Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2020 року у справі №160/9578/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа №160/9578/18

провадження №К/9901/84/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Коваленко Н. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Шарапи В. М.,

при секретарі Буденку В. В.,

за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ Кліндухова П. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ до Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Горбалінського В. В. від 15 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Баранник Н. П., Малиш Н. І., Щербака А. А. від 31 жовтня 2019 року,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ звернулось до суду з позовом до Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просило:

- визнати протиправною відмову Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради у продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97;

- зобов'язати Департамент торгівлі та реклами Дніпровської міської ради продовжити строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 на 5 років.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ було задоволено частково.

3. Визнано протиправною відмову Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради у продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97.

4. Зобов'язано Департамент торгівлі та реклами Дніпровської міської ради повторно розглянути заяви про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 на 5 років.

5. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, відмовляючи у продовженні строку дії дозволів, відповідачем не визначено яким саме вимогам до зовнішньої реклами не відповідає розташування рекламного засобу, зокрема, визначеним у пунктах 7 та 8 Порядку № 325. Вказані пояснення також не надані у ході судового розгляду справи, а порушення не встановлені судом.

6. Суд, здійснюючи контроль легальності рішення відповідача, не встановив правомірних підстав для відмови у продовженні дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради продовжити строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 на 5 років, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

8. Заявляючи вимоги про зобов'язання продовжити строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, позивач фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ звернулось із касаційною скаргою, в якій просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року скасувати в частині зобов'язання Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради повторно розглянути заяви про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 на 5 років та прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов'язати Департамент торгівлі та реклами Дніпровської міської ради продовжити строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 на 5 років.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ є юридичною особою одним із видів діяльності якого є 73.11 Рекламні агентства.

11. Позивачем було отримано дозволи на розміщення зовнішньої реклами №108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97.

12.29 жовтня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ звернулось до Департаменту торгівлі та реклами Дніпропетровської міської ради із заявами № 381-401, в яких просило продовжити термін дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами №108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 в м. Дніпро терміном на 5 років.

13. Департамент торгівлі та реклами Дніпропетровської міської ради листом від 29 листопада 2018 року № 3/2-3152 повідомив позивача, що його заяви розглянуті та подальше розташування рекламних засобів за адресами, визначеними у дозволах №108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 не відповідає вимогам до оформлення міського середовища засобами зовнішньої реклами, встановленим пунктом 7 Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Дніпрі, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 16 лютого 2004 року № 325 (зі змінами), у зв'язку з чим продовження терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами не є можливим. Повідомлено про необхідність протягом 5 днів після закінчення строку дії дозволів провести демонтаж рекламних засобів за актом демонтажу та відновити пошкоджені елементи благоустрою.

14. Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ звернулось до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

15. Касаційна скарга обґрунтована тим, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій не встановлено будь-яких порушень з боку позивача, які б могли слугувати підставою для відмови у продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Вважає, що зобов'язання відповідача прийняти рішення про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами не є втручанням у його дискреційні повноваження. На думку позивача, за встановлених судом обставин у відповідача відсутня альтернатива прийняття інших рішень, ніж продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами.

16. Департаментом торгівлі та реклами Дніпровської міської ради подано відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

17. У відзиві Департамент торгівлі та реклами Дніпровської міської ради зазначає, що Типові правила розміщення зовнішньої реклами не встановлюють імперативного обов'язку продовжувати строк дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Необхідність виконання Порядку розміщення зовнішньої реклами в м.

Дніпрі позивачем не оскаржена, тому фактично ним визнана.

18. Згідно приписів частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

19. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

20. Отже, виходячи з положень частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти будь-яке рішення.

21. Суд не вправі перебирати на себе функції дозвільного органу та своїм рішенням зобов'язувати останнього надавати чи скасовувати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами або продовжувати строк його дії, оскільки за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження дозвільного органу щодо надання, скасування чи подовження строку дії таких дозволів є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією органів місцевого самоврядування.

22. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Відповідно до статті 1 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

24. Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

25. Відповідно до підпункту 13 пункту "а" частини 1 статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належить, зокрема, надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

26. Пунктом 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі - Типові правила №2067) визначено, що дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці; вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб'єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

27. Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Типових правил № 2067 видача (відмова у видачі, переоформленні, видачі дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

28. Абзацом 4 частини 1 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" встановлено, що строк видачі документів дозвільного характеру становить 10 робочих днів, якщо інше не встановлено законом.

29. Пунктом 4.3 Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Дніпрі, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 16 лютого 2004 року № 325 встановлено, що строк дії дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається робочому органу розповсюджувачем зовнішньої реклами у довільній формі не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії дозволу. Продовження строку дії дозволу фіксується в журналі реєстрації з внесенням відповідних змін у дозвіл.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

30. Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в частині визнання протиправною відмови Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради у продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97, не оскаржується учасниками справи, в силу приписів частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення переглядаються в частині зобов'язання Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради повторно розглянути заяви про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 на 5 років.

32. Зважаючи на зміст і характер спірних правовідносин, предмет спору, а також вищенаведені норми законодавства, колегія суддів вважає, що отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами є дозвільною процедурою у розумінні статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", відтак, на відносини, які виникають у цій сфері, поширюються норми статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

33. Так, згідно з положеннями частини 5 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є:

подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком;

виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей;

негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.

Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.

Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.

У разі усунення суб'єктом господарювання причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб'єкта господарювання, документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, і документів, які засвідчують усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, якщо інше не встановлено законом.

При повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику (за винятком неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови).

34. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, за результатами розгляду заяви позивача про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами Департамент торгівлі та реклами Дніпропетровської міської ради листом від 29 листопада 2018 року № 3/2-3152 повідомив позивача, що його заяви розглянуті та подальше розташування рекламних засобів за адресами, визначеними у дозволах №108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 не відповідає вимогам до оформлення міського середовища засобами зовнішньої реклами пункту 7 Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Дніпрі, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 16 лютого 2004 року №325 (зі змінами), у зв'язку з чим продовження терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами не є можливим.

Повідомлено про необхідність протягом 5 днів після закінчення строку дії дозволів провести демонтаж рекламних засобів за актом демонтажу та відновити пошкоджені елементи благоустрою.

35. Тобто, відповідач відмовляючи у продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, зазначив причини, які, на його переконання, унеможливлюють подальше розташування рекламних засобів за адресами, вказаними заявником, а саме - таке розташування не відповідає вимогам до оформлення міського середовища засобами зовнішньої реклами, вказаним у пункті 7 Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Дніпрі, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 16 лютого 2004 року №325 (зі змінами). Інших підстав для відмови у видачі документа дозвільного характеру Департамент торгівлі та реклами Дніпропетровської міської ради не виявив.

36. При цьому, як встановлено судовим розглядом справи і підтверджується наявними у ній матеріалами, зазначені у письмовому повідомленні відповідача причини відмови у продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, не були конкретизовані, а зводились лише до посилання на відповідну норму закону без зазначення того, яким саме вимогам, передбаченим у пункті 7 Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Дніпрі, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 16 лютого 2004 року №325 (зі змінами), не відповідає розташування рекламних засобів, щодо яких було подано заяву.

37. Невідповідність розташування рекламних засобів також не були доведені й під час судового розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а порушення вимог вищевказаної правової норми локального акту законодавства не було підтверджено. Такі обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі досліджених у судовому засіданні доказах і Верховний Суд, в силу приписів статті 341 КАС України, перевіряючи виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, не має права надавати їм переоцінку, додатково встановлювати обставини справи, досліджувати нові докази. Більше того, скаржником не ставиться під сумнів повнота і всебічність з'ясування судами обставин справи й з цих підстав ухвалені у цій справі судові рішення не оскаржується.

38. На підставі вищевикладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що зазначені у листі Департаменту торгівлі та реклами Дніпропетровської міської ради причини, не свідчили про наявність передбачених законом підстав для відмови у продовженні дії дозволів.

39. Таким чином, оскільки відповідач, при повторному розгляді заяви позивача про продовження дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, в силу приписів частини 5 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", не може відмовити у видачі документа дозвільного характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику, а вказані ним підстави для відмови у такому продовженні є неправомірними і це підтверджено ухваленими у цій справі судовими рішеннями, які в цій частині ніким не оскаржуються, у Департаменту торгівлі та реклами Дніпропетровської міської ради не має іншого альтернативного варіанту поведінки, окрім як задовольнити заяву, подану Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ, і видати відповідний документ дозвільного характеру.

40. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що обраний судами попередніх інстанцій спосіб захисту порушеного права позивача, є неефективним і не призведе до реального відновлення прав Товариства. Повторний же розгляд порушеного позивачем питання щодо продовження дії дозволів, за наслідками якого, як вказано вище, може бути прийнято лише одне рішення, фактично призведе до необґрунтованого затягування видання заявнику документа дозвільного характеру за відсутності на це передбачених законом правових підстав.

41. У розвиток такої позиції колегія суддів зазначає, що за приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

42. Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

43. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.

44. Така правозастосовча практика наведена у постанові Верховного Суду від
23.09.2020 у справі №1703/1752/2012.

45. Окрім цього, згідно пункту 3.1 рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

46. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

47. Із системного аналізу наведених правових норм убачається, що обов'язок доказування правомірності своїх дій та рішень в адміністративних справах покладається на суб'єкта владних повноважень, який подає до суду докази на обґрунтування правомірності своїх рішень, дій або бездіяльності, але ці докази були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності.

48. Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

49. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

50. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

51. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

52. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

53. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

54. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17.

55. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

56. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

57. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

58. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16, від 6 березня 2019 року у справі №200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі №818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі №344/8720/16-а.

59. Відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

60. Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що відмова Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради у прийнятті рішення про продовження дії дозволів Товариству з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ є неправомірною через відсутність визначених законом підстав для такої відмови, а інші альтернативні варіанти для прийняття рішення у відповідача, кожен з яких окремо є відносно правильними, відсутні, відтак, зобов'язання Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради продовжити дію дозволів позивачу не є протиправним втручанням у дискреційні повноваження.

61. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

62. Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

63. Суд наголошує, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

64. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

65. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", № 40450/04, пункт 64).

66. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).

67. При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

68. Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

69. Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

70. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12).

71. Враховуючи вищенаведене, порушеному праву позивача кореспондує обов'язок відповідача прийняти законне рішення, і єдиним правильним, за даних обставин, способом захисту порушеного права позивача, є зобов'язання Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради продовжити строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 на 5 років, оскільки це забезпечить повне поновлення порушеного права та унеможливить необхідність повторного звернення до суду.

72. При цьому судом враховується те, що відповідачем не оскаржується рішення судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправною відмови Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради у продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97.

73. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

74. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

75. Відповідно до пунктів 21,24 рішення у справі "Федоренко проти України" (заява №25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("Stretch v. the United Kingdom", заява № 44277/98).

76. Слід зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу першого ЄКПЛ, а саме: (1) чи є втручання законним; (2) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; (3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

77. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Протоколу першого, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

78. Справа "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) - будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів"; питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50); говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s. r. о. " проти Чеської Республіки", заява № 26449/95, пункт 54).

79. У справі "Трегубенко проти України" (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

80. Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

81. Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat. com S.r. l. проти Молдови" (Megadat. com S.r. l. v. Moldova), №21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

82. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само).

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v.

Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

83. Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

84. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

85. Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

86. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ("Doran v.

Ireland", заява №50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ("Salah Sheekh v The Netherlands"; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

87. З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку про те, що за встановлених обставин при визнанні протиправною відмови Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради у продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 ефективним способом захисту буде зобов'язання Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради продовжити строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 на 5 років.

88. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

90. Частинами 1, 4 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

91. За наведених обставин, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року в оскаржуваній частині слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову; в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін.

92. Керуючись статтями 341, 344, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське рекламно-інформаційне агентство "ALTER-V" у формі ТОВ задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року в частині зобов'язання Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради повторно розглянути заяви про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами скасувати.

Ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Зобов'язати Департамент торгівлі та реклами Дніпровської міської ради продовжити строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 108/64,108/65,108/67,108/69,108/72,108/80,108/81,108/84,108/85,108/86,108/87,108/88,108/89,108/90,108/91,108/92,108/93,108/94,108/95,108/96,108/97 на 5 років.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Судді Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа