Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

14 травня 2019 року

справа №820/519/16

адміністративне провадження №К/9901/19389/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у складі судді Полях Н.А.

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у складі суддів Калиновського В.А., Філатова Ю.М., Бенедик А.П.

у справі № 820/519/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

8 лютого 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, з податку на доходи від підприємницької діяльності та застосовано адміністративні санкції, з мотивів протиправності їх прийняття.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, позов задовольнив частково, скасував податкові повідомлення-рішення від 18 грудня 2015 року:

- № 0001251707 про сплату податку на додану вартість у розмірі 57313,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14328,25 грн;

- № 0001261701 про сплату податку на доходи від підприємницької діяльності у розмірі 2146,87 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 536,72 грн;

- № 0001271701 Лозівської про сплату адміністративних штрафів та інших санкцій у розмірі 510,00 грн;

Скасовано рішення № 0004771701 від 18 грудня 2015 року щодо донарахування 4966,43 грн єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафних санкцій у розмірі 2483,22 грн;

Скасовано податкові повідомлення-рішення від 4 лютого 2016 року:

- № 0000331701 про сплату податку на додану вартість у розмірі 68636,00 грн (у тому числі - 54909,00 грн за основним платежем та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 13727,25 грн;

- № 0000321707 про сплату податку на доходи від підприємницької діяльності у розмірі 26193,96 грн (у тому числі 20955,17 грн за основним платежем та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5238,79 грн.

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що перевіркою не встановлено наявності порушень з питань наявності ліцензій, Підприємець не здійснював операцій з відшкодування податку на додану вартість, а отже перевірку Підприємця на предмет додержання законодавства з питань порядку нарахування та сплати податку на додану вартість зроблено безпідставно та всупереч нормам діючого законодавства. Сума компенсації вартості комунальних послуг, що поступала на поточний рахунок Підприємця не є доходом останнього та не може бути врахована для визначення загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість з метою визначення граничного розміру таких операцій для обов'язкової реєстрації платником ПДВ. Підприємець не підлягав обов'язковій реєстрації платником податку на додану вартість відповідно до пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України у квітні 2014 року, а отже не повинен нараховувати та сплачувати до бюджету податок на додану вартість. Відсутність окремих документів або помилки в оформлені первинних документах не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції. Таким чином, оскільки у Підприємця є документи, що містять відомості про господарські операції, то вони підтверджують її здійснення, отже ці документи є первинними, тобто вони є підставою для здійснення записів у бухгалтерському і податковому обліку.

22 серпня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу, в якій відповідач посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом в період з 9 листопада 2015 року по 27 листопада 2015 року проведена документальна планова виїзна перевірка позивача, за результатами якої складений акт №301/20-27-17-02-13/2847315718 від 4 грудня 2015 року.

Висновками акта перевірки встановлені порушення:

- підпунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, а саме заниження податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 2146,87 грн за рахунок заниження суми валового доходу;

- пункту 2 частини 1 статті 7, частини 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме заниження суми єдиного соціального внеску в розмірі 4966,43 грн;

- пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1 пункту 183.2 пункту 183.10 статті 183 пункту 185.1 статті 185 пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, а саме заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті у сумі 57313,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, контролюючим органом складено рішення № 0004771701 від 18 грудня 2015 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 4966,43 грн.

Податкові повідомлення-рішення від 18 грудня 2015 року:

- № 0001271701, яким позивачу нарахована сума штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн;

- № 0001251701, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 71641,25 грн, з них за основним платежем 57313,00 грн, за штрафними санкціями - 14328,25 грн;

- № 0001261701, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на доходи від підприємницької діяльності у розмірі 2683,59 грн, з них за основним платежем - 2146,87 грн, а за штрафними (фінансовими) санкціями - 536,72 грн.

Також контролюючим органом складені податкові повідомлення-рішення від 4 лютого 2016 року:

- № 0000331701, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68636,25 грн, з них за основним платежем - у розмірі 54909,00 грн, а за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 13727,25 грн;

- № 0000321701, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на доходи від підприємницької діяльності у розмірі 26193,96 грн, з них за основним платежем у розмірі 20955,17 грн, а за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5238,79 грн;

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII.

Пунктом 3 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, та не поставлено під сумнів доводами касаційної скарги, що позивач здійснював діяльність з реалізації підакцизних товарів.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано податковим органом, що Підприємець мав обсяг доходу за попередній рік значно менший за 20 мільйонів гривень, проте здійснював діяльність з реалізації підакцизних товарів, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що на позивача поширювався мораторій на здійснення перевірок, за виключенням здійснення перевірок з питань: наявності ліцензій; повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб; питань повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску; питань відшкодування податку на додану вартість.

Судами встановлено, що згідно з пунктом 4.3.2. договору оренди, укладеному між Підприємцем та ТОВ фірмою «Б.А.Т.», останній зобов'язується своєчасно вносити Підприємцю орендну плату, а також за власний рахунок здійснювати комунальні платежі та експлуатаційні платежі, пов'язані з використанням об'єкта суборенди.

ТОВ фірма «Б.А.Т.» щомісячно перераховувала на розрахунковий рахунок Підприємця орендну плату та компенсацію вартості комунальних послуг, що підтверджено належним чином оформленими документами: договором оренди, рахунками-фактурами та актами виконаних робіт.

Так, у договорі оренди окремо відображено розмір орендної плати. Крім того, згідно пункту 3.2 договору оренди, орендатор своєчасно надає суборендареві рахунки на відшкодування за фактично спожиті комунальні послуги, електроенергію і телефонний зв'язок. Орендар зобов'язаний надавати суборендареві розшифровку фактично понесених витрат на комунальні послуги та ксерокопії рахунків, виставлених комунальними підприємствами та іншими постачальниками послуг.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що якщо орендодавець крім орендної плати окремо перевиставляє орендареві експлуатаційні витрати (у тих же сумах, у яких вони отримані від постачальників відповідних послуг), то суми, отримані від здійснення даних операцій, не можна визнавати у складі доходів і витрат за його основною діяльністю.

Суд не погоджується з таким висновків судів попередніх інстанцій, оскільки в матеріалах справи відсутній як, власне, договір оренди, так і будь-які первинні документи, які підтверджують сплату орендної плати (платіжні доручення, виписки з банківських рахунків тощо). Суди попередніх інстанцій, встановлюючи вищезазначені факти, обмежились цитуванням доводів позовної заяви, не перевіривши їх на підставі належних та допустимих доказів.

За таких обставин Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, щодо отримання орендних платежів та сплати комунальних послуг, які мають значення для правильного вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на розрахунковий рахунок Підприємця у вересні 2013 року надійшла поворотна фінансова допомога у сумі 28500,00 грн. Ці кошти повернені ТОВ фірмі "Б.А . Т." у 2015 році. Суди дійшли висновку, що при отриманні поворотної фінансової допомоги та її поверненню податкові зобов'язання у отримувача не виникають, отже ця сума не повинна враховуватись при розрахунку загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг відповідно до пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України.

Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанції, оскільки з тексту договору слідує, що повернення грошових коштів проводиться шляхом зарахування фінансової допомоги в повному обсязі в рахунок орендної плати. Судами попередніх інстанцій не досліджено зарахування (чи не зарахування) до загальної суми витрат (доходів) орендної плати за періоди, за які зарахована як повернення фінансової допомоги. Жодні первинні документи та відображення наслідків господарських операцій в бухгалтерському обліку в матеріалах справи відсутні.

Суд погоджується з доводом податкового органу, що рахунок-фактура не є первинним документом. Первинний документ згідно з визначенням статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням відсутності в матеріалах первинних документів, які б підтверджували здійснення господарських операцій, Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у справі № 820/519/16 скасувати.

Адміністративну справу № 820/519/16 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер