ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

14 травня 2019 року

справа №826/5478/14

адміністративне провадження №К/9901/26977/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2016 року у складі судді Данилишина В.М.,

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року у складі суддів Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

у справі №826/5478/14

за позовом Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

до Офісу великих платників податків ДФС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

23 квітня 2014 року Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків від 17 січня 2014 року №0000033920, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 8700270 грн за півріччя 2013 року повністю, визнати протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000023920 в частині нарахованих грошових зобов'язань на загальну суму 1 378 801 грн, у тому числі - 1 197 739 грн податку на прибуток, 181062 грн - штрафних санкцій, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000013920 в частині нарахованих грошових зобов'язань на загальну суму 159 885 грн, у тому числі - 127 908 грн податку на додану вартість, 31 977 грн - штрафних санкцій, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000043920 в частині нарахованих грошових зобов'язань на загальну суму 18 777 грн, у тому числі - 15 022 грн податку з доходів фізичних осіб, 3 755 грн - штрафних санкцій, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Розгляд справи здійснювався судами неодноразово, судові рішення які є предметом цього касаційного перегляду прийнятті в порядку нового розгляду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2016 року, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 січня 2014 року № 0000033920 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 4 708 012, 00 грн, № 0000023920 в частині збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, на загальну суму 12 077, 00 грн, в тому числі: 12 076, 00 грн. - за основним платежем, 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0000013920 в частині збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 9 109, 00 грн., у тому числі: 7 287,00 грн. - за основним платежем, 1 822, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0000043920 в частині збільшення грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 778 грн., у тому числі: 15 022,00 грн. - за основним платежем, 3 756, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року залишено без змін.

Суд касаційної інстанції направляючи справу на новий розгляд звернув увагу на те, що на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві, позивачем були надані докази, яким суди попередніх інстанцій, в порушення вимог статті 86 КАС України, оцінки не надали. Зокрема, не перевірено та не надано належної оцінки обставинам документального підтвердження понесення витрат у результаті виплат працівникам премій, не надано оцінку поясненням та документам позивача щодо обґрунтування правовірності відображення в податковому обліку витрат на навчання за кордоном, та за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Парктур» щодо проведення у грудні 2011 року виїзного засідання колегії в готелі «Буковель», а також не надано оцінки доводам позивача про пов'язаність зазначених витрат з господарською діяльністю державного підприємства.

14 липня 2016 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року позов Підприємства задоволено повністю, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків від 17 січня 2014 року №0000033920 у частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 4708012,00 грн., №0000023920 у частині збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, на загальну суму 12077,00 грн, у тому числі: 12076,00 грн - за основним платежем, 1,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), №0000013920 у частині збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 9109,00 грн, у тому числі: 7287,00 грн - за основним платежем, 1822,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), №0000043920 у частині збільшення грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 18778,00 грн, у тому числі: 15022,00 грн - за основним платежем, 3756,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій встановили правомірність формування платником податків показників обліку та відсутність підстав у податкового органу для прийняття податкових повідомлень - рішень.

05 грудня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно - правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, головним аргументом визначає неналежну оцінку доказам наданою судами попередніх інстанцій.

07 лютого 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 06 грудня 2016 року та витребувана справа №826/5478/14 з Окружного адміністративного суду м. Києва.

24 лютого 2017 року Підприємством надано заперечення на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанцій - без змін.

08 грудня 2017 року справа №826/5478/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

21 лютого 2018 року справа №826/5478/14 та матеріали касаційної скарги №К/9901/26977/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди попередніх інстанцій установили, що Підприємство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 21616582, перебуває на податковому обліку з 22 червня 1994 року, є платником податку на додану вартість з 07 лютого 2010 року.

Податковим органом у серпні-грудні 2013 року проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2013 року, результати якої викладені в акті перевірки від 20 грудня 2013 року №1510/39-20/21616582 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу 17 січня 2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктами 54.3.2, 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.

Податковим повідомленням-рішенням №0000013920 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (оскаржується у частині нарахування грошових зобов'язань на суму 159885,00 грн у тому числі 127908 грн основного платежу, 31977 грн штрафних (фінансових) санкцій).

Правовою підставою збільшення податку наведені положення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, штрафні фінансові санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Судами попередніх інстанцій на підставі наданого представником відповідача до матеріалів справи розрахунку сум нарахованих податкових зобов'язань в розрізі по епізодах порушень, сума грошового зобов'язання Підприємства визначена до сплати за епізодом взаємовідносин з ТОВ «Парктур» становить 9109 грн (в тому числі за основним платежем 7287 грн і 1822 грн - штрафні санкції).

Податковим повідомленням - рішенням №0000023920 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності (оскаржується у частині нарахування грошових зобов'язань на суму 1378801 грн у тому числі 1197739 грн основного платежу, 181062 грн штрафних (фінансових) санкцій).

Правовою підставою збільшення податку наведені положення підпунктів 138.1, 138.2 підпункту 138.8.2 пункту 138.8, абзаців а),б) підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9, 139.1.12 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.2, 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України. Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі розрахунку сум нарахованих податкових зобов'язань в розрізі по епізодах порушень, сума грошового зобов'язання позивача визначена до сплати за епізодом взаємовідносин з ТОВ «Парктур» становить 12077 грн (в тому числі за основним платежем 12076 грн і 1 грн - штрафні санкції).

Податковим повідомленням-рішенням №0000033920 зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 8700270 грн, з підстав вищеозначених норм наведених в попередньому податковому повідомленні - рішенні, сума від'ємного значення об'єкта оподаткування обумовлена зменшенням валових витрат податковим органом за епізодом нарахування премій, надбавок і доплат працівникам центрального апарату становить 4 660 553 грн та за епізодом формування витрат на навчання 47 459 грн.

Податковим повідомлень-рішень №0000043920 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб (оскаржується у частині нарахування грошових зобов'язань на суму 18777 грн у тому числі 15022 грн основного платежу, 3755 грн штрафних (фінансових) санкцій).

Правовою підставою визначення податку на доходи фізичних осіб наведені положення норм підпунктів 168.1.2, 168.1.4 пункту 168.1 статті 168, підпунктів 164.2.17е, 164.2.17г, підпунктів 164.2.11, 164.2.14 пунктів 164.2, 164.5 статті 164, підпункту 165.1.21 пункту 165.1 статті 165, пункту 170.9 статті 170, підпункту 176.2.6 пункту 176 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123, частини першої пункту 127.1 статті 127, пункту 119.2 статті 119 цього кодексу.

Судами попередніх інстанцій на підставі даних розрахунку сум нарахованих податкових зобов'язань в розрізі по епізодах порушень, сума грошового зобов'язання визначена до сплати за епізодом неутримання податку та неперерахування податку з сум наданих доходів (отриманих як додаткове благо) становить 11019 грн (в тому числі за основним платежем 8815 грн і 2204 грн - штрафні санкції), а за епізодом щодо неутримання податку з доходів фізичних осіб, отриманих у зв'язку з проживанням у готелі «Буковель», - 7759 грн (в тому числі за основним платежем 6207 грн і 1552 грн - штрафні санкції).

Оцінюючи спірні операції пов'язанні із формуванням витрат суди попередніх інстанцій здійснили аналіз положень підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункт 142.1 статті 142, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який серед іншого зумовив висновок про те, що за положеннями Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом першої інстанції встановлено, що в першому кварталі та півріччі 2013 року працівникам центрального апарату Центру державного земельного кадастру» відповідно до наказів керівника Підприємства (копії яких містяться в матеріалах справи) виплачувались доплати за розширення зони обслуговування або збільшення обсягів робіт та за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, надбавки за інтенсивність праці, за високі досягнення у праці, за складність, напруженість у роботі, за класність, встановлення та виплата зазначених доплат встановлена позивачем на підставі долучених до матеріалів справи та досліджених судами попередніх інстанцій наказів про встановлення доплат працівникам за період з січня по червень 2013 року, картки рахунку 81 за другий квартал 2013 року, оборотно-сальдової відомості за перший і другий квартали 2013 року (в тому числі з відомостями по рахункам 66 і 81), штатного розпису працівників центрального апарату, Положення про оплату праці працівників Центру ДЗК (додаток 1 до колективного договору) з додатками А і Б, зміни та доповнення до колективного договору, витягу з відомостей про нарахування заробітної плати за січень-червень 2013 року (в яких наведені відомості про розміри нарахованих сум доплат за різними критеріями в розрізі по кожному працівнику ДП «Центр державного земельного кадастру»). Податковим органом не спростовано обставин зазначених у цих документах та не доведено того, що останні складені з порушенням вимог чинного законодавства.

Також встановлено, що нарахування зазначених надбавок та премій безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача правових підстав для віднесення до складу витрат сум (доплат і надбавок), які виплачені працівникам центрального апарату.

Аналізуючи положення підпункту 140.1.7 пункту 14.1 статті 140 Податкового кодексу України, з урахуванням встановлених обставин, а саме проходження працівником Підприємства навчання за відповідним навчальним курсом у Міжнародній бізнес школі та понесених у зв'язку з цим витрат на авіа перельоти, а також вартість навчання підтверджується належними документами, а саме сертифікатом про проходження навчання за період з 04 лютого 2013 року по 1 травня 2013 року, авіаквитками за відповідні дати. Розмір таких витрат та достовірність відомостей у зазначених документах відповідачем під час розгляду справи не спростовано.

Також встановлено використання особою знань, отриманих у Міжнародній бізнес школі, в господарській діяльності позивача.

Відтак, висновок судів попередніх інстанцій про документальне підтвердження витрат позивача, понесених у зв'язку з навчанням свого працівника за кордоном, та доцільність (економічну обґрунтованість) їх у господарській діяльності позивача, є правомірним.

Обґрунтованим також є висновок судів попередніх інстанцій про те, що витрати особи, яка відряджена, на проїзд належать до коштів, отриманих платником податку на відрядження та не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку з доходів фізичних осіб, що відповідає положенням, наведеним у підпункті 165.1.37 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, відповідно до яких до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку з доходів фізичних осіб не включається сума витрат роботодавця у зв'язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку з доходів фізичних осіб згідно із законом, що зумовило висновок про протиправність податкового повідомлення рішення № 0000033920 у частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 47 459 грн та податкового повідомлення рішення - рішення №0000043920 у частині збільшення грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 11019 грн.

Покликаючись на норми абзацу першого пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, яким встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу, положення пункту 198.1 статті 198 цього кодексу, за яким право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»), аналізуючи положення підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та витрати, в тому числі витрати на відрядження фізичних осіб, є здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

За висновком судів попередніх інстанцій вичерпний перелік витрат не пов'язаних з господарською діяльністю встановлений підпунктом 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, вказує на те, що до зазначених витрат законодавцем не віднесено витрати на організацію виїзного виробничого засідання колегії.

Підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України наведені витрати, що відносяться до адміністративних витрат.

За загальним правилом, встановленим абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Встановивши підстави та обставини проведення позивачем виїзного засідання колегії Центру ДЗК протягом періоду з 22 по 25 грудня 2011 року у с. Поляниця Івано-Франківської області, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтоване врахування позивачем даних витрат при формуванні податкового кредиту, з мотивів того, що надані позивачем та досліджені під час судових розглядів документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також підтверджують той факт, що витрати на проживання керівного складу осіб Центра ДЗК у готелі «Буковель», у зв'язку з проведенням у регіоні виїзного засідання колегії Центру ДЗК (зборів органів управління Центру ДЗК та філій), пов'язані із здійсненням господарської діяльності позивача (а саме спрямовані на задоволення організаційно-виробничих потреб, обмін досвідом, підвищення ефективності управління та координації діяльності Центру ДЗК та його філій)

Доводи відповідача про те, що витрати на проживання в готелях відшкодовуються з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу проживання, за висновком судів попередніх інстанцій спростовані нормами підпункту 140.1.7 пункту 140.1.7 статті 140, підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України.

Висновуючись на межах апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, серед іншого в обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт наводить доводи з приводу фінансово - господарської діяльності позивача з ТОВ «Абі України» щодо надання послуг з програмного забезпечення, а також з ТОВ Фірмою «Капітель Плюс» з приводу надання послуг в галузі геодезії.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2016 року надана правова оцінка щодо взаємовідносин позивача із даними Товариствами, рішення суду першої та апеляційної інстанції в цій частині були залишені без змін, отже, враховуючи правове та змістовне навантаження статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції яка діяла на час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій, до 15 грудня 2017 року, судові рішення набрали законної сили, тому не можуть бути предметом перегляду в даному апеляційному провадженні.

Суд погоджується з вищеозначеними рішеннями судів попередніх інстанцій як по суті вирішених спірних операціях, так і з межами нового розгляду справи, результати якого є предметом цього касаційного перегляду.

Оцінюючи спірні операції суди попередніх інстанцій висновувалися на доведеності позивачем правомірності формування витрат та податкового кредиту.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій. Склад податкових правопорушень в контексті інших (не похідних) від збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб податковим органом не доведений.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року у справі №826/5478/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер