Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №826/1887/14

адміністративне провадження №К/9901/3691/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року (суддя - Смолій І.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року (судді: Мамчур Я.С. (головуючий), Желтобрюх І.Л., Шостак О.О.) у справі №826/1887/14 за позовом Державного підприємства "Київський бронетанковий завод" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Київський бронетанковий завод" (далі - позивач, ДП "Київський бронетанковий завод") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 вересня 2013 року №0003972210 та №0003992210.

В обґрунтування позовних вимог ДП "Київський бронетанковий завод" посилалася на безпідставність висновків відповідача щодо порушення податкового законодавства у частині формування витрат у податковій звітності, зважаючи на те, що всі понесені витрати пов'язані з господарською діяльністю підприємства, а тому правомірно включено до складу витрат відповідного податкового періоду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2013 року №0003972210 та №0003992210.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ДП "Київський бронетанковий завод".

У доводах касаційної скарги відповідач обмежується виключно дублюванням окремих положень акту перевірки позивача, посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, натомість доводів щодо неправильного застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

ДП "Київський бронетанковий завод" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу контролюючого органу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої скарги, з огляду на відсутність у діях позивача протиправного діяння, що призвело до неналежного виконання вимог податкового законодавства.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку ДП «Київський Бронетанковий Завод» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, про що складено акт від 15 серпня 2013 року №761/2201/14302667, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1, пункту 144.3 статті 144, пункту 146.2 статті 146 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 2 109 416,08 грн; пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201, пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 538 288,65 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2013 року №0003972210, яким позивачу збільшено розмір зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 3 164 123,92 грн, в тому числі за основним платежем 2 109 416,08 грн та штрафні санкції у розмірі 1 054 707,84 грн та №0003992210, яким позивачу збільшено розмір зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 807 432,94 грн в тому числі за основним платежем 538 288,65 грн та штрафні санкції в розмірі 269 144,29 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств слугували доводи контролюючого органу щодо безпідставного збільшення позивачем валових витрат попередніх періодів (2010-2011рр.) на загальну суму 5 469 279,00 грн, на підставі декларації №9087027451 від 8 лютого 2013 року, зважаючи на те, що, на переконання контролюючого органу, позивач позбавлений права вносити коригування валових витрат за 2010-2011 року, оскільки вказані періоди були предметом перевірок оформлених актами №578/42-50 від 12 листопада 2010 року та №1626/2220/14302667 від 28 квітня 2012 року, при цьому проведеними перевірками не встановлено заниження суб'єктом господарювання валових витрат за ці періоди.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, а саме не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларацій, платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ніш податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Єдине обмеження на здійснення таких коригувань встановлено пунктом 50.2 статті 50 цього Кодексу, даною нормою визначено, що платник податків не має права подавати уточнюючі розрахунки за будь який період, під час проведення планових чи позапланових перевірок з відповідного податку і збору що перевіряється.

Як встановлено судами попередніх інстанцій податковою декларацією з податку на прибуток підприємств №9087027451 від 8 лютого 2013 року позивачем виправлено помилки попередніх періодів, а саме збільшено розмір валових витрат за 2010-2011року, на момент подання вказаної декларації будь яких перевірок господарської діяльності позивача податковим органом не здійснювалось, а отже жодних застережень щодо внесення таких коригувань немає.

Відповідно до положень пункту 50.3 статті 50 Податкового кодексу України встановлено право податкового органу на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період який уточнювався, навіть за умови що такий вже перевірявся.

Враховуючи наведені фактичні обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного щодо безпідставності висновків податкового органу з приводу завищення позивачем валових витрат на суму 5 469 279,00 грн, на підставі декларації № 9087027451 від 8 лютого 2013 року, оскільки податкове законодавство не обмежує платника податків щодо уточнення податкових зобов'язань за період, який підлягав перевірці, за умови якщо такі уточнення подані не під час проведення планових чи позапланових перевірок з відповідного податку і збору що перевіряється.

Також підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств слугувало, на переконання контролюючого органу безпідставне, віднесення до валових витрат амортизаційних відрахувань третьої групи основних фондів, у зв'язку з тим, що позивачем протягом 2012 року здійснено нарахування амортизації 3 групи основних засобів, а саме комплекс будівель та споруд заводу, на загальну суму 273 570,42 грн, при цьому до перевірки не надано жодних документів, які посвідчують право власності позивача на такі споруди та будівлі.

Крім того, відповідачем зроблено висновки щодо безпідставного віднесення до складу валових витрат коштів в сумі 260 316,00 грн здійснених протягом 2012 року амортизаційних відрахувань приміщення гуртожитку, оскільки таке відноситься до житлових будівель, а тому не підлягає амортизації.

Відповідно до підпункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів для використання в господарській діяльності підприємства.

За змістом підпункту 14.1.3 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.19 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Відповідно до пункту 146.5 статті 146 Податкового кодексу України «первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно - монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням, отриманням прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику); витрати на страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів; фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою».

Відтак, амортизації підлягає первісна вартість об'єкта основних засобів на підставі документів, які підтверджують таку первісну вартість.

Позивач є державним комерційним підприємством створеним на державному майні. В свою чергу, майно підприємства є державною власністю та закріплено за позивачем на праві господарського відання. Майно на яке здійснено амортизаційні відрахування знаходиться на балансі позивача, про що свідчить відповідна довідка, паспорта БТІ та акти введення в експлуатацію, а отже таке майно є основними засобами підприємства на які нараховується амортизація.

Що стосується первинних бухгалтерських документів, які підтверджують витрати позивача на придбання основних засобів групи 3 та введення їх в експлуатацію (в тому числі акти введення в експлуатацію основних засобів), то вони, як свідчать наявні матеріали справи, були надані під час проведення документальної планової перевірки в повному обсязі, що свідчить про помилковість висновків контролюючого органу відносно невизнання витрат позивача, які складаються з амортизації основних засобів 3 групи, вусумі 273 570,42 грн.

Крім того, суди попередніх інстанцій відхилили доводи відповідача з приводу безпідставного віднесення до складу валових витрат коштів в сумі 260 316,00 грн здійснених на протязі 2012 року амортизаційних відрахувань приміщення гуртожитку, зважаючи на те, що гуртожиток не використовується позивачем для постійного проживання, а використовується лише для тимчасового проживання на період роботи працівників та на період відряджень осіб та не відноситься до об'єктів житлового фонду (житлових будинків), що свідчить про правомірність віднесення позивачем амортизаційних відрахувань до складу витрат у розмірі 260 316,00 грн.

Крім того, контролюючий орган посилається на включення до складу валових витрат коштів у сумі 2 725 583,00 грн, що є витратами на ремонт та поліпшення основних засобів, не підтверджених первинними документами.

Відповідно до пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Судом встановлено, що 10 % балансової вартості всіх груп основних засобів позивача на початок 2012 року дорівнює 2 725 583,00 грн. Таким чином, позивачем не перевищений ліміт на витрати, пов'язані з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, встановлений пунктом 146.12 статті 146 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення перевірки в підтвердження здійснення витрат на ремонт та поліпшення основних засобів позивачем надано внутрішній документообіг, а саме: витрати на проведення поточного ремонту устаткування і транспортних засобів, вартість запасних частин, деталей, вузлів та інших матеріалів які були використані під час ремонту виробничого устаткування, витрати на оплату праці робітників, відрахування на держане соціальне страхування, вартість послуг ремонтних цехів, технічних огляд і технічне обслуговування основних виробничих фондів, що свідчить про безпідставність висновків відповідача щодо завищення позивачем валових витрат на ремонт та поліпшення основних засобів, зважаючи на підтвердження таких витрат належними первинними бухгалтерськими документами.

Вказані висновки узгоджуються з вимогами Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту коштів сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс-Плюс», на підставі договорів, які укладено без мети настання реальних наслідків, зважаючи на те, що такі висновки ґрунтуються виключно на припущеннях, які в свою чергу базуються на узагальненій податковій інформації та на актах про неможливість проведення зустрічної звірки, без дослідження первинних документів контрагентів позивача.

Крім того, підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість слати висновки контролюючого органу щодо заниження позивачем зобов'язань з ПДВ на загальну суму 250 194, 63 грн при взаємовідносинах з ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» у зв'язку з коригування ціни та кількості обсягів постачання, яке на переконання відповідача є протиправним в силу відсутності підтверджуючої документації, що є порушенням пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські відноси з ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на підставі договору купівлі-продажу спецтехніки від 17 січня 2012 року № 7-Д/К-12, про фактичне виконання яких свідчать наявні у матеріалах справи копії первинних бухгалтерських документів. На виконання умов договору контрагентом перераховано на рахунок позивача 5 000 000,00 грн, а позивачем відповідно виписана податкова накладна від 12 грудня 2012 року №8 отримувачу покупцю ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на загальну суму 5 000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 833333,33 грн.

Відповідно до розрахунку коригування №1 від 28 грудня 2012 року відкориговано податкову накладну № 8 від 12 грудня 2012 року на поставку спецвиробів на суму 1 250 973,17 в тому числі ПДВ 250 194,63 грн згідно договору купівлі-продажу від 17 січня 2012 року № 7-Д/К-12. Причина коригування - зміна ціни.

Пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України встановлено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Відтак, зважаючи на наявність первинних бухгалтерських документів по взаємовідносинах позивача з ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт», які містяться у матеріалах справи та які були надані позивачем під час перевірки, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт».

У ході розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року у справі №826/1887/14 слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року у справі №826/1887/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду