Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №804/54/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 804/54/17

адміністративне провадження № К/9901/15238/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І. Л.,

суддів: Блажівської Н. Є., Дашутіна І. В.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року (суддя Чорна В. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Шлай А. В., судді - Круговий О. О., Прокопчук Т. С. ) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнілайф. ПВ" до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

установив:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнілайф. ПВ" (далі - ТОВ "Юнілайф. ПВ", Товариство) звернулося до суду з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - Західно-Донбаська ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області), в якому просило: визнати протиправними дії відповідача щодо неприйняття як податкової звітності позивача уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість за період січень 2014 року - червень 2016 року (із додатками); зобов'язати відповідача прийняти уточнюючі розрахунки, подані позивачем засобами електронного зв'язку, датою фактичного їх надходження та відобразити їх показники на особовому рахунку Товариства з ПДВ; зобов'язати відповідача зарахувати на особистий електронний рахунок позивача суму в розмірі 269323,94 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що постачальники ТОВ "Юнілайф. ПВ" врахували відповідні суми податку на додану вартість під час формування податкових зобов'язань, в той час як позивачем не сформовано за ними власний податковий кредит на загальну суму 269323,94 грн. У зв'язку з цим позивачем направлено до податкового органу уточнюючі розрахунки з ПДВ, які, однак, безпідставно не були прийняті відповідачем як податкова звітність.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, позов задоволено частково: визнано протиправними дії Західно-Донбаської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області щодо неприйняття як податкової звітності ТОВ "Юнілайф. ПВ" уточнюючих розрахунків з ПДВ за період січень 2014 року - червень 2016 року із додатками №5, №2 до них; зобов'язано Західно-Донбаську ОДПІ ГУ ДФС ДФС у Дніпропетровській області прийняти уточнюючі розрахунки з ПДВ за період січень 2014 року - червень 2016 року із додатками №5, №2 до них, подані ТОВ "Юнілайф. ПВ" засобами електронного зв'язку в електронній формі, датою їх фактичного прийняття, та відобразити їх показники на особовому рахунку з ПДВ ТОВ "Юнілайф. ПВ"; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення в частині задоволених позовних вимог як такі, що прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування доводів касаційної скарги (з урахування заяви про її доповнення) відповідач вказує, що за приписами чинного законодавства платник податку не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій під час проведення документальних та позапланових перевірок. Також скаржник зазначає про відсутність технічної можливості виконати рішення суду в цій справі, з огляду на такі, що набрали чинності, зміни в податковому законодавстві.

Відзиву на касаційну скаргу від Товариства до касаційного суду не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову позивач не оскаржував, відтак, вони не є предметом касаційного оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 24 лютого 2021 року визначено наступний склад колегії суддів для розгляду справи: суддя-доповідач - Желтобрюх І. Л., судді - Блажівська Н. Є., Дашутін І. В.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ТОВ "Юнілайф. ПВ" перебуває на податковому обліку в Західно-Донбаській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, в тому числі як платник податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ГУ ДФС у Дніпропетровській області проводилась документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Юнілайф. ПВ" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, результати якої оформлені актом від 19 серпня 2016 року.

На підставі встановлених перевіркою порушень 8 вересня 2016 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0006021407 та №0006001407, які позивач оскаржив до суду.

Після цього, позивачем направлено до податкового органу засобами електронного зв'язку уточнюючі розрахунки з ПДВ за періоди з січня 2014 року по червень 2016 року із додатками №5 та №2 до них, а саме: уточнюючий розрахунок з ПДВ від 14 листопада 2016 року за січень 2014 року, уточнюючі розрахунки з ПДВ від 15 листопада 2016 року за період з лютого 2014 року по червень 2016 року.

Листом від 16 листопада 2016 року відповідач повідомив Товариство про те, що подані ним уточнюючі розрахунки з ПДВ за період з січня 2014 року по червень 2016 року із додатками до них заповнені та надані в порушення статті 50 та пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а тому не вважаються податковою звітністю.

18 листопада 2016 року ТОВ "Юнілайф. ПВ" звернулось до відповідача із заявою, в якій просило зарахувати зайво внесені кошти з ПДВ в сумі 269323,94 грн (які рахуються переплатою на його особовому рахунку з ПДВ) на електронний рахунок ТОВ "Юнілайф. ПВ" № НОМЕР_1.

Оскільки відповіді на своє звернення позивач від податкового органу не отримав, він звернувся до суду із вказаним позовом.

Під час розгляду справи судами також встановлено, що за наслідками судового оскарження податкові повідомлення-рішення 8 вересня 2016 року №0006021407 та №0006001407 були скасовані (постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у справі № 804/6618/16, залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року).

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що на момент подання позивачем уточнюючих розрахунків з ПДВ (15 листопада 2016 року), відповідачем вже було закінчено проведення перевірки ТОВ "Юнілайф. ПВ", за результатами якої 8 вересня 2016 року винесені податкові повідомлення-рішення, тобто завершено процедуру перевірки платника податків з прийняттям остаточного рішення. За таких обставин суд вважав, що у податкового органу були відсутні підстави для відмови Товариству у прийнятті податкової звітності. Суд також урахував наявність судового рішення в адміністративній справі, яке набрало законної сили, та яким скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 8 вересня 2016 року.

Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції погодився, додатково зазначивши, що контролюючий орган в силу приписів пунктів 49.8 та 49.10 статті 49 ПК України позбавлений права відмовляти платнику податків у прийнятті податкової звітності з інших підстав, ніж передбачено нормами ПК України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно з пунктом 49.1 статті 49 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація подається за звітний період в установлені пунктом 49.1 статті 49 ПК України строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 49.2 ПК України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений пункту 49.2 ПК України звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог пункту 49.2 ПК України подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пункту 49.2 ПК України. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (пункт 49.8 статті 49 ПК України).

Згідно з пунктом 49.9 статті 49 ПК України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених пунктом 49.9 статті 49 ПК України, податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:

за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;

у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

За приписами пункту 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Статтею 50 ПК України регламентовано особливості внесення змін до податкової звітності.

Так, відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених пункту 50.1 статті 50 ПК України) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Водночас пункт 50.2 статті 50 ПК України містить застереження, відповідно до якого платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що платник податків може скористатися своїм правом на виправлення значень податкових зобов'язань у разі самостійного виявлення помилки шляхом відображення відповідних сум в податковій декларації за звітний податковий період або внесення змін до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 ПК України.

Установлене пунктом 50.2 статті 50 ПК України обмеження стосується виключно подання уточнюючого розрахунку та винятково в період здійснення контрольного заходу (документальної планової та позапланової перевірки). При цьому дійсно, норми ПК України не визначають, що уточнюючі розрахунки неможливо подати й після проведення перевірки.

Можливість уточнення показників податкової звітності за періоди, які вже перевірено контролюючим органом, передбачена пунктом 50.3 статті 50 ПК України, згідно з яким у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Досліджуючи можливість подання платником податку уточнюючих розрахунків після проведення перевірки, Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року (справа №815/4013/14), від 24 лютого 2020 року (справа №440/4443/18), від 4 листопада 2020 року (справа №640/330/19) дійшов такого висновку: платник податків може скористатись правом подання уточнюючого розрахунку у період після проведення перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, а контролюючий орган, приймаючи у такому випадку відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками перевірки, повинен своєю чергою встановити дійсний обов'язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.

Відповідно до частини 3 статті 341 КАС України (в редакції, чинній на час касаційного перегляду справи) суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги (..) у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідач, наполягаючи на правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, в судах попередніх інстанцій доводив, що станом на момент подання позивачем уточнюючих розрахунків з ПДВ за період з січня 2014 року по червень 2016 року (що мало місце у листопаді 2016 року), нараховані відповідачем за результатами податкової перевірки податкові зобов'язання з ПДВ (податкові повідомлення-рішення від 8 вересня 2016 року №0006021407 та №0006001407) за ті ж податкові періоди (2013-2015 роки) перебували у процедурі судового оскарження.

Однак суди наведеному правової оцінки не надали, не дослідили обставин, які унеможливлювали прийняття контролюючим органом уточнюючої податкової звітності Товариства станом на день її подання (листопад 2016 року). Саме ці обставини, на чому наголошувалось вище, мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 353 КАС України (в редакції, чинній на час відкриття касаційного провадження в цій справі) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9, 242 КАС України не повною мірою з'ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, тому судові рішення в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті судові рішення предметом касаційного оскарження не були та, відповідно, Верховним Судом не переглядались, а тому підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року в частині задоволення позовних вимог скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І. Л. Желтобрюх

Судді Н. Є. Блажівська

І. В. Дашутін