушення відповідачем під час розроблення оскаржуваного рішення Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Мінрегіонбуду № 290 від 16 листопада 2011 року.

На спростування висновків апеляційного суду щодо того, що права позивача оскаржуваним рішенням жодним чином не порушені, скаржник зазначає, що на території житлового району «Під Голоском», щодо якого внесено зміни до детального плану, знаходяться два житлових будинки ОСББ «Малоголосківська 8д», відтак, вважає, що зміни, зумовлені прийняттям оскаржуваного рішення вплинуть на такі права мешканців відповідних будинків, як право на безпечні та комфортні умови проживання.

Від учасників справи надійшов відзив на касаційну скаргу ОСББ «Малоголосківська 8д», у якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте на підставі повного з`ясування всіх обставин справи, правильного застосування норм матеріального права та дотриманням процесуальних норм; просить залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року відповідає не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Виконавчого комітету Львівської міської ради визначаються, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про регулювання містобудівної діяльності».

Так, предметом оскарження у даній справі є рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18 серпня 2017 року № 737, яким внесені зміни до детального плану житлового району «Під Голоском ».

Відповідно до пунктів 2, 3, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;

план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», встановлено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до частини восьмої зазначеної статті план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання

Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. Детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів. Розроблення детального плану території за межами населених пунктів та внесення змін до нього здійснюються на підставі розпорядження відповідної районної державної адміністрації. На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Як передбачено частиною восьмою статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.

Згідно частини десятої зазначеної статті внесення змін до детального плану території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту та плану зонування території.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації, при цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а план зонування та детальний план території розробляються на підставі генерального плану території та не можуть йому суперечити. Крім того, детальний план території не може суперечити плану зонування.

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Виконавчим комітетом Львівської міської ради 18 серпня 2017 року прийнято рішення № 737 «Про внесення змін до детального плану житлового району «Під Голоском», яким затверджено внесення змін до детального плану житлового району «Під Голоском» у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (з внесенням змін до плану зонування Шевченківського району) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.

Основною метою внесення змін є зміна функціонального призначення території з території для розміщення житлової садибної забудови, що займає більшу частину внесення змін, на територію багатоквартирної забудови з вбудованими приміщеннями обслуговування населення та дитячими дошкільними закладами.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, згідно чинного Генерального плану м. Львова, «Корегування Генерального плану м. Львова» ІІ-стадія. Генеральний план» на період до 2025 року та заходи з реалізації Генерального плану, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 3924 від 30 вересня 2010 року, територія, охоплена змінами до детального плану території (зміна № 3), є ділянкою житлової забудови змішаного характеру.

Згідно Плану зонування території м. Львова (зонінг). Том 1. Частина 4, 5. Залізничний та Шевченківський райони», затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 4657 від 21 травня 2015 року, територія охоплена змінами є територією садибної забудови (до 4 поверхів (Ж-І) .

На цій підставі суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що затверджені Виконавчим комітетом Львівської міської ради зміни до детального плану житлового району «Під Голоском» в частині зміни функціонального призначення території не відповідають плану зонування зазначеної території.

З огляду на те, що в оскаржуваному рішенні Виконавчого комітету Львівської міської ради № 737 від 18 серпня 2017 року зазначається, що зміни до детального плану житлового району «Під Голоском» вносяться одночасно з внесенням змін до плану зонування Шевченківського району, суд першої інстанцій дійшов до висновку, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням встановленого законом порядку, неуповноваженим органом, оскільки відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території затверджується сільською, селищною, міською радою, а не виконавчими органами відповідної ради.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що оскаржуване рішення виконкому є фактично нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування, відтак, суд першої інстанції мав розглянути цю справу у порядку, визначеному статтею 264 КАС України. Зокрема, вказана норма передбачає опублікування оголошення про оскарження нормативно-правового акта з метою повідомлення всіх заінтересованих осіб про судовий розгляд справи.

Недотримання судом першої інстанції вимог статті 264 КАС України, як зазначив апеляційний суд, позбавило можливості взяти участь у розгляді справи заінтересованих осіб, зокрема ТОВ «Плюс Інвест Девелопмент», обслуговуючий кооператив «Садове товариство «Промінь Голоско».

З посиланням на підпункти 3, 4 частини третьої статті 317 КАС України, у яких передбачено, що обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, є розгляд адміністративним судом справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (ТОВ «Плюс Інвест Девелопмент»); суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі («Плюс Інвест Девелопмент», обслуговуючий кооператив «Садове товариство «Промінь Голоском»).

У силу вимог статті 317 КАС України та частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції мав переглянути справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав порушення ним норм процесуального права, апеляційний суд не перевірив встановлені обставини справи та не переглянув по суті рішення суду першої інстанції, обмежившись посиланням на порушення ним норм процесуального права, однак, не перевірив правильність застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на новий доказ, поданий учасником справи під час розгляду справи в апеляційному порядку, а саме: ухвалу Львівської міської ради від 20 грудня 2018 року № 4444 «Про затвердження рішень виконавчого комітету від 16 вересня .2016 року № 841, від 19 серпня 2016 року №749, від 18 серпня 2017 року № 737, від 30 березня 2018 року № 341, від 03 серпня 2018 року № 846» », оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення виконкому Львівської міської ради та на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, вказаної ухвали не існувало. Відтак, ухвала Львівської міської ради від 20 грудня 2018 року № 4444 не може вважатися доказом у справі у розумінні статей 72-76 КАС України.

Крім того, однією з підстав скасування рішення суду першої інстанції стало те, що апеляційний суд дійшов до висновку, що права та інтереси ОСББ «Малоголосківська 8д» у спірних правовідносинах не порушено, відтак, ОСББ не може виступати позивачем у справі у силу того, що відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено право, свободи чи інтереси, і просить про їх захист. Отже, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваним рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звернулася.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, ОСББ у позовній заяві вказувало, що його права оскаржуваним рішенням порушуються, оскільки затверджені зміни в детальний план території межують з територією, яка йому належить та накладається на неї. Однак апеляційний суд вказав на необґрунтоване прийняття вказаних доводів позивача судом першої інстанції та дійшов до висновку про відсутність порушених прав та інтересів позивача та відсутність підстав для захисту ОСББ інтересів своїх членів у спірних правовідносинах.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті першої Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання, зокрема, захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що ОСББ утворюється для захисту прав та інтересів співвласників багатоквартирного будинку (будинків), пов`язаних з реалізацією права спільної власності на будинок, прибудинкову територію. Захист вказаних прав може здійснюватися ОСББ у тому числі шляхом звернення до суду для представництва інтересів співвласників. При цьому суд виходить з широкого розуміння прав власників жилих та нежилих приміщень щодо спільного утримання багатоквартирного будинку, яка охоплює собою і право на належний благоустрій населених пунктів.

Статтею 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Колегія суддів виходить з того, що метою судового контролю з боку адміністративного суду є, зокрема, виправлення можливої неправомірності дій (бездіяльності, рішень) суб`єкта владних повноважень та захист права відповідної особи (позивача), а також забезпечення ситуації, за якої така неправомірність не повториться у майбутньому.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»; заяви № 17160/06 та N 35548/06; пункт 33).

Суд також враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання у реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

У пунктах 30-32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункт 36, Series A № 18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia) рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява № 32555/96, пункт 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia,) заява № 36500/05, пункт 132); право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A № 93); встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду; тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або у такою мірою, щоб сама суть права була порушена; більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, пункт 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), пункт 65, Series A № 294-B); Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних; це особливо стосується гарантій, закріплених статтею 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява № 42527/98, п. 45).

У пункті 54 у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, у яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, № 93, пункт 59).

Сформовані Європейським судом з прав людини умови обмеження права на доступ до суду дають підстави зробити висновки, що такі обмеження:

не можуть зашкоджувати самій суті права на звернення до суду;

переслідують легітимну мету і така мета відповідає потребам суспільства та окремих осіб;

забезпечують розумну пропорційність між встановленими обмеженнями та поставленою метою;

обґрунтовані, якщо доводи позивача про неправомірність втручання у реалізацію його прав є безпідставними.

З огляду на те, що у справі, яка розглядається, ОСББ «Малоголосківська 8д» звернулось із адміністративним позовом в інтересах співвласників двох багатоквартирних будинків з метою захисту їх прав у сфері забезпечення благоустрою у житловому районі «Під Голоском», який, на думку позивача, порушено прийняттям оскаржуваного рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, а також виходячи з того, що обмеження права позивача на звернення до суду апеляційним судом у цій справі не переслідує легітимну мету, оскільки за таких обставин правомірність рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого у важливій сфері суспільних правовідносин, а саме - благоустрою території населеного пункту, залишиться поза судовим контролем, колегія суддів вважає, що за даних обставин позивач має право на звернення до суду з цим позовом.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції з підстав порушення останнім норм процесуального права, а також на підставі помилкових висновків про відсутність порушених прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах. Разом з тим, апеляційний суд не переглянув рішення суду першої інстанції по суті встановлених обставин, не перевірив правильності застосування ним норм матеріального права та як наслідок - допустив порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття неправосудного рішення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на це, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга ОСББ «Малоголосківська 8д» підлягає частковому задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції скасуванню, а справу належить направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування. У разі необхідності суд може зобов`язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з`ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малоголосківська 8д» задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко