Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 820/4075/17

адміністративне провадження № К/9901/47446/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року (Суддя: Бідонько А.В.),

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року (Судді: Резнікова С.С., Лях О.П., Бегунц А.О.),

у справі № 820/4075/17

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник Головне управління ДПС у Харківській області)

про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2017 року №Ф-10816-23, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області), в якому просив суд скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 11.05.2017 року №Ф-10816-23 в сумі 9 935,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування і отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також є інвалідом ІІ групи. Тому відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» він має бути звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що свідчить про безпідставність прийняття оскаржуваної вимоги контролюючим органом (а. с. 3-8).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с. 69-71, 112-114).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на неправомірності прийняття відповідачем оскаржуваної вимоги, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування і отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, а також є інвалідом ІІ групи. Та на час розгляду справи вже досяг пенсійного віку, визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Тому відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» він має бути звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

До того ж, за доводами скаржника, судом першої інстанції не враховано, що у період з 01.08.2002 року по 01.12.2007 року позивач отримував пенсію по інвалідності ІІ групи від захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, призначену відповідно до Закону України, а про виплати пенсії за іншою підставою йому взагалі не було повідомлено. Крім цього, згідно з випискою з акту огляду МСЕК, з 06.09.2016 року його визнано інвалідом ІІ групи від захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, безстроково.

Враховуючи викладене, скаржник просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення про задоволення адміністративного позову та скасування оскаржуваної вимоги контролюючого органу (а.с. 133).

В надісланому на адресу відзиві на касаційну скаргу відповідач просив суд відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, зазначивши на законності та обґрунтованості висновків судів попередні інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки положення частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI не поширюються на осіб, які хоча і є інвалідами, але отримують відповідно до Закону № 2262-ХІІ пенсію за вислугу років. Додаткового наголосив на тому, що аналогічна правова позиція викладена також і в постановах Верховного Суду України від 15.04.2014 року у справі № 21-59а14, від 22.04.2014 року у справі № 21-75а14, а також у справі № 822/4655/14 (а.с. 141-142).

Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі, закінчено підготовку справи до розгляду та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с. 10) та є платником єдиного податку, що підтверджується копією свідоцтва єдиного податку серії НОМЕР_2 від 27.01.2012 року (а.с. 11). Також, з матеріалів справи судами встановлено, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію за вислугою років, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 від 20.02.2003 року (а.с. 12) та є інвалідом ІІ групи (а.с. 58).

11 травня 2017 року ГУ ДФС у Харківській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10816-23 від 11.05.2017 року з єдиного внеску у розмірі 9 935,47 грн (а.с. 9).

Незгода із прийняттям вищенаведеної вимоги слугувала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанцій, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України у справі № 822/4655/14, дійшли висновку, щоКінець форми положення частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI не поширюються на осіб, які хоча і є інвалідами, але отримують пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ. Суди також зазначили, що під час розгляду справи позивачем не надано до суду будь-яких доказів на підтвердження того, що він отримує пенсію по інвалідності (а.с. 69-71, 112-114).

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Крім того, згідно зі статтею 10 Закону № 1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

На відміну від пенсій за віком та по інвалідності, правила призначення пенсії за вислугу років регламентуються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону України № 2262-ХІІ, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Умови призначення пенсій за вислугу років передбачені статтею 12 вказаного Закону № 2262-ХІІ, у відповідності до якої право на пенсію за вислугу років мають: а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше; б) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв`язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Так, відповідно до статті 7 Закону № 2262-ХІІ, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Отже положення частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI не поширюються на осіб, які хоча і є інвалідами, але отримують пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ.

Вказана правова позиція викладена також і в постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року № 21-59а14, від 23 лютого 2016 року у справі № 822/4655/14, а також послідовно і в постановах Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі №807/921/16 (адміністративне провадження №К/9901/34723/18), від 10 квітня 2018 року у справі №826/28012/15 (адміністративне провадження №К/9901/26052/18), але не виключно.

Як наголошено в позовній заяві позивачем, а також встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідності до наявного в матеріалах справи посвідчення № НОМЕР_1 від 20.02.2003 року, ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», що спростовує доводи касаційної скарги про не врахування судом першої інстанції, що у період з 01.08.2002 року по 01.12.2007 року позивач отримував пенсію по інвалідності ІІ групи від захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, призначену відповідно до Закону України і що про виплати пенсії за іншою підставою йому взагалі не було повідомлено.

Крім цього, в матеріалах справи наявна довідка ГУ ДФС у Харківській області від 26.02.2018 року № 1978, надана пенсіонеру МВСУ ОСОБА_1 , який перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУ ПФУ у Харківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Проте у вказаній довідці зазначено, що до 28.02.2018 року він отримував пенсію за вислугу років, а у лютому поточного року проведено перерахунок у зв`язку з переходом на інший вид пенсії - по інвалідності, як інваліду армії 2 групи інвалідності. Вищенаведене додатково підтверджує те, що станом на час формування оскаржуваної позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 11.05.2017 року №Ф-10816-23, позивач отримував пенсію за вислугу років (а.с. 103).

До того ж, з метою обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваної вимоги відповідачем на виконання вимог протокольної ухвали суду апеляційної інстанції надано письмові пояснення стосовно підстав формування недоїмки по сплаті позивачем єдиного соціального внеску та додано копії інтегрованої картки платника податків з єдиного соціального внеску за період 2015-2018 рр (а.с. 106-107, 108-110). Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з даними інтегрованої картки платника податків (надалі - ІКПП) недоїмка з єдиного соціального внеску виникла 20.07.2015р. за ІІ квартал 2015р. у сумі 1267,95 грн. (1218 грн.*34.7%=422,65 грн.; 422,65 грн.*3 міс=1267,95 грн). Станом на 11.05.2017р. (дату формування вимоги) недоїмка з єдиного соціального внеску складає 9935,47 грн., що підтверджується даними ІКПП.

Враховуючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність прийняття оскаржуваної вимоги № Ф-10816-23 від 11.05.2017 року та про відмову в задоволенні позову.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушили норми процесуального права. Отже в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів і вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі № 820/4075/17, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді: В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк