Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.06.2019 року у справі №815/3783/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №815/3783/16

адміністративне провадження №К/9901/21858/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/3783/16

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірними та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2017 року (головуючий суддя: Завальнюк І.В., судді: Бутенко А.В., Єфіменко К.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Лук`янчук О.В., судді: Градовський Ю.М., Кравченко К.В.)

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 30 травня 2016 року №286-16 про скасування рішення про визнання біженцем.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що не погоджується зі спірним рішенням відповідача, вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте на підставі співбесід, до проведення яких не залучався перекладач.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Громадянин Афганістану ОСОБА_1 звернувся до сектору міграційної служби у Херсонській області із заявою про надання статусу біженця 28.01.2011 року.

4. За результатами розгляду матеріалів справи було прийнято рішення від 28.03.2011 року № 334-11 про надання позивачу статусу біженця через наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи.

5. На адресу Державної міграційної служби України надійшов лист від Адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.03.2015 року № 55/790 щодо громадянина Афганістану на установчі дані ОСОБА_1, який 23.10.2014 року здійснив переліт рейсами ТК0707, ТК0467 сполученням Кабул (Афганістан) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна), з чого вбачається, що особа добровільно скористалася захистом країни своєї громадянської належності, що в свою чергу, є підставою для початку процедури за ст. 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

6. Листом Державної міграційної служби від 30.03.2015 року № 8.6/1624-15 було доручено проведення відповідної процедури за ст.11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", для проведення якої на адресу проживання позивача були направлені письмові повідомлення щодо необхідності відвідання відділу по роботі з біженцями для подання відповідних пояснень.

7. Позивач уникав викликів та не відвідав відділ по роботі з біженцями, у зв`язку із чим за результатами розгляду наявних матеріалів відділом по роботі з біженцями було підготовлено та направлене на адресу центрального апарату ДМС подання про втрату статусу біженця.

8. За результатами розгляду матеріалів особової справи ДМС повернуло матеріали на доопрацювання, відповідно до листа від 14.09.2015 року № 5/1-13801, яким відділ по роботі з біженцями було зобов`язано провести із особою додаткову співбесіду для з`ясування факту відвідання країни громадянської належності, детального встановлення причин та обставин виїзду разом із відсутністю або наявністю переслідувань чи інших загроз життю в Афганістані.

9. На виконання листа Державної міграційної служби України із ОСОБА_1 було проведено дві співбесіди 17.12.2015 року та 08.02.2016 року, під час яких позивач повідомив, що не відвідував Афганістан, а в період з 19.08.2014 року по 23.10.2014 року виїжджав до ОАЕ (Дубаї ) , де відпочивав разом із друзями. При цьому факт перебування позивача на території ОАЕ залишився недоведеним.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірне рішення прийняте відповідачем обґрунтовано та відповідає вимогам законодавства.

IV. Касаційне оскарження

12. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції.

13. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами не було враховано те, що підставою для скасування статусу біженця стали результати порівняння інформації, яка була отримана від позивача до набуття ним статусу біженця в 2011 році, з інформацією, яка була отримана за результатами співбесід у 2014-2016 роках. Зазначає, що не може читати ні українською, ні російською мовами, а тому в процедурі позбавлення статусу біженця потребував залучення перекладача.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. Згідно із п.п. 7.1, 7.3 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених 07.09.2011 року наказом МВС України № 649, рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

17. Подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18. Пунктом 45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців визначено, що особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

19. Пунктом 62 Керівництва встановлено, що мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

20. За пункт 195 у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

21. Пунктом п`ятим статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04 встановлено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

22. За підпунктом 7.7 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 липня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884, за результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом з поданням, ДМС приймає одне з таких рішень (додаток 32): а) про втрату статусу біженця або додаткового захисту; б) про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту; в) про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; г) про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

VI.Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

23. Судами першої та апеляційної інстанції було надано вірну оцінку доводам відповідача про те, що заява позивача до сектору міграційної служби у Херсонській області від 28.01.2011 року, на підставі якої він набув міжнародного захисту в Україні, є неправдоподібною, оскільки позивач навів неправдиві факти щодо обставин власного переслідування в країні громадянської належності.

24. Позивач повідомив спотворену історію переслідування, яка стала підставою для набуття ним статусу біженця. Об`єктивно невірними та необґрунтованими у даному випадку є строки перебування позивача на території Афганістану та Пакистану перед потраплянням в Україну, твердження щодо причин зникнення рідного брата та факти особистих переслідувань на Батьківщині. Зазначені елементи, а саме наявність переслідувань і стали ключовими елементами для набуття міжнародного захисту. У даному випадку, за результатами проведених співбесід встановлені факти надання інформації, що містять критичні відмінності, що можливо пояснити лише намірами вчинити обман з боку позивача. Згідно коментарів УВКБ ООН (Женева, 22.11.2004), встановлення таких ознак може бути підставою для скасування міжнародного захисту, а саме: об`єктивно невірні твердження заявника; причинний зв`язок між цими твердженнями і визначенням статусу біженця; намір вчинити обман з боку заявника.

25. Крім цього, судами вірно враховано факт приховування та заперечення позивачем свого виїзду до Афганістану, незважаючи на наявність офіційних документів, копії яких наявні в матеріалах справи, які це підтверджують.

26. Щодо єдиного доводу апелянта відносно скасування спірного рішення з підстав незалучення перекладача на співбесідах, що мали місце 03.06.2014 р., 17.12.2015 р., 08.02.2016 р. Верховний Суд зазначає наступне.

27. Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися проте з матеріалів справи не вбачається, що позивачі висловили таке бажання.

28. Судами було встановлено, що 03.06.2014 року позивач зазначив про відсутність потреби у послугах перекладача, про що особисто розписався. Під час проведення співбесід 17.12.2015 року, 08.02.2016 року позивач зазначив, що він розуміє російську мову, що свідчить про відсутність потреби у послугах перекладача.

29. При цьому, суд апеляційної інстанції як і суд першої інстанції заслуховував у судовому засіданні надані відповідачем аудіозаписи зазначених співбесід, за якими встановлено, що позивач повністю розумів поставлені перед ним питання та вільно надавав відповіді, без жодних ускладнень щодо змісту або форми своїх тверджень.

30. Також, про достатній рівень знання та розуміння апелянтом мови, на якій проводилися проводилися співбесіди свідчить, зокрема, відмова послуг перекладача при поданні заяв про продовження терміну дії посвідчення біженця, про надання довідки про надання статусу біженця (складена власноручно позивачем українською мовою) та при вчиненні юридично значущих для нього дій.

31. Належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов`язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

32. Разом з цим, частиною 3 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, відповідач, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися, проте в матеріалів справи відсутні жодні докази, щодо висловлення апелянтом відповідного бажання.

33. В той же час, договір про надання правової допомоги позивачу також складено українською мовою, не містить інформації про залучення перекладача для його укладення, що також свідчить про достатній рівень знання та розуміння позивачем мови, якою він складений, проводилися співбесіди та здійснюється судочинство.

VII. Позиція Верховного Суду

34. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

35. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги позивача Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

36. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

38. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

39. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

40. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова