ПОСТАНОВА

Іменем України

09 червня 2020 року

Київ

справа №420/5797/18

адміністративне провадження №К/9901/22164/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С.А.,

суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П?ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2019 року (головуючий суддя Семенюк Г.В., судді Потапчук В.О., Шляхтицький О.І.),

У С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ГУМВС в Одеській області) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 124661,25 грн.

2. Позов обґрунтував тим, що з 02.06.2008 він був звільнений зі служби у відставку за віком. У день звільнення відповідач провів з ним розрахунок, однак одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплатив лише 14.04.2009. На переконання позивача, ГУМВС в Одеській області має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року (головуючий суддя Єфіменко К.С.) відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з тих мотивів, що з часу повного розрахунку з ОСОБА_1 (14.04.2009) до часу його звернення до суду з цим позовом відповідач не виплатив йому компенсацію за затримку розрахунку при звільненні та не надав остаточної відмови у цьому, яка могла бути оскаржена до суду та з наданням якої Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 у справі №1-5/2012 пов?язує початок перебігу строку звернення до суду за захистом порушеного права. Отже, за висновком суду, позивач при оскарженні триваючої бездіяльності відповідача не пропустив строк звернення до суду.

4. Рішенням від 15 квітня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позов повністю, обґрунтувавши своє рішення тим, що невиплата належної позивачу суми одноразової грошової допомоги при звільненні у строки, визначені статтею 116 КЗпП, є підставою відповідно до статті 117 цього Кодексу для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

5. Постановою П?ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2019 року скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року та рішення цього суду від 15 квітня 2019 року, а позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

6. Апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП, що в силу пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для залишення позову без розгляду.

III. Провадження в суді касаційної інстанції

7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалену ним постанову, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

8. За доводами позивача, рішення суду першої інстанції відповідає закону. Водночас суд апеляційної інстанції, зазначивши, що початком перебігу строку є дата отримання листа ГУМВС в Одеській області від 21.06.2018 №14/В-430, дійшов суперечливого висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду. Крім того, апеляційний суд не врахував надану позивачем судову практику з аналогічних спорів та розглянув справу без його участі.

9. У відзиві на касаційну скаргу ліквідаційна комісія ГУМВС в Одеській області просить залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, уважаючи його законним і обґрунтованим.

10. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

11. Підполковник міліції ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Іллічівського відділу по боротьбі з організованою злочинністю управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області.

12. Наказом ГУМВС України в Одеській області від 23.05.2008 №280 о/с (зі змінами, внесеними наказом від 05.06.2008 №307 о/с) ОСОБА_1 звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у відставку з 02.06.2008 за підпунктом "а" пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114.

13. Одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 93778,75 грн перерахована на картковий рахунок позивача, відкритий в Ощадбанку, 14 квітня 2009 року, що підтверджується довідкою ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області від 21.06.2018 №14/В-430, наданою на запит позивача.

V. Позиція Верховного Суду

14. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

15. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

16. Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами відсутній спір щодо належної ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги при звільненні, тому враховуючи положення статті 116 КЗпП, ця сума мала бути виплачена позивачу в день його звільнення зі служби, тобто 02.06.2008.

17. За наведених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виплата позивачу суми одноразової грошової допомоги 14.04.2009 є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, який тривав з 03.06.2008 по 14.04.2009.

18. Разом з тим, вирішуючи питання про дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, окружний суд помилково виходив з того, що цей строк відповідно до частини третьої статті 99 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) становить один місяць і його перебіг розпочинається з дати, коли особі відмовлено у виплаті компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

19. Так, згідно з частиною першою статті 99 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

20. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

21. Відповідно до частини третьої статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

22. Аналогічні норми передбачені у статті 122 КАС України в редакції, чинній з 15.12.2017.

23. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком, визначеним частиною другою статті 99 (частиною другою статті 122) цього Кодексу.

24. В силу частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

25. Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу роз?яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

26. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо поширення на спірні правовідносини встановленого частиною першою статті 233 КЗпП спеціального тримісячного строку з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про проведений з ним фактичний розрахунок.

27. З урахуванням того, що одноразова грошова допомога при звільненні перерахована позивачу на його картковий рахунок 14.04.2009, про що він дізнався або повинен був дізнатися в день отримання коштів, а з позовом до суду про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку звернувся лише 08.11.2018, апеляційний суд дійшов мотивованого висновку про залишення позову без розгляду відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 і частини третьої статті 123 КАС України, оскільки позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду і не навів жодних підстав для його поновлення.

28. При цьому в постанові суду апеляційної інстанції не йдеться про те, що позивач дізнався про порушення свого права з листа ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області від 21.06.2018 №14/В-430, як стверджує позивач у касаційній скарзі, а зазначено про те, що цим листом підтверджується виплата позивачу коштів 14.04.2009.

29. Доводи ОСОБА_1 про неврахування судом апеляційної інстанції наданої ним судової практики в аналогічних спорах є безпідставними з огляду на приписи статті 7 КАС України, якою до джерел права, які застосовуються судом, не віднесено судовий прецедент.

30. Аргументи позивача про порушення судом апеляційної інстанції його права на участь у судовому засіданні спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що апеляційний розгляд справи 25.06.2019 відбувався за участю позивача і представника відповідача, під час якого останні надавали свої пояснення. Судом оголошено перерву до 9:30 год. 02.07.2019, про що сторони були належним чином повідомлені (а.с. 224). Водночас у наступне судове засідання сторони не прибули, а від представника відповідача додатково надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, що давало суду право розглянути справу в порядку письмового провадження згідно зі статтею 311 КАС України.

31. Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову П?ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2019 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий: С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська