ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №362/2108/17

адміністративне провадження №К/9901/17867/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г. від 14.09.2017 у справі №362/2108/17 за позовом ОСОБА_2 до Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії та неправомірним рішення Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - Васильківське ОУПФУ) щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон №1789-ХІІ); зобов'язати відповідача призначити та забезпечити виплату йому пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, у розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку, починаючи з 10.03.2017 року.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, він мав достатній стаж роботи, а саме 20 років 11 місяців 5 днів, у тому числі на прокурорських посадах - 18 років 6 місяців 10 днів та половина строку навчання у вищому навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 25 днів. З посиланням на норми ст.ст. 22, 58 Конституції України, вказував, що на нього розповсюджуються саме норми ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, які були чинні на час його роботи в органах прокуратури.

Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2017 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року скасовано постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2017 року та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована незгодою з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії. Скаржник, з посиланням на положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, вказує на те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. З цих підстав, позивач зазначає про те, що, перебуваючи на службі в органах прокуратури, він мав законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які ґрунтувалися на нормах ст.50-1 Закону №1789-ХІІ і які, всупереч положенням Конституції України, були звужені статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 року (далі - Закон №1697-VII).

У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю - доповідача та перевіривши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивач:

з 01.09.1993 по 20.06.1998 навчався на денній формі у Київському університеті ім. Т.Шевченка, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобув кваліфікацію спеціаліста права;

з 31.08.1998 по 07.12.1999 працював на посадах старшого помічника прокурора-стажиста, старшого помічника прокурора прокуратури Київської області;

з 08.12.1999 по 30.06.2005 працював на посадах слідчого, старшого слідчого, прокурора-криміналіста прокуратури Київської області;

з 01.07.2005 по 28.12.2016 працював на посадах прокурора, старшого прокурора, начальника відділу, заступника начальника управління, першого заступника начальника управління Генеральної прокуратури України;

з 29.12.2016 працює прокурором відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності.

Вказане підтверджується копією трудової книжки та копією диплома позивача.

10.03.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ.

Відповідач рішенням № 1404/04 від 16.03.2017 року відмовив позивачу у призначенні вказаної пенсії з посиланням на те, що з 01.06.2015 року скасовано норми щодо призначення спеціальних пенсій, в тому числі відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення спірної пенсії, оскільки на час роботи позивача на посадах в органах прокуратури (з 2001 по 2011 роки) для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, а зміни в законодавстві, які суттєво звужують соціальні права і суперечать Конституції України, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач на час звернення до відповідача із заявою про призначення спірної пенсії не мав необхідної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії відповідно до Закону №1697-VII.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

На час звернення ОСОБА_2 за призначенням пенсії набрав чинності Закон №1697-VII.

У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.

В свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Як вбачається з копії трудової книжки та копії диплома позивача на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, загальна вислуга років ОСОБА_2 склала 20 років 11 місяців 5 днів, в тому числі на прокурорських посадах - 18 років 6 місяці 10 днів та половина строку навчання у вищому навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 25 днів.

Враховуючи вищезазначені положення ст. 86 Закону №1697-VII, колегія суддів зазначає, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-VII, на час його звернення до відповідача є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону №1697-VII, оскільки складає менше, ніж 23 роки.

Слід зазначити, що виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

З доводів заявленого позову та касаційної скарги вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, позивач пов'язував з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.

Вказані доводи є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001 року (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).

За встановлених обставин, позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року, не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у позивача не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції).

Оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2016 року в справі №33/6710/15-а, а також Верховним Судом у справах №372/2909/17, №211/3177/17 і підстав для відступу від неї не встановлено.

Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, коли стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону №1697-VII, а в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

Судді Верховного Суду