Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.09.2020 року у справі №826/6922/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 826/6922/16

адміністративне провадження № К/9901/39383/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2016 року (суддя Келеберда В. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 року (головуючий суддя Ключкович В. Ю., судді: Грибан І. О., Губська О. А.) у справі №826/6922/16 за позовом Приватного підприємства "Нічний експрес" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Нічний експрес" (надалі позивач, підприємство, платник податків) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 04.11.2015 року №0006672202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 392 522 грн., з яких 261 681 грн. за основним платежем та 130 841 грн. за штрафними санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарськи операції підприємства підтверджені належними первинними документами, що свідчить про реальність господарських операцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
14.06.2017 року, позов задоволено повністю. Визнане протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 04.11.2015 року №0006672202.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 року у справі №826/6922/16.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами попередніх інстанцій відсутність фактичного здійснення господарської діяльності, не підтвердження господарських операцій з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 15.09.2015 року по
20.10.2015 року Державною податковою інспекції інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі наказу від 12.10.2015 року №1307 та на підставі статті 77 Податкового кодексу України проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки від 26.10.2015 року №5336/26-58-22-02/31511336 (надалі - акт перевірки), яким встановлені порушення вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на прибуток підприємства на 261681 грн. в тому числі по періодам: ІІІ квартали 2012 року - 22 579 грн. ; 2012 рік - 45511 грн. ; 2013 рік - 107 262 грн. ; 2014 рік - 108 908
грн.

На підставі акту перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.11.2015 року №0006672202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 392 522 грн., з яких 261 681 грн. - за основним платежем та 130 841 грн. - за штрафними санкціями.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням податкового органу було залишене без змін спірне податкове повідомлення-рішення, а скарга позивача - без задоволення.

Вважаючи, що податкове повідомлення-рішення контролюючого органу прийняте всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

За приписами пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Положенням пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (надалі - ~law21~).

Відповідно до ~law22~ первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ~law23~ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Спірним в даній справі є реальність взаємовідносин щодо надання послуг з перевезення між позивачем та контрагентом Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2012-2014 роках між товариством та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладалися договори перевезення, за умовами яких клієнт доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання здійснювати перевезення вантажів клієнта автомобільним транспортом по Україні щодня крім неділі у відповідності з графіком визначеним клієнтом. Перевізник може виконувати взяті на себе зобов'язання з перевезенням як самостійно, так із залученням третіх осіб. Послуги третіх осіб перевізник сплачує самостійно.

Факт виконання наведених договорів підтверджується актами виконаних робіт, талонами замовника, рахунками-фактури, платіжними дорученнями та виписки по особовому рахунку.

Судами також встановлено, що перелічені первинні документи відповідають вимогам ~law24~.

Відповідач зазначає, що всупереч умовам договору № 178 дати маршрутів зазначаються із першого до останнього дня місяця, враховуючи неділю. Проте, зазначені доводи спростовуються, оскільки 01.01.2012 та 01.01.2013 року Приватним підприємством "Нічний експрес", як клієнтом, та контрагентом укладено додаткові угоди №1 до договору №178, за умовами яких пункт 1.1 викладено в наступній редакції: "Клієнт доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання здійснювати перевезення вантажів клієнта автомобільним транспортом по Україні щоденно".

Касаційний Суд не приймає посилання скаржника на неможливість виконання умов договорів, оскільки судами встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 виконувала укладені договори самостійно та за участю інших осіб, з якими укладала інші договори за згодою позивача відповідно до пункту 1.2. договорів перевезення.

Отже, посилання скаржника на незаконність формування показників податкової звітності позивача з податку на прибуток в зв'язку із неможливістю контрагента фактично здійснити на користь позивача господарських операцій з перевезення вантажів з посиланням на сумнівність відносин контрагента з третіми особами по ланцюгу постачання послуг, є недоведеними контролюючим органом та є неприпустимим, оскільки оцінку в межах податкової перевірки платника має бути надано лише відносинам безпосередніх сторін угоди, в якій такий платник податків є учасником - тобто між контрагентом та позивачем.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

При цьому, позивач не може нести відповідальність за порушення своїм контрагентом правил звітування про наявність основних фондів та/чи трудових ресурсів.

За чинними нормами права будь-яка відповідальність, у тому числі цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від добросовісності його контрагента.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свої зобов'язання по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з податку на додану вартість, зазначене не може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Наведена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Стосовно посилань скаржника, що підприємством не надано до перевірки товарно-транспортні накладні, Суд зазначає наступне.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Також, апеляційним судом встановлено наявність товарно-транспортних накладних з підписами одержувачів про отримання вантажу згідно відомостей обліку видачі вантажів в пунктах видачі вантажів позивача в містах Тячів і Виноградів, які складалися на маршрутах: Винорадів-Тячів-Виноградів-Хуст та Виноградів-Берегово-Виноградів.

Враховуючи викладене, Касаційний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та необґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення та наявність правових підстав для його скасування.

Скаржник доводами касаційної скарги не довів суду правомірність спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального права.

Всупереч вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку безпідставність прийняття податковим органом спірних рішень.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 року у справі №826/6922/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник