ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2018 року

Київ

справа №643/12214/16-а

адміністративне провадження №К/9901/8469/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Гімона М.М., Коваленко Н.В., Мороз Л.Л. -

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання рішення протиправним, зобов'язання провести перерахунок,

встановив:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною відмову управління ПФУ в перерахунку пенсії на підставі статті 371 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ) у зв'язку зі збільшенням з 1 грудня 2015 року її розміру. Просила також зобов'язати відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії у розмірі 80% згідно з довідкою про заробітну плату від 26 вересня 2016 року № 18-682, виданою прокуратурою Харківської області без обмежень її максимального розміру.

Московський районний суд м. Харкова за наслідками розгляду справи в порядку скороченого провадження постановою від 26 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні й ухвалою від 07 грудня 2016 року це рішення залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 січня 2017 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду касаційної інстанції, відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

ОСОБА_1 11 квітня 2017 року подала заяву про перегляд і скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2017 року.

ОСОБА_1 просить Верховний Суд України переглянути оспорене рішення відповідно до пункту 2 частини першої статті 237 КАС з підстави неоднакового застосування норма процесуального права, що підтверджується рішенням Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2017 року (справа № К/800/137/17). На думку позивача, неоднаковість у правозастосуванні полягає у різному застосуванні судом касаційної інстанції положень статті 1832, 214 КАС у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду касаційної інстанції.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження, посилаючись на положення частини дев'ятої статті 1832 КАС у редакції, чинній на час постановлення рішення, що у разі оскарження в апеляційному порядку рішення, прийнятого у скороченому провадженні, рішення суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Натомість у рішенні, наданому для порівняння, суд касаційної інстанції за касаційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийнятій у скороченому провадженні, та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановлену за наслідками розгляду справи у відкритому судовому засіданні, відкрив касаційне провадження.

Суддя Верховного Суду України ухвалою від 25 квітня 2017 року відкрив провадження у справі та витребував її з Московського районного суду м. Харкова.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону № 2147-VIII заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених вище вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону № 2147-VIII керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 передав, з-поміж інших, заяву ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2018 року для розгляду заяви ОСОБА_1 визначено суддю-доповідача Гриціва М.І. та колегію суддів.

Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді від 20 квітня 2018 року визначено розгляд заяви провести колегією суддів у складі п'яти суддів.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд перевірив матеріали справи і дійшов висновку про таке.

У справі, рішення касаційного суду в якій є предметом перегляду, встановлено, що позивачка, коли зверталася до адміністративного суду з позовом заявила про своє бажання брати участь у судовому засіданні під час розгляду її справи, у зв'язку з чим просила повідомити їй дату і час судового засідання.

Ухвалою від 10 жовтня 2016 року суд першої інстанції відкрив скорочене провадження у цій справі, а 26 жовтня того самого року постановив рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 Із посиланням на положення частини четвертої статті 1832, 128 КАС суд вирішив розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

03 листопада 2016 року позивачка подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що суд першої інстанції усупереч статтям 12, 48-51 КАС розглянув адміністративну справу в порядку скороченого провадження і таким чином порушив її конституційне право на доступ до правосуддя, позаяк проігнорував її клопотання про розгляд справи за її участі. Апеляційний розгляд справи просила провадити за її участі.

11 листопада 2016 року суд апеляційної інстанції закінчив підготовку справи до апеляційного розгляду і ухвалив призначити її до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.

07 грудня 2016 року відбулося судове засідання, в якому брала участь позивачка, давала свої пояснення, відповідала на запитання суду.

У резолютивній частині ухвали про відмову в задоволенні позову апеляційний суд зазначив про оскарження цієї ухвали до суду касаційної інстанції.

Як згадано вище, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 січня 2017 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 214 КАС відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

Статтею 7 КАС у редакції, чинній на момент розгляду цієї справи апеляційним судом, передбачено здійснення правосуддя в адміністративних судах за принципом рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

У частині першій статті 1832 КАС визначено категорію справ, щодо яких може бути застосовано скорочене провадження. Зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті у цьому провадженні можуть розглядатися справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частина третя цієї статті приписує послідовність процесуальних дій, які вчиняє суд для розгляду справи в скороченому провадженні. За частиною четвертою цієї ж статті суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Відповідно до частин дев'ятої, десятої статті 1832 КАС постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Згідно з пунктами 6, 7 частини першої статті 190 КАС під час підготовки справи до апеляційного розгляду суддя-доповідач вирішує інші письмово заявлені клопотання осіб, які беруть участь у справі; вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції.

За правилами частини другої цієї статті всі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвал, копії яких надсилаються особам, які беруть участь у справі.

За пунктом 3 частини першої статті 197 цього Кодексу суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 1832 КАС.

Відповідно до статті 198 КАС суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду має право прийняти одне із рішень передбачених цією нормою, серед яких немає рішення про скасування постанови суду першої інстанції із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Із сукупності наведених процесуальних норм та їх цільового спрямування випливає, що за наявності предмету спору відповідної категорії суд першої інстанції має право обрати скорочену форму судового провадження. Такий вибір є пріоритетним, але не беззастережним і не безумовним, позаяк процесуальний закон передбачає умови, за яких суд може застосувати загальне позовне провадження, ухваливши про це відповідне рішення.

Суд апеляційної інстанції з'ясовує дотримання судом попереднього рівня вимог процесуального права, зокрема, правильність застосування порядку скороченого провадження. Суд цього рівня постанову суду першої інстанції, постановлену в скороченому провадженні, може переглядати в письмовому провадженні за наявними матеріалами справи.

Якщо у справі існували обставини, що унеможливлювали письмове провадженні, апеляційний суд розглядає справу у судовому засіданні на загальних підставах, оскільки за цієї форми провадження цей суд може розглянути, дослідити й оцінити обставини, що мають значення для справи, зокрема й ті, які не були з'ясовані судом першої інстанції, і від яких міг залежати вибір форми провадження. Тут слід нагадати, що суд апеляційної інстанції у разі виявлення прогалин в процесі розгляду справи судом першої інстанції немає повноважень скасувати його з цих підстав і направити справу на новий розгляд для їх усунення.

На стадії апеляційного провадження за наявності для цього підстав апеляційний суд може застосувати процесуальні засоби, дії, рішення, спрямовані на встановлення і дослідження обставини, які мають значення для розгляду справи, на поновлення права учасника спору, які всебічно не досліджувалися, не були забезпечені судом першої інстанції під час судового розгляду. Реалізація таких і подібних процесуальних дій та актів у провадження, надає позовному провадженню ознак загального, яке було розпочате як скорочене. Ухвалені в такому провадженні судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають касаційному перегляду.

Критерії віднесення справи, розпочатої судом першої інстанції у скороченому провадженні, а завершеної переглядом в суді апеляційної інстанції за правилами загального позовного провадження, не є сталими, а повинні з'ясовуватися в кожній справі конкретно-індивідуально.

Повертаючись до справи за позовом ОСОБА_1, суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що суд апеляційної інстанції провадив апеляційний розгляд справи за правилами загального позовного провадження, тому дійшов помилкового висновку про те, що справа розглянута в порядку скороченого провадження, внаслідок чого необґрунтовано відмовив у відкритті касаційного провадження на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів Верховний Суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Отож, заяву слід визнати прийнятною і такою, що підлягає задоволенню, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2017 року про відмову у відкритті касаційного провадження скасувати, а справу передати до цього суду для подальшого провадження за касаційною скаргою позивача.

З огляду на викладене, керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2017 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання рішення протиправним, зобов'язання провести перерахунок передати до суду касаційної інстанції для подальшого провадження за касаційною скаргою позивача.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: ) Я.О. Берназюк

М.М. Гімон

Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз