ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2020 року

Київ

справа №2240/2385/18

адміністративне провадження №К/9901/4985/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду (суддя Тарновецький І.І.) від 28.09.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Біла Л.М., судді: Граб Л.С., Гонтарук В.М.) від 16.01.2019 у справі №2240/2385/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

В липні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0296301/1305-225 від 19.03.2018, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 25270,40 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що виробниче приміщення (деревообробний цех), яке належить йому на праві власності, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2018 в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) можуть бути застосовані лише за умов перебування будівель промисловості у власності промислових підприємств.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач вказує, що норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не містить застережень щодо застосування пільги при нарахуванні податку на об`єкти нерухомості лише в разі перебування будівель промисловості у власності саме промислових підприємств й крім того зазначає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно й несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна.

Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Судами встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить приміщення деревообробного цеху, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м.Хмельницький, вул.Курчатова, 8/4 Г , загальною площею 1579,4 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 23.11.2016, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Побережною І.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 1175.

На підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 ст.54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України відповідач 19.03.2018 прийняв податкове повідомлення-рішення № 0296301/1305-225, яким визначив позивачу суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно (деревообробний цех), відмінне від земельної ділянки, в розмірі 25270,40 грн.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Рішенням Хмельницької міської ради від 27.01.2016 № 2 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м.Хмельницькому та втрату чинності рішень міської ради" встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єкту нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову, суди вказали на ту обставину, що норма підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 застосовується за двох обов`язкових умов, а саме: наявності будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. При цьому констатували, що в межах спірних відносин присутня лише одна з обов`язкових умов - виробнича будівля (деревообробний цех), яка належить позивачу на праві власності.

Натомість, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Як вже вказувалось в цій постанові, судами встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна: деревообробний цех, що знаходиться за адресою: Хмельницька область , м . Хмельницький, вул.Курчатова, 8/4Г, загальною площею 1579,4 кв.м.

Проте використання зазначеного об`єкта нерухомості за функціональним призначенням (промислове виробництво) судами попередніх інстанцій не досліджувалось, а відтак не надано належної правової оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору в контексті спірних правовідносин.

Як встановлено статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час її нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку й правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, ухваливши законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду