Історія справи

Постанова КАС ВП від 29.12.2025 року у справі №300/6315/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 300/6315/24

адміністративне провадження № К/990/16143/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року (судді: Гінда О.М., Матковська З.М., Ніколін В.В.)

у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Івано-Франківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці (далі також - Відповідач, Митниця), у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA206050/2024/000029/2 від 26 червня 2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації № UA206050/2024/000198.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що ввіз товар (спортивне обладнання) від компанії «Dingzhou Shuohui Fitness Equipment Co., Ltd», визначив митну його вартість за основним методом (за ціною контракту) та надав Митниці всі необхідні документи на підвердження визначеної ним ціни. Однак митний орган безпідставно застосував другорядний (резервний) метод визначення вартості, не навівши належних доказів того, що подані документи є недостатніми або викликають сумнів. Позивач наголошував, що за відсутності аргументованих доказів недостовірності відомостей, заявлена вартість має вважатися визнаною автоматично.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 3 жовтня 2024 року задовольнив позовні вимоги.

Суд дійшов висновку, що Митниця не довела факт порушення Позивачем законодавства при визначенні митної вартості. Суд дійшов висновку, що митним органом не доведено факту порушення позивачем вимог законодавства під час визначення митної вартості товару.

Суд першої інстанції встановив, що надані платіжні інструкції від 23 січня 2024 року та 10 квітня 2024 року підтверджують фактичну вартість товару та не містять розбіжностей, які б ставили під сумнів достовірність заявленої митної вартості. За таких обставин сумніви митниці щодо відсутності номерів інвойсів у призначенні платежу мають формальний характер і не можуть слугувати підставою для коригування митної вартості.

Крім того, суд зазначив, що сама по собі різниця між заявленою ціною товару та цінами на інші товари не є автоматичною підставою для коригування митної вартості.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 березня 2025 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд дійшов висновку, що Позивач не надав платіжних документів, які б підтверджували оплату саме за рахунком-фактурою (інвойсом) № AFI24002-2 від 24 квітня 2024 року на суму 28307,50 доларів США.

Також суд апеляційної інстанції підкреслив, що надані платіжні документи від січня та квітня 2024 року не дозволяють ідентифікувати поставку спірного товару, оскільки в них відсутнє посилання на конкретний інвойс, а лише на загальний договір. При цьому суд зазначив, що в матеріалах справи відсутній документ на підтвердження оплати вартості товару саме у розмірі 8307,50 доларів США. Оскільки фактична оплата не була підтверджена належним чином, на думку суду апеляційної інстанції, митний орган правомірно прийняв рішення про коригування митної вартості.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Так, Позивач в уточненій позовній зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Скаржник обґрунтовує свою позицію тим, що відсутність у банківських платіжних документах посилання на рахунок-фактуру (інвойс) за умови наявності посилання на відповідний зовнішньоекономічний контракт не є підставою для виникнення сумнівів у достовірності заявленої митної вартості.

У зв`язку з цим скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі № 817/1221/14, а також у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 815/5988/15, від 4 вересня 2020 року у справі № 826/26058/15 та від 15 квітня 2021 року у справі № 804/7757/16, за змістом яких:

законодавцем не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

надані позивачем до митного оформлення платіжні документи на підтвердження оплати вартості товару містять всі необхідні посилання, які прямо дозволяють визначити цільове призначення перерахованих грошових коштів, а саме: містять посилання на укладений між суб`єктами господарювання зовнішньоекономічний контракт;

надані Позивачем до митного оформлення платіжні документи на підтвердження оплати вартості товару містять всі необхідні посилання, які прямо дозволяють визначити цільове призначення перерахованих грошових коштів, а саме: містять посилання на укладений між суб`єктами господарювання зовнішньоекономічний контракт;

стосовно доводів Митниці про те, в графі 70 "призначення платежу" банківських платіжних доручень в іноземній валюті від 06 лютого 2015 року N 13 та від 21 травня 2015 року N 1 не міститься посилання на рахунок-фактуру або інвойс, відповідно до якого була здійснена оплата, суди зазначили, що відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативноправових актів Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року N 216, платник для здійснення операції з переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів з рахунку подає до уповноваженого банку платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах за довільною формою, яке обов`язково має містити, зокрема, такий реквізит як призначення платежу, який, в свою чергу, повинен заповнюватись таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів;

посилання на рахунок-фактуру в платіжному дорученні не є обов`язковим та не може вважатися обставиною, що не дає можливості підтвердити числові значення заявленої митної вартості товару, що поставлявся.

Позивач також звертає увагу на те, що доводи, наведені Відповідачем в апеляційній скарзі, не були підставою для прийняття оскаржуваних рішень та не покладалися в їх основу. Крім того, зазначені доводи були наведені Відповідачем виключно на стадії судового розгляду та відображені лише в процесуальних документах.

Водночас постачальник у своєму листі підтвердив, що грошові кошти, сплачені Позивачем згідно з платіжним документом від 23 січня 2024 року на суму 20 356,02 доларів США та платіжним документом від 10 квітня 2024 року на суму 47 497,38 доларів США, надійшли на його розрахунковий рахунок. Зазначені кошти сплачені за товар відповідно до договору купівлі-продажу № 22012024 від 22 січня 2024 року, у тому числі за рахунком-фактурою AFI24002-2 від 24 квітня 2024 року.

За таких обставин, на переконання Позивача, Відповідач жодним чином не довів та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження наявності будь-яких розбіжностей у документах, поданих для митного декларування. Відтак оскаржувана постанова прийнята всупереч вимогам норм матеріального права.

Скаржник також посилається на судову практику, відповідно до якої право митних органів на витребування додаткових документів не може ґрунтуватися виключно на спрацюванні автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР).

Зокрема, Позивач також посилається на: ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 липня 2015 року у справі № 808/2091/14; постанови Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № К/9901/67586/18, від 21 серпня 2018 року у справі № 804/1755/17, від 24 січня 2019 року у справі № 826/2277/16.

Зазначені судові рішення наводяться для обґрунтування того, що митний орган не має права вимагати додаткові документи без належного аналізу вже поданих декларантом матеріалів, а саме лише «спрацювання ризику» в АСАУР не є достатньою та самостійною підставою для коригування митної вартості.

З урахуванням викладеного Позивач просить: скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 300/6315/24 залишити в силі; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України на користь Позивача судові витрати.

2.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

Відповідач не погоджується з доводами Позивача, наведеними у касаційній скарзі, та звертає увагу на те, що до суду першої інстанції Позивач подав платіжний документ від 23 січня 2024 року на суму 20 356,02 доларів США та платіжний документ від 10 квітня 2024 року на суму 47 497,38 доларів США. Водночас платіжний документ на суму 28 307,50 доларів США у матеріалах справи відсутній.

Митний орган погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що зміст поданих платіжних документів не дає можливості ідентифікувати поставку спірного товару. Зокрема, у зазначених документах відсутні будь-які посилання на рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial Invoice) AFI24002-2 від 24 квітня 2024 року, а наявність у них посилання на договір купівлі-продажу № 22012024 від 22 січня 2024 року сама по собі не може безумовно свідчити про оплату партії товару на суму 28 307,50 доларів США, зазначену в інвойсі.

Крім того, на переконання Відповідача, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що рахунок-фактура підтверджує лише договірну ціну товару, узгоджену сторонами, але не підтверджує факт її сплати.

За таких обставин, на думку Відповідача, у матеріалах справи відсутні належні докази фактичної оплати товару, що унеможливлює підтвердження заявленої митної вартості відповідно до пунктів 4 та 5 частини другої статті 53, статей 58 та 368 Митного кодексу України (далі також - МК України).

Звертає увагу Відповідач й на те, що Позивач подав до митного органу для підтвердження заявленої митної вартості транспортного засобу документи, які містять очевидні розбіжності та не підтверджує митну вартість задекларованого товару. З такими доводами погодився і суд апеляційної інстанції, та зробив висновок, що Відповідач довів обґрунтований сумнів правильності визначення митної вартості товарів.

Таким чином, Відповідач у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року - без змін.

3.3. Позиція Позивача (викладена у відповіді на відзив)

Позивач зазначає, що для митного декларування ним були надані всі наявні у нього документи, а можливість подання будь-яких інших документів була відсутня з огляду на їх фактичне неіснування. Подані документи містили повну інформацію про товар та були достатніми для виконання Відповідачем покладених на нього повноважень.

Твердження Відповідача, покладені в основу оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, про те, що зміст платіжних документів не дає можливості ідентифікувати поставку спірного товару у зв`язку з відсутністю в них посилання на рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial Invoice) AFI24002-2 від 24 квітня 2024 року, не ґрунтуються на логічних та причинно-наслідкових зв`язках.

Зокрема, платіжні документи датовані 23 січня 2024 року та 10 квітня 2024 року, тоді як рахунок-фактура AFI24002-2 складений 24 квітня 2024 року, тобто після здійснення відповідних платежів, що унеможливлює зазначення в платіжних документах реквізитів документа, який на момент платежу ще не існував. Такий порядок оформлення документів відповідає умовам договору купівлі-продажу.

За таких обставин, на його думку, Відповідач не довів та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження наявності будь-яких розбіжностей у документах, поданих для митного декларування, а оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.

3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Між ФОП ОСОБА_1 та компанією «Dingzhou Shuohui Fitness Equipment Co., Ltd» укладено зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу № 22012024 від 22 січня 2024 року відповідно до якого Позивач здійснює імпорт на митну територію України товару (спортивного обладнання), кількість та вартість якого визначаються у специфікаціях до договору.

Згідно зі специфікацією № SP220120241 від 22 січня 2024 року до договору передбачено, що оплата товару здійснюється у розмірі 30 відсотків авансового платежу, а решта суми підлягає сплаті після отримання коносамента.

Відповідно до зазначеної специфікації ФОП ОСОБА_1 імпортував товар, а саме: гриф гантельний - 1500 шт., прямий гриф - 1400 шт., прямий гриф - 200 шт., спортивний мат-пазл - 835 комплектів, загальною вартістю 28 307,50 доларів США.

Згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) № AFI24002-2 ФОП Позивач придбав у компанії «Dingzhou Shuohui Fitness Equipment Co., Ltd» зазначений товар за ціною 28 307,50 доларів США.

Оплата за поставлений товар здійснена в повному обсязі відповідно до платіжних інструкцій в іноземній валюті від 23 січня 2024 року на суму 20 356,02 доларів США та від 10 квітня 2024 року на суму 47 497,38 доларів США.

З метою митного оформлення товару представником Позивача подано до митного органу електронну митну декларацію № 24UA206050007168U5 для митного оформлення товару: інвентар та обладнання для занять фізичною культурою, гімнастикою, легкою атлетикою та іншими видами спорту, спортивні снаряди для підняття ваги у важкій атлетиці та пауерліфтингу, гриф штанги - металевий стрижень різного діаметра.

До митної декларації були долучені, зокрема: пакувальний лист від 24 квітня 2024 року, рахунок-фактура (інвойс) AFI24002-2 від 24 квітня 2024 року, коносамент UTRUST24040820 від 24 квітня 2024 року, автотранспортна накладна від 20 червня 2024 року, супровідний документ Т1 від 17 червня 2024 року, сертифікат походження товару від 24 квітня 2024 року, банківські платіжні документи від 23 січня 2024 року та 10 квітня 2024 року, документи, що підтверджують вартість перевезення товару, специфікація до договору, зовнішньоекономічний договір, а також копії митних декларацій.

За результатами аналізу поданої митної декларації та доданих до неї документів митним органом 26 червня 2024 року прийнято рішення № UA206050/2024/000029/2 про коригування митної вартості товарів, яким митну вартість визначено за резервним методом у розмірі 66 318,07 доларів США.

У рішенні про коригування митної вартості зазначено, що заявлена декларантом митна вартість не може бути визнана у зв`язку з невідповідністю обраного методу визначення митної вартості. Митний орган вказав на нижчий рівень заявленої митної вартості порівняно з подібними та аналогічними товарами, а також на неподання декларантом додаткових документів, зокрема експертного висновку щодо вартості товару.

У зв`язку з цим митним органом застосовано резервний метод визначення митної вартості з використанням як джерела інформації митної декларації від 20 червня 2024 року № IA500500/2024/21916, за якою здійснено митне оформлення подібного товару, із визначенням митної вартості на рівні 3,77 долара США за кілограм.

Крім того, Івано-Франківською митницею винесено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні та випуску товарів № UA206050/2024/000198 з підстав, зазначених у рішенні про коригування митної вартості товарів.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами першою та другою статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Статтею 53 МК України визначено перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Відповідно до частини першої цієї статті у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною другою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною першою статті 54 МК України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина друга статті 54 МК України).

За змістом частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2)неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно зі статтею 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях (постанови від 19 лютого 2019 року у справі № 804/1316/16, від 12 березня 2019 року у справі № 826/2313/16, від 27 березня 2020 року у справі № 540/2605/18, від 06 травня 2020 року у справі № 140/1713/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 1.380.2019.001657, від 15 квітня 2021 року у справі № 804/14964/15) звертав увагу на те, що обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковим, оскільки саме з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти подальших дій, спрямованих на визначення дійсної митної вартості товарів.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Необхідність витребовування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, які передбачені статтею 53 МК України. Не надання декларантом витребовуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Неподання декларантом документів, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість (постанова Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 480/4423/18).

Отже, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Як убачається зі змісту рішення суду апеляційної інстанції, в основу висновку про непідтвердженість визначення Позивачем митної вартості ввезеного товару за основним методом покладено такі мотиви:

- до матеріалів справи не надано платіжного документа на суму 28 307,50 доларів США;

- зміст поданих платіжних документів не дає можливості ідентифікувати поставку спірного товару, оскільки в них відсутні будь-які посилання на рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial Invoice) AFI24002-2 від 24 квітня 2024 року, а наявність посилання на договір купівлі-продажу № 22012024 від 22 січня 2024 року у цих платіжних документах сама по собі не може безумовно свідчити про оплату партії товару на суму 28 307,50 доларів США, зазначену в інвойсі.

Разом з тим, як зазначив суд першої інстанції, на що суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув, та на що обґрунтовано вказує Позивач у касаційній скарзі, в основу рішень Відповідача, правомірність яких є предметом цього спору, не були покладені зазначені доводи.

Вказані аргументи були наведені Відповідачем лише на стадії судового розгляду, зокрема у відзиві на позовну заяву, та не містилися у спірних рішеннях митного органу.

Однак у контексті доводів та висновків Відповідача, які були покладені в основу відмови у задоволенні позовних вимог, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно зі специфікацією до договору купівлі-продажу № 22012024 від 22 січня 2024 року оплата товару здійснюється у два етапи: 30 відсотків авансово, а решта суми - після отримання коносамента.

Отже, за своєю правовою природою оплата вартості товару у спірних правовідносинах не передбачала здійснення одного платежу, тотожного сумі інвойсу, а здійснювалася частинами, у різні часові періоди, що повністю відповідає умовам договору, які навели суди попередніх інстанцій у своїх судових рішеннях і які згадані вище.

Матеріалами справи підтверджується і судами попередніх інстанцій установлено, що коносамент (Bill of Lading) UTRUST24040820 від 24 квітня 2024 року було оформлено саме у дату, після якої відповідно до умов специфікації виник обов`язок здійснити остаточний розрахунок за товар.

З рахунку-фактури (інвойсу) № AFI24002-2 від 24 квітня 2024 року, як установили суди попередніх інстанцій, вбачається деталізований склад поставки, а саме:

штанга з гантелями (45 см) - 1500 шт. на суму 5 430 доларів США;

пряма штанга (180 см) - 1400 шт. на суму 13 580 доларів США;

пряма штанга (200 см) - 200 шт. на суму 2 200 доларів США;

складне підлогове покриття - 835 комплектів на суму 7 097 доларів США.

Загальна вартість товару становить 28 307,50 доларів США, що повністю кореспондує зі специфікацією до договору.

За таких установлених судами попередніх інстанцій обставин здійснення Позивачем оплати вартості товару частинами, у різні часові періоди та без прив`язки до одного платіжного документа, є прямим наслідком договірної моделі розрахунків, що описана судами попередніх інстанцій.

Відсутність окремого платіжного документа, тотожного сумі рахунку-фактури, або здійснення розрахунків не в межах одного рахунку-фактури в рамках спірних правовідносин, зміст яких детально описано як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, не суперечить ані умовам договору купівлі-продажу, ані специфікації до нього, які подавалися при митному оформленні товару, що ввозив Позивач.

Позивач, рамках наведених судами попередніх інстанцій умов поставки спірного товару, не був обмежений у праві здійснювати оплату товару виключно одним платежем, за одним рахунком-фактурою або в межах однієї поставки, а тому сам по собі факт здійснення платежів у декілька етапів, до моменту оформлення інвойсу, у цій справі помилково розцінена апеляційним судом як обставина, що свідчить про недостовірність заявленої митної вартості чи унеможливлює її визначення за основним методом.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до змісту обставин, які установили суди попередніх інстанцій, платіжні документи, що надавались Позивачем до митного оформлення та до суду, датовані 23 січня 2024 року та 10 квітня 2024 року, тоді як інвойс складений 24 квітня 2024 року, тобто після здійснення відповідних платежів. А тому платіжні документи об`єктивно не могли містити посилання на інвойс, який на момент їх оформлення ще не існував.

Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 826/26058/15 та від 15 квітня 2021 року у справі № 804/7757/16, на які покликається Позивач у касаційній скарзі. У зазначених судових рішеннях Верховний Суд дійшов висновку, що для цілей ідентифікації спірної поставки товару достатнім є зазначення у платіжних документах реквізитів зовнішньоекономічного договору, а відсутність посилання на конкретний рахунок-фактуру (інвойс) за таких обставин не може сама по собі свідчити про недостовірність заявленої митної вартості.

Аналогічний за змістом підхід до застосування норм МК України у взаємозв`язку з вимогами валютного та банківського законодавства наведений і у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 520/10386/2020.

У зазначеній справі Верховний Суд, аналізуючи положення МК України та Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2008 року № 216, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2008 року за № 910/15601, дійшов висновку, що чинним законодавством не встановлено обов`язку зазначати у банківському платіжному документі посилання на інвойс чи проформу-інвойс. Верховний Суд у цій постанові підкреслив, що сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.

Отже, суд апеляційної інстанції, хоча й правильно встановив фактичні обставини справи, проте, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість визначення Позивачем митної вартості товару за основним методом - за ціною договору (контракту). Такий висновок зроблено з посиланням на відсутність платіжного документа на повну суму партії товару, що підлягала митному оформленню за митною декларацією № 24UA206050007168U5, та відсутність у платіжних документах посилання на відповідний рахунок-фактуру (інвойс), без урахування усього зазначеного вище та за відсутності у спірному рішенні Відповідача будь-яких посилань на неможливість ідентифікації відповідних платежів.

При цьому варто зазначити, що суд першої інстанції, надаючи оцінку правомірності рішення про коригування митної вартості товарів № UA206050/2024/000029/2 від 26 червня 2024 року, окрім іншого, указав також і те, що Відповідачем при коригуванні митної вартості імпортованого Позивачем товару використано відомості з митної декларації № 500500/2024/21916 від 20 червня 2024 року, за якою здійснено митне оформлення подібного (аналогічного) товару, а саме: інвентар та приладдя для занять фізкультурою і гімнастикою (гантелі, гриф для штанги), торговельна марка Zelart, виробник-замовник - TOLEXV IMPORT AND EXPORT CO., LTD, країна виробництва - CN, із визначенням митної вартості на рівні 3,77 долара США за кілограм.

Водночас суд першої інстанції врахував, що у матеріалах справи наявний висновок Львівського управління експертиз та досліджень № 142000-3400-0003 від 08 січня 2024 року, відповідно до якого встановлено, що зразок товару, ідентифікований як набір елементів підлогового покриття (матів), виготовлений з пористого полімерного матеріалу на основі полімеру етилену.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що Відповідач не надав належних і допустимих доказів та не довів, що товар, зазначений у митній декларації № 500500/2024/21916 від 20 червня 2024 року, є подібним (аналогічним) до товару, імпортованого Позивачем, зокрема що він імпортувався в тій самій кількості та був виготовлений з ідентичного матеріалу.

Суд апеляційної інстанції зазначені висновки суду першої інстанції не спростував, жодної правової оцінки їм не надав.

З таких обставин, необхідно погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена Позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню, до митного органу декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про його митну вартість за ціною договору, а тому Відповідач неправомірно відмовив Позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом і визначив митну вартість за другорядним методом.

Суд же апеляційної інстанції, формуючи свої висновки щодо відповідності оскаржуваних індивідуальних актів вимогам частини другої статті 2 КАС України, норми права застосував формально, безвідносно до обставин цієї справи, при цьому належним чином (відповідно до визначених у оскаржуваних індивідуальних актах підстав) не обґрунтував у чому полягає недостатність і неналежність наданих позивачем документів для цілей підтвердження митної вартості товару.

Зважаючи на наведену вище практику Верховного Суду щодо застосування норм Митного кодексу України, встановлені судом першої інстанції обставини в комплексному аналізі наявних у матеріалах справи доказів, підтверджують зроблені судом першої інстанції висновки про те, що Позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені митним законодавством, що вказує на правильність визначення ним митної вартості товару за основним методом. Натомість, всупереч частини другої статті 77 КАС України митний орган не довів належними, достатніми та допустимими доказами правомірності спірних у справі, що розглядається рішень.

З урахуванням вказаних положень чинного законодавства, а також встановлених у справі, що розглядається, обставин, Суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що Відповідач приймаючи спірні рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки Позивачем не було порушено вказаних положень МК України при митному оформленні товарів.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, який надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, вказав про обґрунтованість позовних вимог. Рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

З урахування наведеного, Суд доходить висновку, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а також порушив норми процесуального права, зокрема застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 КАС України).

З огляду на зазначене, Суд приходить до висновку, що касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року скасувати.

Залишити в силі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко