ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2018 року

Київ

справа №826/28012/15

адміністративне провадження №К/9901/26052/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2016 року (суддя Шулежко В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року (судді: Шурко О.І. (головуючий), Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі №826/28012/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними дій та скасування вимоги,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та скасування вимоги №Ф-13630-23 від 19 листопада 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є фізичною особою-підприємцем та обрав спрощену систему оподаткування, а також пенсіонером за віком, тому згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільняється від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. У касаційній скарзі позивач посилається на необґрунтованість спірних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, необ'єктивний аналіз судами обставин справи, а також на те, що судами невірно оцінено подані докази, що у своїй сукупності призвело до порушень судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № НОМЕР_2 від 11.11.2008 ОСОБА_1 зареєстровано, як фізичну особу-підприємця. Відповідно до Свідоцтва платника єдиного податку серія НОМЕР_1, позивача зареєстровано як платника єдиного податку та зафіксовано, що він з 01.01.2012 перейшов на спрощену систему оподаткування та є платником єдиного податку за ставкою 5%. Крім того, встановлено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію з 2000 року за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 9 квітня 1992 року, що підтверджується пенсійним посвідченням № 173067.

Контролюючим органом на підставі положень ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 8 липня 2010 року (у редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI) та згідно з обліковими даними карток особового рахунку, позивачу винесено вимогу №Ф-13630-23 від 19.11.2015, якою нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 13 731,93 грн, яка виникла у зв'язку з не поданням позивачем до податкового органу звіту по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з другого кварталу 2013 року.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Дана стаття передбачає виключний перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 5 листопада 1991 року (у редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1788-ХІІ) трудові пенсії діляться на пенсії: за віком; за інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Також, згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 року (у редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1058-ІV) за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Як обґрунтовано зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, право чоловіків на пенсію за віком, що передбачене ч. 1 ст. 12 Закону № 1788-ХІІ та ч.1 ст. 26 Закону №1058-ІV пов'язується, зокрема з досягненням 60 років.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Враховуючи зазначене, колегія судів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ. Тобто, від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України, зокрема у постанові від 15 квітня 2014 року № 21-59а14 та постанові № 822/4655/14 від 23 лютого 2016 року.

Враховуючи зазначене, колегія судів погоджується з правильним висновком судів попередніх інстанцій, що контролюючим органом правомірно винесено вимогу №Ф-13630-23 від 19.11.2015, якою позивачу нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 13 731,93 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року у справі №826/28012/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду