ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

14 травня 2019 року

справа №813/4597/16

адміністративне провадження №К/9901/32814/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року у складі судді Кухар Н.А.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у складі суддів Макарика В.Я., Большакової О.О., Глушка І.В.

у справі № 813/4597/16 (876/5876/17)

за позовом Приватного підприємства «Західбестбуд»

до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

27 грудня 2016 року Приватне підприємство «Західбестбуд» (далі - Підприємство, позивач у справі) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими Підприємство зобов'язано сплатити штраф за платежем податок на додану вартість у розмірі 10% та 20%, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення від 16 серпня 2016 року № 0007161200 та № 0007281200. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що під час вирішення питання щодо дотримання позивачем строків сплати грошових зобов'язань відповідач не взяв до уваги їх перенесення на умовах розстрочення, не з'ясував факт набуття ними статусу податкового боргу та невірно визначив період, за який платнику податків можуть нараховуватись штрафні санкції.

У липні 2017 року податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи касаційної скарги повністю повторюють доводи заперечення на позов та апеляційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом проведено камеральну перевірку Підприємства за період з 1 грудня 2013 року по 3 серпня 2016 року з дотримання вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, за результатами якої складено акт від 3 серпня 2016 року за № 231/13-07-12-01/33952083.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме, що Підприємство сплатило узгоджену суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із затримкою до 30 календарних днів в сумі 13004 грн, із затримкою що є більшою 30 календарних днів в сумі 299041,60 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 16 серпня 2016 року 0007161200 про зобов'язання платника податків сплатити штраф з податку на додану вартість у сумі 1300,40 грн, та № 0007281200 про зобов'язання платника податків сплатити штраф з податку на додану вартість у сумі 59808,32 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

За приписами підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент перевірки) камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як зазначено у пункті 100.2 статті 100 Податкового кодексу України платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, та не поставлено під сумнів доводами податкового органу, що 8 березня 2016 року між податковим органом та Підприємством укладено договір № 1/13-07-17-00-09 про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), предметом якого стало розстрочення податкового боргу з податку на додану вартість на суму 88398,80 грн, під проценти на строк з 18 березня 2016 року по 23 грудня 2016 року, зі сплатою платежів у розмірі 9822,10 грн.

Першим заступником начальника податкового органу прийнято рішення № 1/1 про перенесення раніше визначених строків розстрочення (податкового боргу) з податку на додану вартість у розмірі 9822,10 грн, з 22 вересня 2016 року на 21 жовтня 2016 року.

Першим заступником начальника податкового органу також прийнято рішення про перенесення раніше визначених строків розстрочення (податкового боргу) з податку на додану вартість у розмірі 9822,10 грн, з 21 жовтня 2016 року на 23 грудня 2016 року.

Виконуючим обов'язки начальника податкового органу прийнято рішення № 1 про розстрочення (податкового боргу) з податку на додану вартість у розмірі 88398,80 грн.

Вказані рішення досліджені судами, копії долучені до матеріалів справи. Відповідач у справі не висловив жодних сумнівів щодо прийняття вищезазначених рішень.

Разом з тим, з акта камеральної перевірки від 3 серпня 2016 року № 231/13-07-12-01/33952083, вбачається, що перевіркою встановлено несвоєчасну сплату самостійно визначеного грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість, які розстрочені за умовами вказаних вище рішень.

При цьому, відповідач строком сплати узгоджених грошових зобов'язань вважає той, що настає в силу вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а не той, що встановлений рішеннями про їх розстрочення.

Податковий орган в запереченні на позов, апеляційній та касаційній скарзі повністю ігнорує існування зазначених рішень, посилаючись лише на строки сплати, які відраховуються від граничного строку для подання податкової декларації

Враховуючи зазначене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що під час вирішення питання щодо дотримання позивачем строків сплати грошових зобов'язань відповідач не взяв до уваги їх перенесення на умовах розстрочення, не з'ясував факт набуття ними статусу податкового боргу та невірно визначив період, за який платнику податків можуть нараховуватись штрафні санкції.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів заперечення на позов та апеляційної скарги, яким надано оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку доказів, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у справі № 813/6098/15 (876/5876/17) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер