Історія справи

Постанова КАС ВП від 30.08.2024 року у справі №500/332/23
Постанова КАС ВП від 30.08.2024 року у справі №500/332/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 500/332/23

адміністративні провадження № К/990/41012/23, №К/990/41122/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Білак М.В., Смоковича М.І.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 500/332/23

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Тернопільській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року, ухвалену у складі судді-доповідача Носа С. П., суддів Кухтея Р.В., Ільчишин Н.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач-1), Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - ГУ ДПС у Тернопільській області, відповідач-2) з вимогами:

- визнати протиправними та скасувати накази в.о. голови ДПС України № 1440-О від 06.09.2022 "Про звільнення ОСОБА_1 ", в.о. начальника ГУ ДПС у Тернопільській області №368-о від 20.12.2022 "Про оголошення наказу Державної податкової служби України" зі змінами, внесеними наказом в.о. начальника ГУ ДПС у Тернопільській області № 369- о від 21.12.2022 "Про внесення змін до наказу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 20.12.2022 року №368-о "Про оголошення наказу Державної податкової служби України від 06.09.2022 №1440-О";

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДПС у Тернопільській області з 06.01.2023;

- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуваними наказами було припинено його державну службу з підстав, передбачених частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу» (за угодою сторін). Позивач доводив, що заяви про звільнення, на підставі якої були ухвалені оскаржувані накази, він відповідачам не подавав, наміру звільнятися не мав і не обговорював із суб`єктом призначення істотних умов такого звільнення, зокрема дати звільнення.

3. З урахуванням викладеного, позивач зазначав, що його було звільнено протиправно, а саме за відсутності його волевиявлення на звільнення з указаних підстав.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом ДПС України від 09.12.2020 № 1248-0 позивача призначено на посаду начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області.

5. Наказом ДПС України від 06.09.2022 № 1440-О припинено державну службу та звільнено позивача за угодою сторін, згідно з частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу», у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність. Доручено Головному управлінню ДПС у Тернопільській області оголосити наказ, зазначивши дату фактичного звільнення з посади та забезпечити проведення з ним розрахунку згідно з чинним законодавством.

6. Як на підставу для звільнення у вказаному наказі зазначено заяву ОСОБА_1 , лист-погодження Міністерства фінансів України від 02.09.2022 № 17030-17-62/19623.

7. Наказом Головного управління ДПС у Тернопільській області від 20.12.2022 № 368-о оголошено наказ ДПС України від 06.09.2022 № 1440-О; вирішено вважати позивача звільненим з посади начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області 21.12.2022.

8. У зв`язку з продовженням періоду тимчасової непрацездатності позивача наказами Головного управління ДПС у Тернопільській області від 21.12.2022 № 369-о та від 02.01.2023 №2-о до наказу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 20.12.2022 № 368-о вносилися зміни в частині дати звільнення позивача: на 02 січня 2023 року і на 05 січня 2023 року відповідно.

9. Не погоджуючись з наказами про звільнення, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

10. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 у задоволенні позову відмовлено.

11. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що між позивачем та суб`єктом призначення було досягнуто згоди щодо припинення державної служби, відповідно до статті 86 Закону України «Про державну службу» (за угодою сторін), а доводи позивача про те, що заяву на звільнення він склав під примусом не підтверджуються будь-якими доказами.

12. Як зазначив суд першої інстанції, у постановах Верховного Суду у справах № 826/3388/18 та № 804/4564/17, спірні правовідносини в яких також стосувалися припинення публічної служби за угодою сторін, Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого Законом України «Про державну службу» передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їх діяльність, у зв`язку з чим звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну чи незаконну поведінку керівництва. Відповідні обставини можуть підтверджуватися зверненнями до керівництва, або заявами, поданими до правоохоронних органів.

13. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2023 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено:

- визнано протиправними та скасовано накази ДПС України від 06.09.2022 № 1440-О «Про звільнення ОСОБА_1 », Головного управління ДПС у Тернопільській області від 20.12.2022 № 368-о зі змінами, внесеними наказами Головного управління ДПС у Тернопільській області від 21.12.2022 № 369-о та від 02.01.2023 № 2-о;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області з 06 січня 2023 року;

- стягнуто з Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 січня 2023 року по 26 жовтня 2023 року у розмірі 150 531,80 грн, з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

14. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що між позивачем і суб`єктом призначення була досягнута згода про звільнення за угодою сторін.

15. Як зазначив суд апеляційної інстанції, заява позивача не містила такої істотної умови як дата звільнення, надійшла поза діловодством (не була зареєстрована), і, відповідно до пояснень позивача, була складена ним на вимогу керівництва у січні 2021 року у приміщенні ДПС України.

16. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачі не мали підстави для припинення державної служби позивача.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. 05 і 06 грудня 2023 року від Головного управління ДПС у Тернопільській області та ДПС України відповідно надійшли касаційні скарги на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2023, у якій скаржники просять скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

18. Ухвалами Верховного Суду від 21.12.2023 відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.

19. Підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Тернопільській області були доводи про застосування судом апеляційної інстанції пункту 3 частини першої статті 83, статті 86 Закону України «Про державну службу» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.06.2022 у справі № 640/18748/19.

20. Як зазначає скаржник, у вказаній постанові за подібних правовідносин Верховний Суд дійшов висновку, що не зазначення позивачем у заяві про звільнення конкретної дати, з якої він бажає припинити трудові відносини, не є підставою вважати, що між ним та роботодавцем не досягнуто згоди щодо звільнення за угодою сторін, якщо сукупність вчинених дій як з боку позивача, так і з боку відповідача, свідчать на користь того, що така домовленість вже ж була досягнута.

21. ДПС України у касаційній скарзі також посилається на застосування судом апеляційної інстанції пункту 3 частини першої статті 83, статті 86 Закону України «Про державну службу» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.06.2022 у справі № 640/18748/19.

22. Водночас ДПС України зазначає про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, що виразилося у недослідженні зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

23. Зокрема, ДПС України вказує, що, зазначаючи про відсутність волевиявлення позивача на звільнення, судом апеляційної інстанції не було встановлено фактів, які б свідчили про намагання позивача, зважаючи на значну тривалість процедури звільнення, відкликати подану ним заяву чи іншим чином виразити свою незгоду із припиненням державної служби.

24. ДПС України також підкреслює, що за висновками суду апеляційної інстанції заяву про звільнення позивач написав на вимогу керівництва у січні 2021 року. Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що заява позивача написана на ім`я в.о. голови ДПС України ОСОБА_2, тоді як у січні 2021 року посаду керівника ДПС обіймав ОСОБА_3.

25. У відзивах на касаційну скаргу позивач зазначив, що посилання скаржників на висновки, сформовані Верховним Судом у справі № 640/18748/19, є незастосовними до цієї справи через відмінність фактичних обставин, установлених судами.

26. Зокрема, у справі № 640/18748/19 висновки Верховного Суду ґрунтувалися на тій обставині, що заява про звільнення містила дату її підписання, але в ній не було зазначено дати звільнення.

27. Водночас у цій справі заява, на підставі якої були видані оскаржувані накази, була подана поза діловодством, вона не містила ані дати її складання, ані бажаної дати звільнення й була складена на вимогу керівництва задовго до звільнення.

28. Як зазначає позивач, у цій же постанові (від 29.06.2022 № 640/18748/19) Верховний Суд наголосив, що викладені у постановах Верховного Суду висновки перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин. Отож адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

29. У цьому контексті позивач звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 № 640/18748/19 зазначив про неподібність обставин справи № 640/18748/19 до справ, у яких судами встановлено, що заяву про звільнення особу змусили написати при прийнятті на посаду, а сама заява не містила дати її складання.

За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу булу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А..

У зв`язку з відпусткою суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А., розпорядженням В. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 28.08.2024 № 960/0/78-24 призначено повторний автоматизований розподіл справи №500/332/23.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу справу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Білак М.В., Смоковича М.І.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

30. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

31. Згідно зі статтею 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

VI. Позиція Верховного Суду

32. Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з підстав, передбачених частиною другою статті 86 Закону № 889-VIII за угодою сторін.

33. З аналізу викладених положень Закону № 889-VIII випливає, що звільнення за угодою сторін передбачає, що між суб`єктом призначення та державним службовцем досягнуто спільної згоди щодо припинення державної служби у визначений строк.

34. У цій справі суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо того, чи існувала між позивачем та ДПС України домовленість про звільнення, відповідно до частини другої статті 86 Закону № 889-VIII.

35. Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що в спірних правовідносинах немає підстав вважати, що заяву про звільнення за угодою сторін позивач склав під примусом чи тиском, адже відповідні докази у матеріалах справи відсутні; позивач також не вчиняв дій, спрямованих на відкликання заяви про звільнення упродовж усієї процедури звільнення, а тому суд першої інстанції вважав, що звільнення за угодою сторін відповідало волевиявленню позивача.

36. Водночас, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між позивачем та суб`єктом призначення не було досягнуто домовленості про звільнення, адже заява позивача не містила дати звільнення, була складена позивачем задовго до звільнення (у січні 2021 року) на вимогу керівництва (без вільного волевиявлення) й надійшла поза службою діловодства ДПС України (не була зареєстрована).

37. Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 у справі № 640/18748/19, на яку посилаються скаржники, як на приклад неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зазначив, що відсутність у заяві про звільнення конкретної дати (бажаної дати), з якої державний службовець бажає припинити трудові відносини, не є підставою вважати, що між ним і роботодавцем не досягнуто згоди щодо звільнення позивача із займаної посади саме за цією підставою, якщо сукупність вчинених дій як з боку позивача, так і з боку відповідача, свідчать на користь того, що між сторонами досягнуто угоду щодо дострокового припинення державної служби саме з підстав передбачених пунктом 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII.

38. У справі № 640/18748/19 як на підставу вважати, що між державним службовцем і суб`єктом призначення все ж було досягнуто згоду щодо звільнення за угодою сторін, Верховний Суд послався на те, що протягом усього періоду (з моменту подання заяви, проведення відповідачем необхідної процедури погодження звільнення та підготовки оскаржуваного наказу) позивач свою заяву не відкликав, інших дій, які б свідчили про відсутність волевиявлення на припинення державної служби, згідно з поданої ним заяви або спрямованих на анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення державної служби у зв`язку із звільненням за угодою сторін, не вчиняв.

39. Отже, певні формальні недоліки заяви, зокрема відсутність у ній бажаної дати звільнення, не є самодостатнім свідченням відсутності між державним службовцем і суб`єктом призначення згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін.

40. У цій категорії справ суди з огляду на конкретні обставини справи та підстави позову мають з`ясувати чи було волевиявлення державного службовця на припинення державної служби і чи досягнуто між ним і суб`єктом призначення згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін; чи не заявляв державний службовець про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення державної служби; чи була згода суб`єкта призначення на анулювання угоди сторін про припинення державної служби.

41. Зазначаючи про помилковість висновків суду першої інстанції щодо волевиявлення позивача на звільнення за угодою сторін, суд апеляційної інстанції з пояснень позивача установив, що заяву про звільнення позивач безпосередньо перед звільненням не складав і не подавав. Указана заява була відібрана у нього незабаром після призначення на посаду (у січні 2021 року) на вимогу керівництва ДПС України, тоді як процедура звільнення позивача була ініційована на початку вересня 2022 року.

42. З матеріалів справи убачається (а.с. 40, зворотній бік), що заява про звільнення, яку за висновками суду апеляційної інстанції позивач складав у січні 2021 року, була написана на ім`я в.о. голови ДПС України ОСОБА_2 . Водночас на посаду в.о. голови ДПС ОСОБА_2 було призначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.12.2021 № 1691-р.

43. У цьому контексті слушними є зауваження ДПС України про те, що суд апеляційної інстанції на підтвердження версії позивача щодо обставин складання заяви, не перевірив, хто був керівником (виконував обов`язки керівника) ДПС України у січні 2021 року; коли в.о. керівника ДПС України було призначено ОСОБА_2 і в цьому контексті не з`ясував, чи дійсно відповідна заява була складена саме в січні 2021 року, після призначення позивача на посаду.

44. Суд першої інстанції вказані обставини також не досліджував, обмежившись посиланням на те, що позивач не довів, що відбирання вказаної заяви супроводжувалося тиском чи іншими формами примусу, хоча як на підставу позову позивач посилався саме на те, що вказаної заяви він особисто перед ініціюванням процедури звільнення не подавав.

45. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу

46. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням вимог процесуального права, що є підставою для їхнього скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

47. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування.

VII. Судові витрати

48. Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

49. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

50. Касаційні скарги Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Тернопільській області задовольнити частково.

51. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2023 скасувати.

52. Справу №500/332/23 направити на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.

53. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: М.В. Білак

М.І. Смокович