Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.11.2020 року у справі №826/13680/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 826/13680/15

адміністративне провадження № К/9901/39582/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2015 року (суддя Федорчук А. Б. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
24.01.2017 року (головуючий суддя Глущенко Я. Б., судді: Пилипенко О. Є., Шелест С. Б. ) у справі №826/13680/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Формат ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Формат ЛТД" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.06.2015 року №0003672205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 1 534 695,66 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 383 673,92
грн. та №0003652205, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 596 826,08 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 149 206,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій підприємства з його контрагентами та підтвердження таких операцій належними первинними документами. Зазначає, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів. Вважає, що відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про безтоварність господарських операцій та нереальність вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, відсутні підстави для висновків щодо правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
24.01.2017 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 23.06.2015 року №0003672205 та №0003652205.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судом, що первинними документами не підтверджується здійснення підприємством господарської діяльності. Посилається на відсутність чисельності, відповідних виробничих активів, обладнання, власного чи орендованого нерухомого майна, земельних ділянок, транспортних засобів у контрагентів позивача. Зазначає про відсутність податкових накладних та товарно-транспортних накладних.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства по взаємовідносинам з контрагентами з питань дотримання вимог податкового законодавства за грудень 2014 року, за результатами якої складено акт від 09.06.2015 року №3477/26-51-22-05/38419214 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення пункту 201.4, 201.6, 201.10 статті 10 Податкового кодексу України, внаслідок чого товариством завищено суму податкового кредиту та занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2014 року на суму 596 826,08грн. ; пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством завищено валові витрати та занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за грудень 2014 року у сумі 1 534 695,60грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки, платник податків подав заперечення до податкового органу, за результатами розгляду яких контролюючий орган повідомив, що порушення, викладені в акті перевірки відповідають вимогам чинного законодавства.

На підставі акту перевірки, 23.06.2015 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0003672205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 1534 695,66 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 383 673,92грн. та №0003652205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 596
826,08грн. та нараховано штрафні санкції на суму 149 206,52грн.

Вважаючи, що перелічені рішення податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5,138.10.6 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України; крім витрат, визначених у пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для донарахування платнику податків зобов'язань з податку на прибуток, слугувало встановлення формування позивачем у перевіряємий період валових витрат з урахуванням взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ"", при цьому правочин укладений позивачем із вказаним контрагентом, на переконання скаржника, не носить реального характеру, оскільки у позивача відсутні товарно-транспортні накладні.

Верховний Суд не погоджується з такими твердженнями, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ" укладено Договір від 14.07.2014 року №2014/07/14, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ" зобов'язувалось передати у власність позивачу (поставляти) лікарські засоби, біологічно активні добавки та вироби медичного призначення.

Найменування, кількість та ціна такого товару визначається кожному окремому випадку відповідно до видаткових накладних.

Умовами пункту 2 Договору сторони визначили, що товар поставляється транспортом Продавця на склад Покупця на умовах поставки СРТ м. Київ Інкотермс -2000. Якість товару, що поставляється повинна бути підтверджена сертифікатом якості заводу - виробника та іншими документами, якщо цього вимагає законодавство (п.3 Договору).

Виконання умов договору підтверджується видатковими накладними, розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, податковими накладними, сертифікатами відповідності на поставлений товар, довіреностями та іншими документами.

Судами встановлено, що поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ" товар, позивачем в подальшому реалізовано своїм контрагентам-покупцям, при цьому, поставку таким товарів від позивача податковим органом за результатами проведеної перевірки підтверджено.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій підтверджено здійснення господарських взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ", Верховний Суд приходить до висновку, що позивач мав всі правові підстави для формування валових витрат.

Стосовно визначення платнику податків зобов'язань з податку на додану вартість, Касаційний Суд зазначає наступне.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

В силу приписів пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як вже зазначалось, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ" укладено договір від
14.07.2014 року №2014/07/14, за умовами якого контрагент зобов'язується передати у власність позивачу (поставляти) лікарські засоби, біологічно активні добавки та вироби медичного призначення. Найменування, кількість та ціна такого товару визначається у кожному окремому випадку відповідно до видаткових накладних.

Відповідно до пункту 2 Договору, товар поставляється транспортом Продавця на склад Покупця на умовах поставки СРТ м. Київ Інкотермс -2000. Якість товару, що поставляється, повинна бути підтверджена сертифікатом якості заводу - виробника та іншими документами, якщо цього вимагає законодавство (пункт 3 Договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконання умов договору підтверджується видатковими накладними, розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, податковими накладними, сертифікатами відповідності на поставлений товар, довіреностями та іншими первинними документами, наявними у матеріалах справи.

Посилання скаржника на те, що виписані контрагентом податкові накладні не зареєстровані в Єдиному державному реєстрі виданих та отриманих податкових накладних Касаційний Суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

За змістом пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого Податкового кодексу України.

З 1 лютого 2015 року реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних підлягають всі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі які не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні виписані у грудні 2014 року та сума податку на додану вартість у кожній не перевищує 10 тис. грн.

Отже, у позивача у даному випадку був відсутній обов'язок реєструвати вказані податкові накладні у Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Верховний Суд вважає необґрунтованими твердження скаржника про відсутність складських приміщень, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, оскільки у позивача наявна ліцензія Державної служби України з лікарських засобів на оптову торгівлю лікарськими засобами від 11.03.2014 року Серія АЕ №1933984, та відповідно до Закону України "Про лікарські засоби" підставою для видачі ліцензії є наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, відповідність яких встановленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання ліцензії характеристикам підлягає обов'язковій перевірці перед видачею ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування або його територіальними підрозділами у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Судом також встановлено, що у подальшому, товари, які були придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ" було продано іншим контрагентам позивача за відповідними договорами.

Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника про відсутність господарських операцій з підстав відсутності товарно-транспортних накладних, оскільки вказаний товар постачався на умовах поставки СРТ м. Бориспіль згідно з ІНКОТЕРМС 2000, відповідно до яких у покупця немає обов'язку щодо укладення договору перевезення, а факт придбання товару позивачем у контрагента підтверджено судами попередніх інстанцій та матеріалами справи, зокрема, податковими, видатковими накладними, ліцензіями.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2014 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНЯ ФАРМ" укладено договір суборенди щодо користування приміщеннями, фактичне виконання якого підтверджується належними первинними документами.

Касаційний Суд зазначає, що за правилами статті 16, пунктів 36.1,36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту
49.2 статті 49 Податкового кодексу України обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Податкове законодавства України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту та від'ємного значення податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання податкового обов'язку тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо порушника, а не його контрагентів, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки судами встановлено здійснення господарської діяльності позивача з іншими контрагентами та виконання умов господарських договорів, укладених з іншими суб'єктами господарювання.

Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Всупереч вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не доведено у встановленому чинним законодавством порядку, нереальність всіх господарських операцій позивача за перевіряємий період

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 року у справі №826/13680/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник