ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року

м. Київ

справа № 2а-7685/11/1370

касаційне провадження № К/9901/40368/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2016 (суддя - Гулик А.Г.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 (головуючий суддя - Затолочний В.С., судді - Каралюс В.М., Матковська З.М.) у справі за позовом Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західно-українська енергетична компанія» про накладення арешту на кошти платника податків, -

УСТАНОВИВ:

Залізнична об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Інспекція, позивач, податковий орган) у липні 2011 року звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західно-українська енергетична компанія» (далі - Товариство, відповідач, платник), у якому просила накласти арешт на кошти відповідача, що знаходяться на його рахунках в банках.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Інспекція послалося на те, що платник не надав в повному обсязі до перевірки необхідні документи фінансово - господарської діяльності, чим фактично не допустив посадових осіб позивача до проведення перевірки, про що складені відповідні акти та відповідно до пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 12.10.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не дотримано встановленого законом порядку застосування арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки не надано рішення про застосування арешту майна платника податків, яке повинно було б передувати накладенню арешту на кошти платника, обґрунтованість якого протягом 96 годин підтверджена судом.

Позивач, не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25.01.2016 частково задовільнив касаційну скаргу Інспекції, скасував судові рішення попередніх інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки факту недопуску посадових осіб до перевірки та правомірності проведення такої перевірки.

За результатами нового розгляду справи, Львівський окружний адміністративний суд постановою від 28.04.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відсутність встановленого факту відмови відповідача від проведення документальної перевірки або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби до її проведення, унеможливлює застосування до нього адміністративного арешту коштів на рахунках. Ненадання платником документів в повному обсязі для проведення перевірки не є підставою для звернення до суду з позовом про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках відповідача.

Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на зазначені судові рішення, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуально права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування судами попередніх інстанцій ненадання платником до перевірки у повному обсязі документів фінансово-господарської діяльності Товариства, чим фактично не допустив службових осіб податкового органу до проведення перевірки та відповідно до пункту 94.1, підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України кошти на рахунку платника податків мають бути арештовані за рішенням суду.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, скаржник фактично викладає обставини, якими він керувався під час подання позову.

Відповідач відзив (заперечення) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.06.2017 відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.05.2023 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 23.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що Товариство включено до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання-юридичних осіб державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на 2-й квартал 2011 року.

Згідно з вказаним планом-графіком Інспекцією 25.06.2011 видано наказ №701 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Західно-українська енергетична компанія", який разом із повідомленням від 15.06.2011 №65/23-121 направлено платнику поштою. Вказані документи отримані відповідачем 20.06.2011, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Податковим органом 29.06.2011 видано направлення на перевірку №717, №718, №719, №720 тривалістю 20 робочих днів.

У зв`язку з проведенням перевірки податковим органом вручено платнику вимоги про надання документів від 29.06.2011 №22021/23-2 та від 30.06.2011р. №22115/10-22-011 (а.с.16-19).

Позивачем 30.06.2011 складено акт №188/23-2/36461945 про ненадання Товариством документів до проведення перевірки.

Податковим органом 01.07.2011 та 04.07.2011 повторно вручено відповідачу вимоги №22272/23-2 і №22522/23-2 про надання документів. В подальшому, посадовими особами позивача складено акти про ненадання документів від 01.07.2011 №194/23-2/36461945, від 04.07.2011 №196/23-2/36461945, від 05.07.2011 №199/23-2/36461945 та складено акт від 05.07.2011 №201/23-2/36461945 про неможливість проведення позапланової перевірки ТОВ "Західно-українська енергетична компанія".

На підставі вказаних актів начальником управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Залізничному районі м. Львова 06.07.2011 скеровано начальнику інспекції звернення про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача, за результатами розгляду якого позивачем прийнято рішення від 06.07.2011 №22796 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Підпунктом 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України визначено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Підпунктами 20.1.31, 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право: звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень; звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Арешт майна на підставі пункту 94.2 статті 94 ПК України може бути застосовано, якщо з`ясовується, зокрема, одна з таких обставин як відмова платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби до її проведення.

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

З системного аналізу наведених норм ПК України Верховний Суд дійшов до висновку, що однією з підстав для звернення до суду з позовом про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків, є встановлення факту його відмови від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби до її проведення.

Верховний Суд враховує встановлення судовими інстанціями, що сторонами не заперечується правомірність призначення та проведення перевірки, в тому числі факт отримання наказу про проведення перевірки та направлення на перевірку.

Судами також установлено, що платником податків у повному обсязі не надано податковому органу первинні бухгалтерські документи, що підтверджується відповідними актами про ненадання документів, які складались посадовими особами позивача.

Факт ненадання документів, які вимагались позивачем, слугував підставою для складення акта від 05.07.2011 №201/23-2/36461945 про неможливість проведення позапланової перевірки Товариства, у якому зазначено, що оскільки посадовими особами відповідача не надано в повному обсязі бухгалтерські та інші документи, про що складені відповідні акти, тому провести виїзну документальну перевірку відповідача не має можливості.

Водночас, як установлено судовими інстанціями, супровідним листом від 30.06.2011 №30/06/01 Товариством надані копії опису документів, протоколів виїмки та протоколів обшуків та повідомлено, що всі інші документи, не зазначені в протоколах обшуку, виїмки та описах будуть надані в ході перевірки за місцем знаходження бухгалтерії відповідача та, як свідчать матеріали справи, були направлені відповідно до супровідного листа.

З протоколів виїмки від 28.07.2010, протоколів обшуків від 17.12.2010, від 26.05.2011, описів вкладення до цінних листів, відправлених відповідачем до податкового органу, вбачається, що правоохоронними органами у платника податків вилучено документи фінансово-господарської діяльності Товариства.

Відповідно до пункту 85.9 статті 85 ПК України в разі вилучення оригіналів первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів правоохоронними органами, зазначені органи зобов`язані надати для перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. У разі якщо документи вилучені правоохоронними органами, терміни проведення перевірки, в тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Позивачем не подані докази його звернення до правоохоронних органів, які провели виїмки та обшуки, щодо надання копій відповідних документів або забезпечення доступу до них, а також не подано доказів зупинення проведення перевірки у зв`язку з цим.

Таким чином, обов`язок щодо надання доступу до перевірки документів, вилучених в порядку кримінально - процесуального закону, покладається на відповідні правоохоронні органи за наявності відповідного звернення контролюючого органу, а не на відповідача.

Зазначене вище свідчить про об`єктивну неможливість платника надати витребувані податковим органом документи з поважних причин.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до протоколу про надання документів для проведення виїзної документальної перевірки від 01.07.2011, платником надавались відповідні документи до перевірки. Водночас, позивачем у вимогах про надання документів податкового та бухгалтерського обліку відповідача за відповідний період не конкретизовано, які саме документи вимагаються, тому неможливо встановити, яких саме документів позивачу не вистачало для проведення перевірки.

Стосовно посилань позивача на недопуск перевіряючих до проведення перевірки, колегія суддів зазначає про таке.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, після направлення справи на новий розгляд Вищим адміністративним судом України, у журналі реєстрації перевірок відповідача №1 містяться відомості про посадових осіб, уповноважених на проведення перевірки від 29.06.2011, що підтверджує належний допуск позивача до проведення перевірки платника.

Суд касаційної інстанції враховує, що судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується відповідними документами у справі, що платник податків фактично допустив посадових осіб податкового органу до проведення перевірки, але не надав деякі документи фінансово-господарської діяльності Товариства з підстав їх вилучення правоохоронними органами.

Відсутність встановленого факту відмови відповідача від проведення документальної перевірки або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби до її проведення, унеможливлює застосування до нього адміністративного арешту коштів на рахунках.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у судових рішеннях попередніх інстанцій, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 КАС України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому, касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова