ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2019 року

Київ

справа №1840/2507/18

адміністративне провадження №К/9901/10124/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №1840/2507/18

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області

про визнання протиправними, скасування постанови та припису,

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року (у складі судді Пилипчик О.А.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Ральченка І.М., суддів Катунова В.В., Бершова Г.Є.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просив:

- визнати протиправним та скасувати припис Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області №СМ 441/178/АВ/П від 24 травня 2018 року про усунення виявлених порушень;

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області №СМ 441/178/АВ/ТД-ФС від 04 червня 2018 року про накладення штрафу в розмірі 1340280 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не дотримано вимог статті 24 КЗпП України в частині обов`язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 11 квітня 2019 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 квітня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №1840/2507/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 13 червня 2019 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про участь в судовому засіданні та про зупинення виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року, в задоволенні яких було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що в період з 10 травня 2018 року по 11 травня 2018 року на підставі звернення ОСОБА_2 . №І-312/16-08/2018 від 10 травня 2018 року про порушення законодавства про працю в частині належного оформлення трудових відносин з найманими працівниками, начальником Управління Держпраці у Сумській області прийнято наказ №650 від 10 травня 2018 року та направлення на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 №262/СМ441 від 10 травня 2018 року.

За наслідками інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 складено акт інспекційного відвідування від 11 травня 2018 року № СМ 441/178/АВ.

24 травня 2018 року Управлінням Держпраці у Сумській області винесено припис про усунення виявлених порушень №СМ441/178/АВ/П в строк до 08 червня 2018 року.

04 червня 2018 року на підставі вищезазначеного акта інспекційного відвідування начальником Управління Держпраці у Сумській області Семеног Ю.Д. винесено постанову №СМ 441/178/АВ/ТД-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1340280 грн.

Позивач не погоджуючись з приписом та постановою відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено в задоволені позовних вимог. Зокрема, зазначає, що судами порушено статтю 19 Конституції України, частину п`яту статті 2, статтю 3, частину четверту статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Крім того зазначає, що відповідачем було здійснено перевірку за відсутності підстав, визначених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Посилається позивач і на порушення судом апеляційної інстанції статті 160 КАС України, що, на думку позивача, призвело до прийняття незаконного рішення. Так, апеляційний суд невірно вказав, що предметом спору є встановлення наявності або відсутності трудових відносин, а не недійсність договорів підряду. Однак, суд не мав права самостійно визначати предмет та підстави позову, оскільки це право позивача згідно статті 160 КАС України.

Так, позивач зазначає, що предметом його позову є незаконність рішень суб`єкта владних повноважень і суд повинен був надати оцінку саме законності, об`єктивності та іншим критеріям таких рішень, а не надавати оцінку договорам підряду та на власний розсуд всупереч предмету та підставам позову, які визначаються виключно позивачем, визнавати відносини з виконавцями робіт трудовими.

На думку позивача, судами також порушено статті 72, 74, 77 КАС України, що призвело до ухвалення незаконних рішень, зокрема, суди безпідставно, всупереч існуючим доказам погодились з висновком відповідача про фактичне допущення до роботи 12 працівників без оформлення трудового договору. Однак обставини, які б підтверджували вказані висновки не встановлені, висновки судів не підтверджуються доказами.

Також, позивач посилається на неправильне застосування судами статей 21, 24, 265 КЗпП України, статті 204 та інших положень Цивільного кодексу України. Так, відповідно до частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Однак, суди, не вказуючи це в рішенні, фактично незаконно визнали укладені договори підряду недійсними, адже визнали їх трудовими. Проте, на думку позивача, уклавши договори підряду, він вправі розраховувати на їх правомірність в силу статті 204 ЦК України, а не на суб`єктивну оцінку цих договорів відповідачем.

15 травня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Зокрема, згідно частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V, органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб`єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не затвердження відповідних критеріїв розподілу.

Перелік підстав для здійснення позапланового заходу (позапланової перевірки) визначено в частиною першою статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», відповідно до якої підставами для здійснення позапланових заходів, зокрема, є: звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані «Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими твердження позивача про відсутність підстав, визначених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", для проведення перевірки, оскільки, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, в даному випадку інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 було проведено на підставі звернення ОСОБА_2 . №І-312/16-08/2018 від 10 травня 2018 року про порушення законодавства про працю в частині належного оформлення трудових відносин з найманими працівниками.

Суд критично ставиться до доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції самостійно визначив предмет спору, оскільки такі доводи базуються на припущенні позивача та на помилковому розумінні норм адміністративно процесуального права. Позивачем, помилково ототожнюються поняття «предмет позову» та «предмет доказування».

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обстави, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Зокрема, як вбачається із позовної заяви ФОП ОСОБА_1 . предметом спору у цій справі, є визнання протиправними і скасування припису Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області №СМ 441/178/АВ/П від 24 травня 2018 року про усунення виявлених порушень та постанови Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області №СМ 441/178/АВ/ТД-ФС від 04 червня 2018 року про накладення штрафу в розмірі 1340280 грн.

Згідно із частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, як вбачається із змісту позовної заяви позивач посилався на те, що в акті перевірки та в оскаржуваній постанові відповідача було зазначено про використання ОСОБА_1 найманої праці без належного оформлення двадцяти осіб, які були допущені до роботи без оформлення трудового договору, чим порушено частину першу та частину третю статті 24 КЗпП України. Однак, на думку позивача, такі висновки не відповідають дійсності і є припущенням, зазначені особи працювали на підставі цивільних договорів та не є працівниками ОСОБА_1 . Також у позовній заяві позивач аналізував зміст понять «трудового договору» та «цивільно-правового договору», посилався на обставини, які повинні були довести про існування саме цивільно-правових відносин між позивачем та особами, з якими укладено цивільно-правові договори, а не трудових. У зв`язку із чим, позивач наполягав на тому, що оскаржувана постанова №СМ 441/178/АВ/ТД-ФС від 04 червня 2018 року про накладення штрафу в розмірі 1340280 грн. є безпідставною та протиправною.

З огляду на такі обставини, очевидним є те, що предметом перевірки позивача було питання дотримання вимог законодавства про працю, в даному випадку, оформлення трудових відносин з найманими працівниками.

Тому, в силу частини другої статті 73 КАС України судом апеляційної інстанції було вірно зазначено, що предметом доказування в адміністративній справі, що розглядається, є встановлення наявності чи відсутності трудових відносин між позивачем та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , на підставі всіх наданих сторонами доказів, оскільки саме зазначені обставини стали підставою для накладення на позивача штрафу в розмірі 1340280 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України, суди у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Також, суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій статей 72, 74, 77 КАС України, зокрема те, що суди безпідставно, всупереч існуючим доказам погодились з висновком відповідача про фактичне допущення до роботи 12 працівників без оформлення трудового договору і, що такі обставини судами не встановлені та не підтверджуються доказами, у зв`язку із наступним.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено, крім Конституції України, Кодексом законів про працю України.

Так, частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Приписами пункту 8 Порядку № 590 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, що визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення наявності чи відсутності трудових відносин між позивачем та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 було проведено на підставі звернення ОСОБА_2 . №І-312/16-08/2018 від 10 травня 2018 року про порушення законодавства про працю в частині належного оформлення трудових відносин з найманими працівниками.

Відповідачем за підсумками перевірки ФОП ОСОБА_1 в акті перевірки зафіксовано допущення позивачем до роботи 12 працівників без оформлення трудового договору.

Також встановлено, що 13 березня 2018 року між позивачем та Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради укладено договори будівельного підряду №16/18 та №17-18.

Відповідно до розділу 1 Договору №16/18 будівельного підряду від 13 березня 2018 року Підрядник (позивач), зобов`язується виконати Управлінню капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (Замовник) роботи на об`єкті капітального ремонту, зазначені у договірній ціні, а Замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Найменування капітального ремонту: "Капітальний ремонт прибудинкової території в районі житлового будинку № 51/1 по вул. Іллінська та Капітальний ремонт прибудинкової території в районі житлового будинку № 51-В по вул. Іллінська ".

При цьому, під час проведення інспекційного відвідування відповідачем було встановлено, що проведення капітального ремонту прибудинкової території, а саме підготовки вкладання тротуарної плитки, розкидання щебню, установки бордюрів, вирівнювання землі за допомогою відповідної техніки за адресою: м. Суми, вул. Іллінська, 51/1 ФОП ОСОБА_1 фактично допущено до виконання роботи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 без укладання трудового договору.

Також, судами попередніх інстанцій із змісту акта перевірки від 11 травня 2018 року встановлено, що вищевказані 12 працівників проводили наступні роботи:

1. ОСОБА_3 , 10 травня 2018 року фактично виконував роботу по підготовчим роботам та укладання тротуарної плитки. В письмових поясненнях ОСОБА_3 пояснив, що працює у ФОП ОСОБА_1 на території будівництва приблизно три тижні, виконуючи підготовчі роботи та укладання тротуарної плитки. Графік роботи з 08-00 до 17-00. Укладав договір цивільно-правового характеру з ОСОБА_1 , оплату за роботу ще не отримував.

2. ОСОБА_4 , 10 травня 2018 року фактично виконував роботи по підготовчим роботам та укладання тротуарної плитки. В письмових поясненнях ОСОБА_4 зазначив, що працює на території будівництва виконуючи підготовчі роботи та укладання тротуарної плитки, графік з 08-00 до 17-00. Який саме договір підписував не пам`ятає.

3. ОСОБА_15 , 10 травня 2018 року фактично виконував роботи по тромбування тротуарної плитки за допомогою вібротромбовочної машини. В письмових поясненнях ОСОБА_15 пояснив, що працює у ФОП ОСОБА_1 , на території будівництва приблизно три дні виконуючи роботу трамбування тротуарної плітки за допомогою вібротромбовочної машини з 08-00 до 17-00. Укладав договір цивільно-правового характеру з ФОП ОСОБА_1

4. ОСОБА_6 , 10 травня 2018 року фактично виконував підготовчі роботи та укладання тротуарної плитки. В письмових поясненнях ОСОБА_6 пояснив, що працює у ФОП ОСОБА_1 на території будівництва виконуючи роботу по укладанню тротуарної плитки та здійснює підготовчі роботи. Графік з 08-00 до 17-00. Укладав договір цивільно-правового характеру з ФОП ОСОБА_1 заробітну плату не отримує.

5. ОСОБА_7 , 10 травня 2018 року фактично виконував підготовчі роботи та укладання тротуарної плитки. В письмових поясненнях ОСОБА_7 пояснив, що працює у ФОП ОСОБА_1 на території будівництва, уклав договір з ФОП ОСОБА_1 , але який саме не пам`ятає. Графік з 08-00 до 17-00. Працює з 12 березня 2018 року, заробітну плату ще не отримував.

6. ОСОБА_8 , 10 травня 2018 року фактично виконував роботу різнороба, а саме укладання тротуарної плитки. В письмових поясненнях ОСОБА_8 зазначив, що працює у ФОП ОСОБА_1 , на території будівництва приблизно три тижні, уклав договір цивільно-правового характеру з ФОП ОСОБА_1 . Графік роботи з 8-00 до 17-00, заробітну плату ще не отримував.

7. ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 10 травня 2018 року від письмових пояснень відмовились.

Свідки - ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 надали суду першої інстанції пояснення про те, що уклали із позивачем цивільно-правові угоди. Обставин укладання угод не пам`ятають. Також, зазначили, що працюють на обладнані і матеріалах, що належить позивачу. Працювали без графіку роботи у час, який їм зручний.

Зі змісту цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з фізичними особами, судами попередніх інстанцій встановлено, що предметами останніх є послуги роботи з укладання тротуарної плитки та бордюрного каменю та підсобні роботи на об`єктах за адресами м. Суми вул. Іллінська, 51/1, 51В, 51Г , вул. Чорновола , 55 (т.1 а.с. 23, 26, 28 ,31, 34, 37, 39, 42, 44, 47, 50, 52).

Вищевказані особи виконували не індивідуально визначену роботу, передбачену угодою. Функції, які виконували такі особи за вказаними договорами, не є самостійними, а здійснювались в межах підготовчих робіт та укладання тротуарної плитки з систематичним виконанням цих функцій та з матеріалів, наданих позивачем, що виключає можливість роботи в будь-який зручний час.

Також, судами встановлено, що у цивільно-правових угодах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що вказує на наявність трудових відносини між позивачем та вищевказаними особами.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а метою цивільно-правового договору є отримання певного матеріального результату.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що зазначені вище угоди не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

Зазначене спростовує доводи скаржника про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та вказаними вище особами як трудових.

З приводу посилання скаржника на положення статті 204 ЦК України, якою передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, колегія суддів зазначає наступне.

Сам по собі факт відсутності судового рішення про визнання вказаних вище цивільно-правових правочинів недійсними не може бути безумовним доказом існування між зазначеними особами саме договірних цивільно-правових відносин.

Як вже було зазначено вище, предметом доказування в адміністративній справі, що розглядається, є встановлення факту наявності чи відсутності трудових відносин між позивачем та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , а не дійсності зазначених угод, і суд встановлює обставини, що є предметом доказування на підставі всіх наданих сторонами доказів.

Крім того, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, з посиланням на положення статті 90 КАС України, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, судами попередніх обставин вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України було допущено 12 працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до частин першої та другої статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що наявні у справі докази, свідчать про доведеність виконання трудових обов`язків без укладення трудового договору, що вказує на порушення вимог законодавства про працю, зокрема статті 24 КЗпП України, за що встановлена відповідальність згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України, відтак на ФОП ОСОБА_1 було накладено штраф у розмірі 1340280,00 грн., оскільки 12 працівників було допущено до роботи без укладання трудового договору.

Зважаючи на встановлене порушення позивачем, суд дійшов висновку, що при проведенні перевірки та накладенню вищевказаного штрафу, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку з чим, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, які відмовляючи у задоволенні позову дійшли висновку про правомірність припису Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області №СМ 441/178/АВ/П від 24 травня 2018 року про усунення виявлених порушень та постанови Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області №СМ 441/178/АВ/ТД-ФС від 04 червня 2018 року про накладення штрафу в розмірі 1340280 грн.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була викладена Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що національне право повинно відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити особі, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (див. рішення у справах «S.W. проти Сполученого Королівства», серія A, N 335-В, с. 41-42, п. 35-36, та, «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства (N 1)», серія A, N 30, с. 31, п. 49, і «Галфорд проти Сполученого Королівства»).

Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання держави вважатиметься «необхідним в демократичному суспільстві» із законною метою, якщо воно відповідає «нагальній соціальній потребі», зокрема якщо воно є співмірним щодо законної мети, яка переслідується, а також якщо причини, на які посилаються національні органи влади для виправдання такого втручання, є «доречними та достатніми» (див., наприклад, справу «Костер проти Сполученого Королівства» (Coster v. the United Kingdom), № 24876/94, п. 104, рішення; справа «С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S. and Marper v. еhe United Kingdom) [Велика Палата], №№ 30562/04 та 30566/04, п. 101).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко