ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року

м. Київ

справа № 162/719/17

адміністративне провадження № К/9901/839/17

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

суддя-доповідач Гусак М. Б.,

судді Васильєва І. А., Усенко Є. А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 29 вересня 2017 року (суддя Гамула Б. С.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року (судді Сапіга В. П., Кухтей Р. В, Обрізко І. М.) у справі №162/719/17 за позовом ОСОБА_1 до Камінь-Каширського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

28 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Камінь-Каширського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Волинській області (далі - Управління ПФУ) щодо стягнення з його щомісячного грошового утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору; зобов`язати Управління ПФУ нарахувати та виплатити стягнуті суми податку та збору, а також не стягувати в подальшому ці суми.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що йому, як судді у відставці, з 6 жовтня 2016 року призначено, нараховано та виплачується щомісячне довічне грошове утримання, однак із 1 листопада 2016 року з цих сум відповідачем необґрунтовано здійснюється утримання податку на доходи фізичних осіб, а також військовий збір.

Камінь-Каширський районний суд Волинської області постановою від 29 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовив.

Вирішуючи спір, суди встановили, що наказом Любешівського районного суду Волинської області від 3 жовтня 2016 року № 6/02-04 ОСОБА_1 відрахований зі штату вказаного суду 3 жовтня 2016 року у зв`язку із поданням заяви про відставку. Розпорядженням відповідача від 25 травня 2017 року № 135686 позивачу призначено довічне грошове утримання з 6 жовтня 2016 року. Окрім того, позивач є інвалідом війни.

Листом від 28 лютого 2017 року № 104/Т-01 відповідач повідомив позивача про те, що суми щомісячного довічного грошового утримання призначені учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється стаття 10 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», у розмірі, що перевищують загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід платника податку, підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вказали, що аналіз підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) свідчить про свідоме відокремлення законодавцем пенсій від довічного грошового утримання щодо пільг, передбачених абзацом другим названої норми права; посилання позивача на визначення довічного грошового утримання, як звільненої від сплати податків грошової виплати, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України неконституційним не визнавалися, а висновки Конституційного суду України щодо правової природи довічного грошового, про які зазначає позивач, ґрунтувалися на аналізі законодавства щодо призначення та виплати довічного грошового утримання судді, яке існувало станом на жовтень 2005 року та яке на час виникнення спірних відносин зазнало істотних змін.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін ухвалені у справі судові рішення.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є:фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України).

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За приписами підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, пунктом 16-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Таким чином, об`єктом оподаткування військовим збором, є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб, при цьому базою оподаткування по відношенню до позивача є загальний розмір пенсії в частині перевищення відповідного розміру, встановленого у підпункті 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Судами попередніх інстанції встановлено, що позивач у справі у спірний період отримував щомісячне довічне грошове утримання у розмірі, що перевищував десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, а тому Управління ПФУ правомірно у спірний період утримувало із щомісячного грошового утримання позивача податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в частині такого перевищення.

Прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі щодо визнання такими, що не відповідають Конституції України положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, не є підставою для скасування судових рішень та визнання протиправними дій відповідача у спірний період, оскільки відповідно до вимог статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» відповідні положення статті 164 ПК України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 27 лютого 2018 року.

Таким чином, ураховуючи існуюче у спірний період та на момент розгляду справи правове регулювання, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що здійснюючи відповідні відрахування у спірний період, відповідач діяв правомірно.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Cуду від 4 вересня 2018 року (справа №161/11627/17), від 20 листопада 2018 року (справа № 825/552/18), від 3 грудня 2019 року (справа № 161/8826/15-а), від 16 травня 2019 року (справа №336/5032/15-а), від 4 лютого 2020 року (справа №686/5520/17).

Водночас колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції не може перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в редакції, яка змінилась і діє вже на дату касаційного перегляду судових рішень, тому вказане рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 не підлягає застосуванню під час перегляду цієї справи.

Стосовно рішень Конституційного Суду України, на які посилається позивач (від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року, №4-рп/2007, від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011), колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наведеними рішеннями положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України неконституційними не визнавались.

З огляду на зазначене, враховуючи положення статті 152 Конституції України, статей 162, 163, 164, 167 ПК України, колегія суддів приходить до висновку, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, ураховуючи чинне на той час правове регулювання, суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування відповідних судових рішень, тому касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 29 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року у справі №162/719/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді: І. А. Васильєва

Є. А. Усенко