Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року

м. Київ

справа № 822/1789/18

адміністративне провадження № К/9901/68111/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.08.2018 (суддя: Ковальчук О.К.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2018 (судді: Кузьменко Л.В., Іваненко Т.В., Шидловський В.Б.)

у справі № 822/1789/18

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Хмельницькій області, податковий/контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.03.2018 № 0054080/1302-2222 та від 10.04.2017 № 1204-13 про визначення розміру грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, за приміщення по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що порушують його права, оскільки виходячи з положення вимог п/п «є» п/п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, нежитлові приміщення, які належать позивачу на праві власності є промисловими будівлями, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 14.02.2011, витягом про державну реєстрацію прав № 28990173 від 14.02.2011 та технічним паспортом на нежитлові виробничі приміщення. Позивач зазначив, що відповідно до п/п «є» п/п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, а відтак належні йому нежитлові приміщення не є базою оподаткування податком на нерухомість. На підтвердження своєї позиції надав класифікатор будівель та споруд, свідоцтво про право власності, технічний паспорт.

Позивач також додав, що раніше подавав адміністративний позов про скасування аналогічного податкового повідомлення-рішення, який був задоволений в повному обсязі постановою Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 822/871/17 від 06.04.2017.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.08.2018, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що відповідно до витягу про державну реєстрацію прав № 28990173 від 14.02.2011 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2011 спірні нежилі приміщення не належать до будівель промисловості. Технічний паспорт на нежитлові виробничі приміщення за адресою: АДРЕСА_1, не є підставою для визначення бази оподаткування, оскільки не вказаний у переліку визначеному в п/п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України.

Відтак, суди зазначили, що об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2011 на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, не підпадає під дію п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити рішення, яким дану справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В доводах касаційної скарги скаржник, посилається на порушення судами попередніх інстанцій норми матеріального та процесуального права, а також на порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач зазначає, що у відповідності до вимог п/п «є» п/п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Додає, що у позивача знаходяться нежитлові виробничі приміщення за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно, витягом про державну реєстрацію та технічним паспортом на нежитлові виробничі приміщення.

Скаржник, посилаючись на Державну класифікацію будівель та споруд ДК 018-2000, наголошує, що за всіма об`єктивними будівельно-технічними характеристиками нежитлові виробничі приміщення позивача є промисловою будівлею.

На думку заявника, визначальною умовою для оподаткування нерухомого майна, виходячи зі змісту відповідних положень Податкового кодексу України є саме: будівельно-технічне цільове призначення будівель, а не статус власника таких будівель, а саме: фізична чи юридична особа. Тобто, об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт, як власник такої нерухомості, а відтак база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності, що узгоджується з судовими рішеннями у справах: № 810/1349/17, № 816/1650/17, № 822/2614/16 та інші.

Крім іншого позивач також зазначає, що постановою Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16, якою залишено без змін постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.01.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017, зазначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт, як власник такої нерухомості. Тобто, при визначені бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме: ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Отже база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Також зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові від 31.07.2018 у справі № 816/1650/17 повністю підтримав позицію Полтавського окружного адміністративного суду, висловлену у постанові від 19.10.2017 у справі № 816/1650/17, залишену без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, в якій зазначено, що аналіз норми п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, дає підстави для висновку, що не є об`єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості. Сполучник «зокрема» вказує на те, що перелік таких будівель промисловості не є вичерпним.

Норма п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичним особам, до об`єктів, які оподатковуються в силу закону. Таким чином, належна позивачу нежитлова будівля (безалкогольний цех) як будівля промисловості не є об`єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України) і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись.

Скаржник також зазначив, що у постанові від 15.05.2018 у справі № 806/2461/17 Верховний Суд висловив наступну правову позицію, що застосування п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Позивач зазначає, що проаналізувавши вищезазначені позиції Верховного Суду, позиції Хмельницького окружного адміністративного суду та Сьомого апеляційного адміністративного суду щодо вирішення питання застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, можна дійти висновку, що немає однакового підходу щодо застосування даної правової норми.

Крім того, на переконання позивача, в даному випадку, відповідно до п/п. 4.1.4 п. 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України конфлікт інтересів в спірних правовідносинах має бути безумовно вирішений на користь позивача - платника податку.

Позивач також зазначив, що раніше подавав адміністративний позов про скасування аналогічного податкового повідомлення-рішення, який був задоволений в повному обсязі постановою Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 822/871/17 від 06.04.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017.

Колегія суддів також звертає увагу, що згідно з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень відносно справи № 822/871/17 вбачається, що постановою від 24.04.2018 Верховним Судом змінено мотивувальну частину постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.04.2017 та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 у справі № 822/871/17, а в іншій частині такі судові рішення залишено без змін.

Підсумовуючи викладене позивач наголошує, що належні позивачу нежитлові виробничі будівлі не є об`єктами оподаткування в силу імперативних приписів закону і податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватися.

Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просив таку скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, зважаючи на те, що об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Позивач надіслав відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому продублював доводи касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 15.04.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець (т. 1 а.с. 10).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2011 позивач є власником нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 11).

Керуючись підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України Головне управління ДФС у Хмельницькій області прийняло податкові повідомлення-рішення № 0054080/1302-2222 від 15.03.2018 (т. 1 а.с. 9)та № 1204-13 від 10.04.2017 (т. 1 а.с. 8), якими визначило суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 6848,00 грн за 2017 рік та 11795,68 грн за 2016 відповідно.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, а об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об`єктами нежитлової нерухомості.

Згідно зі ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до п/п. 266.1.1, п/п 266.2.1, п/п. 266.3.1, п/п. 266.3.2 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Тобто, у даній справі спірним є питання можливості застосування п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України щодо об`єкту нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності.

Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті (п. 30.1 ст. 30 ПК України).

Відповідно до п/п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Згідно з п. 5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав №28990173 від 14.02.2011 та Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2011 спірні нежилі приміщення не належать до будівель промисловості.

Технічний паспорт на нежитлові виробничі приміщення за адресою: АДРЕСА_1, не є підставою для визначення бази оподаткування, оскільки не вказаний у переліку визначеному в підпункті 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України.

Відтак, суди дійшли висновку, що об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2011 на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Разом з тим, колегія судів звертає увагу на те, що відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Отже, використання зазначеного об`єкта нерухомості за функціональним призначенням (промислове виробництво) в 2016 та 2017 роках судами попередніх інстанцій не досліджено у повному обсязі, тоді як обставини щодо функціонального використання будівель відповідно до частини 2 статті 73 КАС України входять до предмету доказування у цій справі, з огляду на що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору в контексті спірних правовідносин.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 350 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.08.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2018 у справі № 822/1789/18 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк