Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 120/14870/23

адміністративне провадження № К/990/25465/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024 (головуючий суддя: Біла Л.М., судді: Матохнюк Д.Б., Гонтарук В.М.) у справі № 120/14870/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУПФУ у Вінницькій області або відповідач), в якому просив:

визнати протиправними дії ГУПФУ у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні з 08.05.2020 перерахунку та виплаті пенсії відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення, виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 02.08.2023 вих. № 400;

зобов`язати ГУПФУ у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 08.05.2020 пенсію відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2023 вих. № 400 про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (зі змінами), з урахуванням раніше виплачених сум.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 17.01.2024 позов задовольнив.

У травні 2024 року до суду першої інстанції надійшла заява позивача в порядку статті 383 КАС України, у якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №120/14870/23.

Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 10.06.2024 заяву позивача, подану в порядку статті 383 КАС України, залишив без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17.06.2024 апеляційну скаргу позивача залишив без руху і надав апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом 5-ти днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3028 грн.

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від апелянта надійшла заява, в якій останній, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 22.01.2020 у справі № 440/207/19, від 14.02.2018 у справі № 2а/0470/2563/12, від 16.10.2018 у справі № 161/3466/16-а, заперечує наявність у нього обов`язку щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, оскільки при зверненні до суду першої інстанції із заявою в порядку статті 383 КАС України судовий збір ним не сплачувався.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024 апеляційну скаргу повернуто апелянту на підставі частини другої статті 298 КАС України у зв`язку із тим, що апелянт не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 08.08.2024 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Повертаючи апеляційну скаргу скаржнику, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апелянтом не усунуті недоліки апеляційної скарги, встановлені в ухвалі суду від 17.06.2024, зокрема, не надано доказів сплати судового збору у розмірі 3028 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що питання сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції вже вирішувалося Великою Палатою Верховного Суду у справі № 915/955/15, де у пунктах 5.1, 5.2 постанови від 28.05.2018 зазначено, що підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI визначено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу господарського суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом №3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

У контексті зазначеного вище правового висновку суд апеляційної інстанції констатував, що хоч зазначені висновки і сформовані Великою Палатою Верховного Суду у господарській справі, проте Закон № 3674-VI в цій частині є універсальним і не розрізняє підходи до вирішення питання сплати судового збору залежно від юрисдикції.

Також суд апеляційної інстанції наголосив, що аналогічний підхід застосований і в адміністративній юрисдикції в постановах Верховного Суду від 13.04.2022 у справі № 204/827/17, від 09.02.2023 у справах № 380/22710/21, № 120/3532/21, від 04.07.2023 у справі № 160/1712/21 та від 14.12.2023 року у справі №400/1415/20.

Таким чином, суд апеляційної інстанції констатував, що оскільки позивач оскаржує ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні його заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, такий зобов`язаний сплачувати судовий збір незалежно від того, яке питання та/або яку заяву чи клопотання було вирішено судом першої інстанції оскаржуваною ухвалою.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми права, а також не враховані правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 21.04.2023 у справі № 480/8801/20, від 22.01.2020 у справі №440/207/19, від 14.02.2018 у справі № 2а/0470/2563/12, від 16.10.2018 у справі №161/3466/16-а, від 05.05.2022 у справі № 520/9769/19, в яких зазначено, що за подання заяви про встановлення контролю за виконанням судового рішення судовий збір не сплачується, також він не підлягає сплаті і за подання апеляційної/касаційної скарги.

Скаржник наголошує, що приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» (Закон № 3674-VI) не передбачено ставки судового збору за звернення із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду.

Отже, на переконання скаржника, за відсутності законодавчо встановлених ставок судового збору за звернення до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, на позивача не поширюється обов`язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, а тому, відповідно, і з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийнятої за результатами її розгляду.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач продублював висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу оскаржуваної ухвали.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 383 КАС України у такій заяві зазначається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» (Закон № 3674-VI).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється, серед іншого, за подання до суду іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Таке формулювання вказує на те, що за подання усіх заяв, які передбачені процесуальним законом, підлягає справлянню судовий збір.

Оскільки заява «про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду» передбачена процесуальним законом (стаття 383 КАС України), то за змістом частини першої статті 3 Закону № 3674-VI за її подання підлягає сплаті судовий збір.

Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону № 3674-VI.

Водночас, ставка судового збору за подання заяви в порядку статті 383 КАС України статтею 4 Закону № 3674-VI не передбачена.

Таким чином, передбачена статтею 383 КАС України заява хоч і віднесена до числа об?єктів справляння судового збору, проте відсутність у Законі № 3674-VI відповідної ставки виключає можливість вимагати його сплати від позивача, що дозволяє зробити висновок про те, що за подання такої заяви судовий збір не підлягає сплаті.

Натомість, відповідно до підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду передбачено сплату судового збору в розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначена норма не розрізняє ухвал, за які підлягає сплаті судовий збір, що вказує на те, що судовий збір підлягає сплаті за подання апеляційних скарг на усі без виключення ухвали суду першої інстанції, в т. ч. ухвали, прийняті в порядку статті 383 КАС України.

Відмовляючи у задоволенні заяви про усунення недоліків апеляційної скарги та в подальшому повертаючи її, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір ставок судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду передбачено Законом № 3674-VI і такі положення Закону стосуються подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали адміністративного суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких постановляються відповідні ухвали.

Розв?язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в контексті необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення без розгляду скарги на бездіяльність виконавчої служби Конституційний Суд України в рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024 (справа про обов`язковість судового рішення) дійшов наступних висновків:

«Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд України зазначає, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений приписом статті 4 Закону, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду.

Ураховуючи, що згідно з приписами Закону, що їх оспорює , розгляд апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду за наслідками розгляду скарги, поданої відповідно до статті 447 ЦПК України, пов`язаний із потребою сплати особою судового збору, Конституційний Суд України констатує, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

З огляду на наведене, ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Конституційний Суд України зазначає, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами особи щодо доступу до суду та виконання судового рішення, а також не забезпечив доконечної мети чинення правосуддя - захисту прав і свобод.».

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023 у справі № 3-27/2022(54/22) щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 КАС України (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення), досліджуючи природу запровадженої статтею 383 КАС України процедури, дійшов наступних висновків:

«Статтею 383 Кодексу, приписи якої оспорює Заявник, установлено один із механізмів судового контролю в адміністративному судочинстві за виконанням судового рішення, ухваленого на користь особи, а саме: порядок визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності, учинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

приписи розділу IV «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» Кодексу не визначають інших дієвих механізмів для особи-позивача домогтися реального виконання суб`єктом владних повноважень - відповідачем судового рішення, ухваленого на користь такої особи.».

Отже, на відміну від статті 447 ЦПК України, судовий контроль в порядку статті 383 КАС України здійснюється шляхом визнання протиправними вчинених на виконання рішення суду рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача, водночас за своєю метою та направленістю такі заходи також є механізмом забезпечення виконання судових рішень, за прийняття яких вже сплачений судовий збір.

Оскаржувана у справі, що розглядається, ухвала стосується питань апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції з питань судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 383 КАС України.

Одночасно з цим, можливість апеляційного оскарження, постановленої в порядку статті 383 КАС України ухвали суду, як і у наведеному вище рішенні Конституційного Суду України, також поставлена у залежність від сплати судового збору, що також створює необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду і є порушенням конституційних засад та принципів адміністративного судочинства.

Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла висновку, що частина друга статті 3 та підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену в порядку статті 383 КАС України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України, відтак не підлягають застосуванню під час розгляду цієї справи.

Натомість, застосовуючи положення частини першої статті 8, частин першої, другої статті 55, статті 129-1 Конституції України як норми прямої дії, з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України в рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024, суд дійшов висновку, що судовий збір не підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду поданої в порядку статті 383 КАС України заяви.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 140/8660/20, та згодом підтримана у постановах від 08.04.2025 у справі № 260/9470/23 та 15.04.2025 у справі № 620/17733/23 і колегія суддів у справі, що розглядається, не вбачає правових підстав відступати від такої.

Також колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що Верховний Суд у справі № 140/8660/20 виніс ухвалу, якою ухвалив звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI.

Пленум Верховного Суду, своїм рішенням від 12 вересня 2025 року, ухвалив звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності положень частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI.

У свою чергу, колегія суддів вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28.05.2018 в справі № 915/955/15, оскільки такі сформовані без врахування позиції Конституційного Суду України в рішенні № 6-р(II)/2024 від 13.05.2024 щодо неконституційності окремих положень частини другої статті 4 Закону України № 3674-VI з підстав необґрунтованої потреби сплати особою судового збору за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, яке набрало законної сили.

Колегія суддів вважає, що вимога додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, яке ухвалено на користь особи і набрало законної сили, не відповідає завданню та основним засадам адміністративного судочинства, закріплених в статті 2 КАС України.

Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на необхідність застосування до обставин цієї справи висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.04.2023 у справі № 480/8801/20, оскільки у зазначеній справі предметом касаційного оскарження була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 299 КАС України із тієї підстави, що ухвала суду не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Колегія суддів також вважає нерелевантними до обставин цієї справи висновки Верховного Суду, викладені постанові від 16.10.2018 у справі № 161/3466/16-а, оскільки у вказаній справі вирішувалося питання справляння судового збору за звернення із заявою про перегляд судового рішення у зв`язку із виключними обставинами.

Разом з тим, колегія суддів вважає застосовними до обставин цієї справи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.02.2018 у справі №2а/0470/2563/12, від 22.01.2020 у справі № 440/207/19 та від 05.05.2022 у справі № 520/9769/19.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні судового рішення, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду.

Оскільки Верховний Суд не змінив та не ухвалив нове рішення, судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 КАС України, Суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі № 120/14870/23.

Справу № 120/14870/23 направити на продовження розгляду до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа