ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2020 року

м. Київ

справа № 820/2966/16

адміністративне провадження № К/9901/36296/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року (суддя Мар`єнко Л.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року (головуючий суддя Зеленський В.В., судді: Чалий І.С., П`янова Я.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Профіт Груп" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Профіт Груп" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.01.2016 №000023220, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 351373,75грн., з яких 281099,00грн. за основним платежем та 70274,75грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України (далі - ПК України) податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період діяльності з 13.02.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 11.01.2016 №3/20-40-22-01-07/39092701, яким встановлено порушення, зокрема, вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 281099,00 грн., у тому числі за липень 2014 року на 27106,00 грн., за вересень 2014 року на 95777,00 грн., за жовтень 2014 на 66030,00 грн., за листопад 2014 року на 27766,00 грн., за грудень 2014 року на 64420,00 грн.

У акті перевірки податковий орган констатував формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "Олантіс", ТОВ "Валді Торг", ТОВ "Равена Плюс" без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це невідповідністю актів надання послуг вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), зокрема, відсутністю інформації щодо кількості годин, за які було здійснено транспортування; кілометрів, які проїхало авто; вартості одиниці часу або відстані; маршруту транспортування.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2016 позов задоволено; скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 22.01.2016 №0000232201.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про недоведеність податковим органом безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами (ТОВ "Олантіс", ТОВ "Валді Торг", ТОВ "Равена Плюс") щодо надання послуг перевезення вантажу, які використані у власній господарській діяльності, а відтак Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.03.2017 постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають істотне значення для правильного розгляду справи, що унеможливило реалізацію завдання адміністративного судочинства та призвело до формального та незаконного вирішення спору.

Товариство правом подання письмових заперечень на касаційну скаргу не скористалося.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством (Замовник) та ТОВ "Олантіс", ТОВ "Равена Плюс" та ТОВ "Валді Торг" (Виконавці) укладено договори перевезення від 12.06.2014 №12/06, від 28.11.201 №П-2811, від 30.07.2014 №П-3007 відповідно, за умовами яких Виконавці зобов`язуються доставляти автомобільним транспортом довірений їм Замовником вантаж до пункту призначення та видавати його особі, яка має право на одержання вантажу. Замовник зобов`язується сплачувати за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до пункту 1.2 договорів для надання послуг з перевезення вантажу Виконавець має право залучити інших осіб (субвиконавців), залишаючись відповідальним перед Замовником за якість наданих послуг.

Всі платежі за даним договором здійснюються в гривнях. Строк оплати наданих послуг з перевезення вантажу - протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дня одержання рахунку та акту наданих послуг з перевезення вантажу (пункти 7.2, 7.3 договору).

Надання контрагентами послуг перевезення, як встановлено судами, підтверджується актами надання послуг, видатковими накладними, товарно - транспортними накладними.

Товариство отримало від контрагентів податкові накладні, які містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагенти позивача були зареєстровані платниками ПДВ.

Встановлено, що договори, укладені з ТОВ "Олантіс", ТОВ "Валді Торг", ТОВ "Равена Плюс" були необхідні для здійснення господарської діяльності щодо переміщення товару з одного складу позивача на інший, а також для переміщення товару контрагентам - покупцям, що підтверджується відповідними договорами поставки, укладеними між позивачем та його контрагентами - покупцями, специфікаціями, вимогами, видатковими накладними, виписками по банківському рахунку, податковими накладними.

Додатково судами досліджено наявність у позивача матеріально - технічних ресурсів та персоналу, необхідних для здійснення основного виду діяльності - оптової торгівлі цукром (договори оренди приміщення, акти приймання - передачі приміщень, договір відповідального зберігання, штатний розпис).

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування податкового кредиту з ПДВ.

Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Посилання ж податкового органу на незазначення у актах надання послуг окремих відомостей, як то кількості годин, за які було здійснено транспортування; кілометрів, які проїхало авто; вартості одиниці часу або відстані; маршруту транспортування, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанції, оскільки за встановлених у даній справі обставин й відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства не можуть бути достатнім аргументом для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із контрагентами.

Підсумовуючи викладене, суди прийшли до висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданими контрагентами, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій й задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

..........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду