ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2019 року

Київ

справа №826/11746/16

адміністративне провадження №К/9901/29803/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В.М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року (головуючий суддя - Мазур А.С.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Грибан І.О., судді - Губська О.А., Парінов А.Б.)

у справі № 826/11746/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в м. Києві, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві,

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог.

1. В липні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в м. Києві (далі - відповідач 1, ГУНП в м.Києві), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - відповідач 2, ГУМВС України в м.Києві), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

1.1. визнати незаконним та скасувати наказ №1007 від 06.11.2015 о/с «По особовому складу» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві в частині звільнення ОСОБА_1 ;

1.2. поновити ОСОБА_1 на займаній посаді дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління;

1.3. зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві допустити ОСОБА_1 до виконання службових обов`язків дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління з моменту поновлення на роботі (службі);

1.4. стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на корить ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення (06.11.2015) по дату винесення рішення;

1.5. зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати винесення рішення по дату поновлення її на роботі на посаді дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, причини пропуску звернення ОСОБА_1 до суду визнано поважними, у задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції у м.Києві про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

2.1. Суд першої інстанції, задовольняючи клопотання позивача щодо поновлення строку звернення до суду, погодився з доводами позивача щодо неможливості своєчасного звернення з позовом через проблеми зі здоров`ям її сина, що підтверджується долученими до матеріалів справи медичними довідками.

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, позов задоволено частково:

3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 06.11.2015 №1007 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 .

3.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції відділу дільничних інпекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.

3.3. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 14.07.2017, розрахованого, виходячи з приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

3.4. В іншій частині позову - відмовлено.

4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Відповідачами не надано доказів, які б підтверджували, що позивач відмовилася від проходження служби в поліції та/або не могла бути прийнята на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського. Як і не надано доказів, які б підтверджували, що позивачу пропонувались будь-які посади в перетвореному МВС України або новостворених органах поліції та, що вона не може бути прийнята на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського. Крім того, суди вказали, що Головним Управлінням МВС України в м.Києві були порушені права позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, оскільки ОСОБА_1 є одинокою матір`ю. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві допустити ОСОБА_1 до виконання службових обов`язків дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління з моменту поновлення на роботі (службі), то суди вказали, що дана вимога є неналежним способом захисту у межах спірних правовідносин, оскільки фактично включається у поняття «поновлення на посаді». Стосовно ще однієї позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати винесення рішення по дату поновлення її на роботі на посаді дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління, суди вказують, що дана вимога є передчасною, оскільки приписами п. 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, причин стверджувати, що відповідачем не буде виконано вказане рішення в частині його негайного виконання, позивачем не зазначено, а з матеріалів справи не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

5. 03 листопада 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, в якій скаржник просить скасувати зазначені рішення судів та постановити нове, яким адміністративний позов залишити без розгляду або залишити без задоволення.

6. В обґрунтування поданої касаційної скарги Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві вказує на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги той факт, що штати ГУМВС України скасовані у зв`язку з ліквідацією. А відтак, оскільки усі посади в системі органів міліції були скорочені, а всі юридичні особи, які входили до системи органів міліції - ліквідовані, то у скаржника була відсутня можливість запропонувати та перевести позивача для подальшого використання на службі на іншу посаду не тільки в межах м.Києва, а й в межах України. Також скаржник зазначає, що у нього відсутні повноваження щодо використання на службі позивача поза межами сфери діяльності юридичної особи, зокрема, в окремих суб`єктів господарювання, самостійних юридичних особах, органах (закладах, установах) поліції. Крім того, скаржник зауважує, що позивач не виявляла власного волевиявлення щодо проходження служби в поліції, оскільки заяву про бажання проходити службу в органах Національної поліції остання не писала, так як рапорт про звільнення зі служби в ОВС України у зв`язку із переходом на роботу (службу) у інші міністерства, установи організації, що рівнозначно відмові від проходження служби в поліції, а відтак правомірно не була прийнята на службу до Національної поліції. Пропозиція ж вакантних посад. У відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» повинна здійснюватись лише посадовим особам Нацполіції, за умови їх бажання. Відтак, оскільки письмового волевиявлення позивач не подала, то їй, відповідно, ніяких посад не було запропоновано. Також скаржник вказує, що частиною 3 статті 184 КЗпП України передбачені виняток щодо звільнення вагітних жінок, жінок, які мають дітей до 3 років, одиноких матерів, яким є повна ліквідація підприємства, але з обов`язковим працевлаштуванням. Водночас, Деснянським РУ ГУМВС України в м.Києві, шляхом повідомлення центру зайнятості про масове вивільнення працівників було вжито усіх можливих заходів щодо працевлаштування позивача в майбутньому. Також ГУМВС України в м.Києві вказує на помилковість стягнення з нього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки позивач проходила службу в Деснянському РУ ГУМВС України в м.Києві, який є окремою юридичною особою, то відтак, і з даного органу повинно бути здійснено стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача. Окремо скаржник наголошує на те, що судом першої інстанції було протиправно поновлено строки позивачу для звернення до суду з даним позовом. Оскільки із оспорюваним наказом про звільнення, позивач ознайомилася 06.11.2015, в день її звільнення, а позов до суду було подано лише 29.07.2016. Відтак, на думку скаржника, причини, наведені позивачем, такі як постійні захворювання дитини та перебування позивача разом з нею у лікарні, не є обґрунтованими, позаяк позивач мала змогу ознайомитися з наказом про звільнення у той же день, а, відтак і вчасно звернутися до суду із вказаним позовом.

7. Позивачем заперечення чи відзиву на зазначену касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

9. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2019 року касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

10. Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 06.11.2015 №1007 о/с «Щодо особового складу», згідно з п.п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, капітана міліції ОСОБА_1 (М-168155), дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління звільнено 06.11.2015 у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «г».

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

11. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Частина 6 статті 43 Конституції України: Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

13. Пункт 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII): Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

14. Пункт 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII: З дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

15. Пункт 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII: Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

16. Пункт 10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII:Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

17. Пункт 11 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII: Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

18. Пункт 4 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII: До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

19. Підпункт «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114): Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;

20. Пункт 17 Положення № 114: Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

21. Частина 3 статті 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України): Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

22. Частина 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України: адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

23. Абзац 1 частини 2 статті 99 КАС України: для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

24. Частина 3 статті 99 КАС України: для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

25. Частина 1 статті 100 КАС України: адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

26. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

29. Суд, аналізуючи приписи пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, зауважує, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції,, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на дану посаду, або у разі успішного проходження конкурсу.

30. Проте, надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад в даному органі.

31. Тобто, наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу, і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

32. Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 63 Положення.

33. Стосовно другого з наведених вище випадків - то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

34. Таким чином, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів.

35. Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 визначив правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

36. З огляду на приписи ч.2 ст.77 КАС України, Суд вважає, що під час розгляду цієї справи відповідачами не надано жодних належних доказів, які б підтверджували пропонування позивачу посади в органах Національної поліції і його відмови від цих посад.

37. Відтак, колегія суддів дійшла висновку про протиправність звільнення позивача з підстав недотримання порядку та процедури такого звільнення з причин скорочення штатів.

38. Щодо тверджень скаржника про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, то Суд зазначає наступне.

39. Так, аналізуючи приписи частини 3 статті 99 КАС України, вбачається застосування скороченого місячного строку у випадку звернення до суду із адміністративним позовом у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Даний строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

40. Судами попередніх інстанцій встановлено та не оспорюється сторонами, що позивач ознайомлена з наказом у день його видання - 06.11.2015, з позовом ж про поновлення звернулася до суду 29.07.2016.

41. Суд першої інстанції, вирішуючи клопотання позивача про поновлення строків звернення до суду, дійшов висновку про неможливість своєчасного звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, зважаючи на соціальний статус останньої (позивач виховує дитину сама) та необхідність у здійсненні домашнього догляду за дитиною, яка не досягла шестирічного віку, що підтверджується відповідною медичною довідкою, термін дії якої вказаний до 10.01.2017.

42. Суд зазначає, що рішенням Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) передбачено «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».

43. Відтак, враховуючи викладене, Суд зауважує, що суд першої інстанції, використовуючи повноваження, надані процесуальним законом щодо визнання причин пропуску строків звернення до суду поважними, дійшов обґрунтованого висновку щодо підставності задоволення клопотання позивача з причин необхідності домашнього догляду за дитиною та зважаючи на соціальний статус позивача.

44. Розмір грошового утримання за час вимушеного прогулу позивача не є доводом касаційної скарги, а відтак, не підлягає касаційному перегляду.

45. Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

46. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

47. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

48. Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1.ст.349, ст.350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

49. Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві залишити без задоволення.

50. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року - залишити без змін.

51. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В. М. Шарапа