ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2019 року

Київ

справа №806/1952/18

адміністративне провадження №К/9901/66396/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання здійснити індексацію пенсії та стягнення 55001,61 грн. за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Лавренчук О.В. від 04 травня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Іваненко Т.В., Франовської К.С., Кузьменко Л.В. від 13 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо непроведення перерахунку та індексації пенсії з 01 серпня 2009 року, відповідно до статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов'язати відповідача на підставі статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» провести перерахунок та індексацію пенсії за період з 01 серпня 2009 року по 28 лютого 2018 року;

- стягнути на користь ОСОБА_2 індексацію у сумі 55001,60 грн. шляхом її перерахунку на рахунок позивача в ПАТ "Державний ощадний банк України".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених частиною 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розміру, зокрема, пенсії. Натомість, з моменту виходу на пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідач не проводив індексацію пенсії ОСОБА_2

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, позовну заяву про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період із 01 серпня 2009 року по 23 серпня 2017 року повернуто позивачу у зв'язку із пропуском позивачем строку, встановленого статтею 122 КАС України.

Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог про проведення індексації пенсії ОСОБА_2 за період із 01 серпня 2009 року по 23 серпня 2017 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не наведено будь-яких доводів щодо існування об'єктивно непереборних обставин, які не залежали від його волевиявлення, що унеможливило вчасно звернутись до суду з адміністративним позовом.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли з приводу виплати пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, а носить щомісячний та регулярний характер, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшли висновку щодо пропуску шестимісячного строку звернення до суду

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2018 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач 23 лютого 2018 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про проведення перерахунку пенсії та виплату проіндексованої пенсії починаючи з 01 серпня 2009 року з врахуванням індексу споживчих цін та рівня інфляції.

27 березня 2017 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом № Н-1461 повідомило позивача про індексацію його пенсії починаючи з 01 березня 2015 року, натомість, порушене питання ОСОБА_2 у заяві від 23 лютого 2018 року стосовно індексації пенсії позивача за період з 01 серпня 2009 року по 01 березня 2015 року у даному листі не висвітлено.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає. В той же час судами попередніх інстанцій не досліджено питання правомірності дій відповідача у контексті застосування статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме, підвищення пенсій у зв'язку з індексацією грошових доходів населення.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.

НОРМИ ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в пергу чергу, з боку держави.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017).

За таких обставин колегія суддів не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.

В той же час судами попередніх інстанцій не досліджено питання правомірності дій відповідача у контексті застосування статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме, підвищення пенсій у зв'язку з індексацією грошових доходів населення.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№42310/04), суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім цього у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі "Бендерський проти України" (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом апеляційним судом, на підставі неправильного застосування норм матеріального права, протиправно відмовило у відкритті апеляційного провадження.

З огляду на викладене, ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, а справа - поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко