Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.11.2020 року у справі №810/1151/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 810/1151/17

адміністративне провадження № К/9901/40868/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 (суддя - Лапій С. М. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2017 (колегія суддів: Коротких А. Ю., Ганечко О. М., Літвіна Н. М. ) у справі № 810/1151/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕЙТ ОІЛ" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "СТЕЙТ ОІЛ" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від
23.12.2016 № 0008941405 про застосування штрафних санкцій у розмірі 6826,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки відповідачем перевірка була проведена з численними порушеннями процедурних вимог, тоді як висновки про встановлений надлишок паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ) на АЗС не підтверджується належними і допустимими доказами.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
02.10.2017 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.12.2016 № 0008941405.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції з чим погодився суд апеляційної інстанції зазначили, що дані щодо фактичної кількості ПММ, які зазначені в акті перевірки, не можна вважати достовірними, адже відповідачем не надано інформації та документів щодо способу, приладів вимірювання фактичної кількості паливно-мастильних матеріалів в резервуарах.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити в задоволені позову.

Письмового відзиву від позивача на вказану касаційну скаргу відповідача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що в період з 28.11.2016 по 02.12.2016 посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області проведено фактичну перевірку господарської одиниці - АЗК суб'єкта господарювання ТОВ "СТЕЙТ ОІЛ", що знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, Усатівська сільська рада, 16км + 600м автодороги "Обхід м. Одеси" з питань додержання позивачем вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та пального.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 05.12.2016 року № 421/15-32-40-01/39436796, згідно з висновками якого встановлено, що позивачем порушено порядок обліку товарних запасів за місцем реалізації, а саме:

- надлишок бензину А-95 Преміум у кількості 161,26л на суму 3062,40 грн. та дизельного палива у кількості 18,07л на суму 350,30 грн. згідно з додатком до акту перевірки;

- невідповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО. Сума невідповідності складає 5220,55
грн.

За результатами перевірки посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області зроблено висновок про те, що позивачем порушено вимоги п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зі змінами та доповненнями.

На підставі акту перевірки апелянтом прийнято податкове повідомлення-рішення від
23.12.2016 року № 0008941405 про застосування штрафних санкцій у розмірі 6826,40
грн. за неведення або ведення з порушенням встановленого порядку обліку товарів за місцем їх реалізації відповідно до статті 20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та за невідповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО (1 грн. за порушення, вчинене вперше) відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Не погоджуючись із вказаними висновками відповідача, які стали підставою для винесення спірного у справі податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду, який позов задовольнив, з чим погоджується Верховний Суд, виходячи з наступного.

Правовідносини у цій сфері регулюються Податковим кодексом України (далі - Кодекс), Законом України від 06 липня 1995 року N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон № 265)

Законом № 265 визначено правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.

Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону № 265 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).

Відповідно до ст. 20 Закону № 265 до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Як установлено судами, що не спростовано відповідачем під час розгляду даної справи в судах попередніх інстанцій висновки відносно не ведення обліку позивачем ПММ на АЗС зроблені на підставі Додатку до акту перевірки від
28.11.2016. Будь-яких інших належних доказів, які б вказували на вірність даних вказаних ним в такому додатку відповідачем надано не було. При цьому податковий орган, як то вірно було встановлено судами попередніх інстанцій не запитував під час перевірки відповідних документів первинного обліку, які б засвідчували факт наявності ПММ в названих обсягах на АЗС.

Відповідачем не було доведено про порушення позивачем п. 13 ст.3 та п.1 ст.17, ст. 20 Закону № 265, що могло б бути підставою для нарахування спірним податковим повідомленням-рішенням 1,00 грн. штрафної санкції, оскільки суду не надано доказу на підтвердження наявность невідповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО.

Отже Верховний Суд, приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій з дотриманням завдання адміністративного судочинства правильно скасували податкове повідомлення-рішення відповідача, як протиправне.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
02.10.2017 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник