Історія справи

Постанова КАС ВП від 14.11.2024 року у справі №580/3452/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 580/3452/22

адміністративне провадження № К/990/4095/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року

(головуюча суддя - Бабич А.М.)

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року (головуючий суддя - Парінов А.Б., судді: Беспалов О.О., Ключкович В.Ю.,)

у справі № 580/3452/22

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року до 27 вересня 2021 року, грошової компенсації за невикористані дні відпустки йому, як учаснику бойових дій, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX) станом на 01 січня 2020 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення з 30 січня 2020 року до 27 вересня 2021 року грошової компенсації за невикористані дні відпустки йому, як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого вказаним вище Законом №294-IX, станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що у період проходження ним військової служби відповідач обчислив та виплатив грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року до 27 вересня 2021 року (грошову компенсацію за невикористані дні відпустки йому, як учаснику бойових дій) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом №294-IX станом на 01 січня 2020 року.

3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.

4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою позивача.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. ОСОБА_1 з 28 вересня 2017 року зараховано до списків особового складу Військової частини та на всі види забезпечення, встановлено посадовий оклад 450,00 грн на місяць, зобов`язано виплачувати надбавку за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

7. Згідно з посвідченням від 28 листопада 2019 року серії НОМЕР_2 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

8. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 вересня 2021 року №196 позивача з 27 вересня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Визначено виплатити:

- до 27 вересня 2021 року за старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обов`язків та за особистий внесок у загальні результати служби премію від посадового окладу в розмірі 140%;

- надбавку за особливості проходження служби (у відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років) в розмірі 65%;

- грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік в сумі 10541,70 грн;

- грошову компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019-2021 роки;

- грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 17215,53 грн.

9. 11 жовтня 2021 року позивач звертався до відповідача заявою, в якій, серед іншого, просив:

- нарахувати та вплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 11 грудня 2017 року до 28 лютого 2018 року;

- провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01 березня 2018 року до 27 вересня 2021 року;

- надати інформацію про розмір посадового окладу станом на 01 січня 2008 року, 01 лютого 2018 року, 01 березня 2018 року за кожною посадою, на якій він проходив службу у період з 11 грудня 2017 року до 27 вересня 2021 року;

- вказати місяці для обчислення індексу споживчих цін (базові місяці) та щомісячну фіксовану суму індексації грошового забезпечення для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 11 грудня 2017 року до 27 вересня 2021 року.

10. Не отримавши відповіді на заяву та не погодившись із розміром отриманого грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів вчинення відповідачем виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом №294-IX, за період з 30 січня 2020 року до 27 вересня 2021 року.

12. Суди відмітили, що позивач, наполягаючи на продовженні руху його судової справи з огляду на запроваджений воєнний стан, був зобов`язаний підтвердити викладені в позовній заяві факти, довести розмір фактично отриманих видів грошового забезпечення. Судами наголошено, що у позивача не було перешкод надати суду такі відомості, оскільки інформація про фактично отримані кошти є його особистими відомостями, спосіб отримання яких не потребує участі відповідача. За висновком суду, тверджень та доказів, що позивачу не виплачене жодне грошове забезпечення не висловлено. Обґрунтованих посилань та будь-яких доказів щодо перешкод з`ясувати фактично виплачене позивачу грошове забезпечення позивач та його представник не надали.

13. Суди вказали, що до позовної заяви та в подальшому під час судового розгляду позивач та його представник не надали суду належних, достовірних доказів, достатніх вважати підтвердженими посилання на порушення відповідачем пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), а саме щодо нарахування і виплати йому у заявленому спірному періоді грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом №294-IX станом на 01 січня 2020 року.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підстав пункту 1 частини четвертої статі 328 КАС України.

15. Представник позивача у касаційній скарзі зазначає про неврахуваннями судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови №704, викладених у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22.

16. Представник позивача наголосив, що з 30 січня 2020 року (з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18) виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками.

17. Також у касаційній скарзі вказано, що внаслідок ігнорування військовою частиною заяв позивача про надання інформації щодо виплаченого грошового забезпечення та неспроможності суду першої інстанції витребувати у відповідача таку інформацію - позивача позбавлено права на перерахунок грошового забезпечення.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, вважає за необхідне зазначити таке.

19. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Враховуючи доводи касаційної скарги та приписи статті 341 КАС України, перегляд оскаржуваного рішення буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.

21. Спірні правовідносини виникли стосовно нездійснення виплат в період з 30 січня 2020 року до 27 вересня 2021 року військовослужбовцю в належному розмірі грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій, а саме - без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом №294-IX.

22. Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, дійшли висновку про відсутність підстав для визнання бездіяльності Військової частини протиправною, оскільки позивач не надав жодних доказів, які підтверджують здійснення спірних виплат у неналежному розмірі.

23. Верховний Суд не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

24. Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

25. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - постанова №103), якою внесено зміни до постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 постанови №103).

26. Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

27. Отже, на момент набрання чинності постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, згідно з пунктом 6 постанови №103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

28. Водночас, текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до постанови №704 - у зв`язку з прийняттям постанови №103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 постанови №704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 постанови №103.

29. Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року №1644 і від 30 серпня 2017 року №704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до постанови №704 в новій редакції, а саме: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до постанови №704.

30. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

31. Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 постанови №103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови №704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

32. В цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року до 27 вересня 2021 року (дата виключення його зі списків особового складу військової частини).

33. Іншими словами, позивач, апелюючи до дати ухвалення судового рішення - 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, доводить, що з цієї дати його посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися - за правилами пункту 4 постанови №704 - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (у випадку з позивачем - на 01 січня 2020 і 2021 року відповідно), а не «на 01 січня 2018 року» (протягом спірного періоду, як було чи могло б бути згідно з пунктом 6 постанови №103, якби не судове рішення у справі №826/6453/18) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови №704.

34. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 вказав, що зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно з Законом №2262-ХІІ.

35. Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

36. При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

37. У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX) та Закон №1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.

38. Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

39. Так, частина третя статті 1-1 Закону №2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

40. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21.

41. Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

42. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

- з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; .

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».

43. Аналогічний правовий висновок застосовано Верховним Судом у постановах від 31 серпня 2022 року у справі №120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі №120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі №640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі №440/1185/21.

44. Також вказана правова позиція використана Верховним Судом у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22, про які зазначає скаржник у касаційній скарзі та які лише частково застосовані судами попередніх інстанцій.

45. Водночас, при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права.

46. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції під час відкриття провадження у справі ухвалою від 12 серпня 2022 року установив відповідачу строк для надання доказів, враховуючи докази щодо грошового забезпечення, з приводу якого виник спір. Однак, жодних доказів, пояснень відповідач до суду не надав, своєї позиції з приводу пред`явлених позивачем позовних вимог не виклав.

47. Таким чином, суб`єкт владних повноважень в вказаному випадку проігнорував ухвалу суду та зневілював свій обов`язок доказування в адміністративному процесі.

48. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року зупинено провадження у справі на період до припинення перебування відповідача переведеним на воєнний стан.

49. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року за клопотанням позивача поновлено провадження в адміністративній справі №580/3452/22 та зобов`язано позивача невідкладно надати суду до 21 квітня 2023 року докази фактично отриманого від Військової частини грошового забезпечення за період з 01 січня 2022 до дати судового розгляду цієї справи. Також було запропоновано невідкладно до вказаної дати надати доповнення обґрунтування до позовної заяви в частині фактично отриманих ним сум коштів у розрізі всіх складових грошового забезпечення та обґрунтування, які з них не відповідали вказаним у позовній заяві нормам законодавства.

50. Отже, поновлюючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність обов`язку виключно у позивача надати відповідні докази.

51. Оскільки ОСОБА_1 витребувані докази не надав - в задоволені позову було відмовлено.

52. Однак, Верховний Суд не погоджується із таким висновком з огляду на таке.

53. Згідно з приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

54. Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

55. Отже, захисту підлягають виключно порушені права, свободи або законні інтереси особи з боку суб`єктів владних повноважень.

56. Частиною першою статті 72 КАС України визначено, що встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи здійснюється судом за допомогою доказів.

57. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

58. Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

59. Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

60. Верховний Суд у справі №160/8046/18 (постанова від 31 березня 2020 року) досліджував принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в адміністративному процесі.

61. Так, принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

62. Процесуальним законом передбачено різні шляхи отримання судом доказів: 1) надання учасником справи з його власної ініціативи; 2) надання доказів учасниками справи за пропозицією суду; 3) збирання доказів судом з власної ініціативи (частина 3 статті 77 КАС України), 4) витребування доказів судом (стаття 80 КАС України). Вони відрізняються наслідками.

63. Пропозиція суду надати докази має рекомендаційний характер для сторони. Частиною п`ятою статті 77 КАС України встановлено, що у випадку ненадання учасником справи без поважних причин доказів на пропозицію суду, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

64. В той же час, статтею 80 КАС України передбачено повноваження суду збирати докази з власної ініціативи шляхом постановлення ухвали про витребування доказів. Її виконання є обов`язковим. Невиконання ухвали передбачає застосування заходів процесуального примусу.

65. Отже, якщо подання заяв по суті справи є правом учасників справи, то подання доказів, у разі їх витребування ухвалою суду - обов`язком.

66. Верховний Суд у справі №826/15560/15 (постанова від 03 жовтня 2019 року) наголошував, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

67. Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 09 січня 2024 року у справі №640/19582/21.

68. Судами не було враховано, що в першу чергу суб`єкт владних повноважень зобов`язаний надавати докази при розгляді адміністративної справи, оскільки саме він здійснює, спірні дії або приймає спірні рішення, які оскаржуються позивачем та саме в його розпорядженні наявні документи, що можуть слугувати доказами у справі.

69. Верховний Суд наголошує на безпідставності твердження суду апеляційної інстанції щодо неможливості Військової частини реалізовувати процесуальні права відповідача внаслідок залучення до здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оскільки в такому режимі Україна перебуває не один рік, однак інші військові частини, на відміну від відповідача у цій справі, продовжують здійснювати свою роботу, реалізовують свої права як позивачі, так і відповідачі, звертаючись до суду, подаючи відзиви, оскаржуючи судові рішення до вищих судових інстанцій.

70. Окрім того, приписами статті 236 КАС України, яка визначає підстави для зупинення провадження в адміністративній справі, визначено виключний перелік підстав, з настанням яких суд зобов`язаний або може зупинити провадження у справі. Проте, вказана стаття не передбачає зупинення провадження у разі залучення військової частини у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану.

71. У свою чергу, стаття 237 КАС України, що регламентує процедуру поновлення провадження у справі, не визначає можливості такого поновлення за умови перекладення обов`язку доказування на позивача.

72. Окремо колегія суддів Верховного Суду зауважує на тому, що зміст мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень свідчить про поверхневий підхід судів попередніх інстанцій до встановлення та дослідження обставин справи, які входять до предмета дослідження у цій справі.

73. Таким чином, суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо розміру виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій у період з 30 січня 2020 року до 27 вересня 2021 року.

74. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

75. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їхніх висновків в цілому по суті спору.

76. Таким чином, Верховний Суд уважає обґрунтованими доводи позивача про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

77. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

78. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

79. Зважаючи на викладене касаційну скаргу належить задовольнити, судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

80. Під час нового розгляду справи суду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

81. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року №580/3452/22 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду