Постанова КАС ВП від 05.06.2024 року у справі №200/660/23

Друк

Пошук

258

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 200/660/23

адміністративне провадження № К/990/24326/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.04.2023 (суддя - Смагар С. В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023 (колегія суддів у складі: Компанієць І. Д., Геращенка І. В., Сіваченка І. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частина НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) у розмірі 100 000 гривень, у зв`язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 26.09.2022 по 31.12.2022 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168 у розмірі 100 000 гривень у зв`язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період 26.09.2022 по 31.12.2022 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

На обґрунтування позову зазначав, що під час проходження військової служби, зокрема в період з 26.09.2022 по 31.12.2022, перебуваючи у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), позивач виконував бойові завдання на підставі бойових наказів (розпорядження), які видавались начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ). Проте, починаючи з 26.09.2022, позивач фактично отримує додаткову винагороду, виходячи з 30 000 гривень на місяць. На його думку, відповідач протиправно не виплатив йому збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168 у розмірі 100 000 гривень, у зв`язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в спірний період.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач проходить військову службу в НОМЕР_3 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.

Відповідно до бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 № 165 гриф, штаб-сержанта ОСОБА_1 у складі другого відділу прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) направлено в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), де позивач перебував з вересня по січень 2023 року.

На адресу військової частини НОМЕР_1 від начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов лист, в якому зазначено, що НОМЕР_4 прикордонний загін не вбачає підстав надання довідок для виплати підвищеної додаткової винагороди підрозділам (військовослужбовцям) військової частини НОМЕР_1 за час їх перебування у відрядженні на ділянці НОМЕР_4 прикордонного загону. Так, військовослужбовці, які знаходяться у межах Чернігівської і Сумської областей, не виконують бойові завдання на лінії бойового зіткнення.

Представником позивача був направлений адвокатський запит із проханням надати інформацію щодо підстав і причин ненарахування та невиплати щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, позивачу за його безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у період з вересня по грудень 2022 року, а також надати відповідні підтверджуючі документи, що стали умовою для ненарахування та невиплати вищевказаної додаткової винагороди.

Відповідачем надано відповідь від 18.01.2023 за № 14-347-23-вих, в якій, зокрема, зазначено, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією України та діючим законодавством України. Додаткова винагорода підвищена до 100 000 гривень за період перебування позивача у відрядженні ненараховувалась та невиплачувалась, відповідно до Постанови № 168, згідно з наказом від 30.07.2022 № 392-АГ, оскільки прикордонним загоном, до якого був відряджений позивач, військовій частині НОМЕР_1 не було надано підтверджуючі документи щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах під час його відрядження, які є єдиною підставою для нарахування і виплати відрядженим військовослужбовцям підвищеної додаткової винагороди до 100 000 гривень.

Адвокатський запит було направлено також до військової частини НОМЕР_2 , де позивач перебуває у службовому відрядженні та продовжує проходити військову службу із проханням надати інформацію щодо підстав і причин ненарахування та невиплати щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Листом військової частини НОМЕР_2 від 12.01.2023 за № 22/277-23-вих надано відповідь, що позивач перебуває в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_5 ) та виконує завдання відповідно до бойових розпоряджень начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.09.2022 № 276/гриф (скасоване), від 25.09.2022 № 1348/ гриф (скасоване) та від 25.10.2022 № 1697/дск, перебуваючи в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Матеріали справи містять адресований відповідачеві лист НОМЕР_4 прикордонного загону Держприкордонслужби ( АДРЕСА_1 ), в якому зазначено, що підрозділи Держприкордонслужби, які знаходяться в межах Чернігівської та Сумської областей, не виконують бойові завдання на лінії зіткнення, з посиланням на роз`яснення Держприкордонслужби НОМЕР_4 прикордонний загін Держприкордонслужби зазначено, що збільшення додаткової винагороди військовослужбовцям здійснюється лише за дні безпосереднього виконання бойових завдань з відбиття атак (вогневого ураження, бойового контакту з ворогом), збройного нападу на об`єкти, які охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення (вогневого ураження), у тому числі безпосередньому перебуванні цих об`єктів під бомбардуванням, артилерійським, ракетним обстрілами.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.04.2023, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що на підставі наявних в матеріалах справи доказів не встановлені обставини безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність обов`язкової умови виникнення права на спірні виплати, що виключає задоволення позовних вимог. Крім того, суд зазначив, що конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах позивач не наводить, незважаючи на необхідність їх визначення для застосування пропорційності, що передбачена пунктом 1 Постанови № 168.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у Адміністрації Держприкордонслужби повноважень з визначення порядку виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, також суд не взяв до уваги посилання відповідача на накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ, оскільки судом не встановлений факт державної реєстрації таких наказів, відтак, на думку суду, вони не є обов`язковими для виконання.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що виконання бойових розпоряджень та участь у бойових діях або забезпечені здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії не є тотожними поняттями. Суду не надано доказів на підтвердження конкретних проміжків часу, в яких позивач приймав участь у бойових діях та заходах, що передбачені пунктом 1 Постанови № 168. Отже, суд дійшов висновку, що визнання того, що позивач весь час приймав участь у зазначених діях та заходах не відповідає встановленому Постановою № 168 пропорційному підходу до визначення розміру додаткової винагороди. Також суд першої інстанції не взяв до уваги посилання позивача на те, що до спірного періоду йому нараховувалася та виплачувалася додаткова винагорода до 100 000 гривень, а відтак за незмінності правового регулювання він розраховував на подальше одержання таких самих виплат. Суд зазначив, що спірним періодом у цій справі є вересень-грудень 2022 року, тому фактичні обставини проходження позивачем служби могли змінитися. Дії відповідача у період, що не відноситься до цього спору, не мають преюдиційного характеру та не можуть оцінюватися судом як підстава для виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку діяти у такий самий спосіб.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не прийняв доводи відповідача, що накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ є обов`язковими вимогами командира для їх виконання військовослужбовцями, оскільки вони не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, не пройшли правової експертизи і не набули чинності у порядку, встановленому законодавством, і не можуть прийматись до виконання та не викликають правових наслідків.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що підрозділи ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) охороняють ділянку державного кордону з Російською Федерацією та Республікою Білорусь у межах Чернігівської області. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (із змінами) (далі - Перелік № 309), Чернігівська область віднесена до територій можливих бойових дій. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що лише сам факт виконання позивачем бойових завдань на підставі бойових розпоряджень (наказів) на ділянці державного кордону з Республікою Білорусь під час перебування у службовому відрядженні в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) у період дії воєнного стану в Україні, не є достатньою підставою для нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень, яка передбачена пунктом 1 Постанови № 168.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість надання оцінки діям (бездіяльності) ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) в межах цієї справи, оскільки в межах позовних вимог та предмету спору у цій справі позивачем не оскаржується бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нескладання та ненаправлення відповідачу інформації та документів (у тому числі довідок), передбачених наказом № 392, стосовно позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції уважає, що не можуть бути підтвердженням безпосередньої участі позивача у бойових діях і відповідних заходах бойові накази (розпорядження), оскільки, на думку суду, сама по собі видача бойового наказу (розпорядження) не є безумовним доказом його виконання військовослужбовцем та його безпосередньої участі у бойових діях чи відповідних заходах.

Отже, у зв`язку з відсутністю доказів підтвердження обставин безпосередньої участі позивача в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; запереченнями відповідача та військової частини НОМЕР_2 виконання прикордонним підрозділом бойових завдань в умовах безпосереднього взаємного вогневого контакту з противником; ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ), у зв`язку з чим відсутні підстави для надання довідок для виплати підвищеної додаткової винагороди підрозділам військової частини НОМЕР_1 , за час їх перебування на ділянці НОМЕР_4 прикордонного загону, - суд апеляційної інстанції уважає, що відповідачі заперечують саме безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивача звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує, що відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах, а саме:

1) пункту 1 Постанови № 168 та в цілому Переліку № 309, у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168;

2) пункту 2-1 Постанови № 168 та в цілому Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 № 188 (далі - Інструкція № 188), у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку із застосуванням положень зазначеної Інструкції для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168, а саме:

- визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди;

- необхідності попереднього звернення військовослужбовця із рапортом для підготовки командуванням частини усіх необхідних документів для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди;

- порядку підготовки та обміну необхідними для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди документами між різними військовими частинами у разі, коли військовослужбовець набув право на таку винагороду, перебуваючи у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні іншої військової частини (тобто в особовому складі та на фінансовому утриманні якої він не перебуває);

3) пункту 2-1 Постанови № 168 та в цілому наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» і від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку із застосуванням положень зазначених наказів для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168.

Окрім цього, скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено положення пункту 3 частини другої статті 353 КАС України. Так, скаржник зазначає, що військовою частиною НОМЕР_2 , де позивач фактично проходив службу, фактично було підтверджено факт безпосередньої його участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, із посиланням на конкретний документ, а саме: довідку про участь у бойових діях. У зв`язку з вищевикладеним, апелянт звертався до суду першої та апеляційної інстанцій із клопотаннями про витребування додаткових доказів від військової частини НОМЕР_2 , де позивач фактично проходив службу, а саме: довідки про безпосередню участь в бойових діях або забезпечення здійснення заходів за національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської та Сумських областей щодо штаб-сержанта ОСОБА_1 від 07.01.2023 № 3594. Проте судами попередніх інстанцій не були витребувані документи, відповідно до поданого клопотання, відповідні ухвали прийняті - не були. При цьому, звертає увагу суду, що іншого засобу доказати безпосередню участь у заходах з національної безпеки і оборони у скаржника не було.

Позиція інших учасників справи

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Рух касаційної скарги

10.07.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.04.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 200/660/23.

Ухвалою Верховного Суду від 27.10.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.04.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023.

09.02.2024 до Верховного Суду від адвоката Кириленка А. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 04.06.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 05.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання адвоката Кириленка А. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про передачу справи № 200/660/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, виходить із такого.

За змістом частини першої статті 6 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон № 661-IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 661-IV до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

Статтею 16 Закону № 661-IV визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), дія якого, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, поширюється у тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Крім того, цим Указом Кабінет Міністрів України (зобов`язаний) невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України (доручено) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців Державної прикордонної служб додаткової винагороди.

У пункті 1 цієї Постанови Уряд установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 793) до Постанови № 168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

У решті зміст пункту 1 Постанови № 168 в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби, на час виникнення спірних правовідносин (з 22.10.2022 до 31.12.2022) не змінювався.

Разом з тим, Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 (провадження № Пз/990/4/22), яка набрала законної сили, дійшов висновку, що зміст внесених Постановою № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку, що встановлена Постановою № 168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Водночас реалізація зазначених приписів Постанови № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах, враховуючи, що Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 (далі - Інструкція № 558), не врегульовувала цих питань.

Про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств та державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених Постановою № 168, вказано і в пункті 2-1 цієї постанови, доповненому згідно з Постановою № 793.

30.07.2022 Адміністрація Держприкордонслужби, посилаючись на пункт 2-1 Постанови № 168, видала наказ № 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168», який був уведений в дію з 01.08.2022.

Пункт 2 цього наказу визначав вичерпний перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю право на збільшення додаткової винагороди до 100 000 гривень пропорційно часу участі у розрахунку на місяць пропорційно часу його безпосередньої участі, а саме:

1) бойових завдань із ведення руху опору на тимчасово окупованій території України;

2) бойових завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб), поєднаних з безпосереднім контактом з такими групами, формуваннями, особами;

3) бойових завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей;

4) польотів у районах безпосереднього ведення бойових дій або ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

5) бойових (спеціальних) завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником;

6) бойових завдань з відбиття збройного нападу (безпосереднього вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об`єктам під час вогневого ураження;

7) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави;

8) бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які виконують завдання у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно бойовим розпорядженням, поєднане з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником.

У пункті 4 наказу № 392/0/81-22-АГ встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:

1) бойового наказу (бойового розпорядження);

2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;

3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 5 наказу № 392/0/81-22-АГ для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).

Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця (абзац другий пункту 5 наказу).

У довідках, передбачених цих пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу (абзац третій пункту 5 наказу).

Відповідно до пункту 10 наказу № 392/0/81-22-АГ облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу та підготовку проєкту наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 цього наказу, в органах Держприкордонслужби покладено на штаб органу, а у випадку відсутності штабу - на підрозділ (посадову особу), який веде облік бойових дій. Надання військовослужбовцям довідок про участь у зазначених заходах здійснює підрозділ, який веде облік особового складу.

Відповідно до пункту 11 наказу № 392/0/81-22-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України (абзац перший пункту 11 наказу).

Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупування військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу (абзац другий пункту 11 наказу).

Згідно з пунктом 12 наказу № 392/0/81-22-АГ виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів). До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 тисяч гривень на місяць, в обов`язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4-6 цього наказу.

З 01.12.2022 був уведений в дію наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168», в якому був дещо змінений перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.

Керуючись частиною третьою статті 117 Конституції України, Указом Президента України від 03.10.1992 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» і Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що подібні накази центрального органу виконавчої влади підлягають обов`язковій державній реєстрації Міністерством юстиції України, оскільки містять норми, що зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб і встановлюють організаційно-правовий механізм їх реалізації.

Виходячи з цього, суди мотивовано зазначили про недотримання Адміністрацією Держприкордонслужби зазначених вимог законодавства при прийнятті наказів від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ, які не пройшли державну реєстрацію в Мін`юсті у встановленому порядку.

Разом з тим, при вирішенні питання про наслідки порушення зазначених вимог суди не урахували обставин фактичного виконання протягом 2022 року, у тому числі й у спірний період, органами Держприкордонслужби наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ, зокрема, в частині визначення бойових дій та заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, а також документування безпосередньої участі військовослужбовців у таких діях і заходах.

У спірний період виключно зазначені накази Адміністрації Держприкордонслужби визначали механізм реалізації Постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби під час дії воєнного стану, адже наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26.01.2023 № 36 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.01.2023 за № 196/39252) набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовувався з 01.02.2023, тобто не підлягав ретроспективному застосуванню до спірних правовідносин.

У свою чергу Інструкція № 188 була прийнята на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», що передбачала виплату військовослужбовцям винагороди в порядку і розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів, за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду.

Отже, Інструкція № 188 визначала порядок та розміри виплати конкретно тієї винагороди, яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18, тому колегія суддів вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції її положень при визначенні порядку та умов виплати додаткової винагороди, встановленої на період дії воєнного стану Постановою Кабінету Міністрів України № 168, яка власне також не передбачала можливості такого застосування.

Крім того, документування (фіксація) у спірний період органами Держприкордонслужби безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях і заходах та фактична виплата їм додаткової винагороди до 100000 гривень, відповідно до приписів наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ унеможливлює застосування іншого механізму реалізації Постанови № 168 до правовідносин, що вже відбулися.

За відсутності цих відомчих нормативно-правових актів не здійснювався би облік особового складу, який мав право на збільшену додаткову винагороду, що призвело б до невиплати цієї частини грошового забезпечення військовослужбовцям.

Таким чином, відповідаючи на поставлені перед судом касаційної інстанції питання (пункти 2 і 3 аргументів касаційної скарги), Верховний Суд дійшов висновку про те, що застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою № 168, у спірний період підлягають накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ.

Протилежний висновок поставив би питання необхідності повернення вже виплачених на підставі цих наказів сум додаткової винагороди.

Аналогійний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 200/193/23.

Стосовно пункту 1 аргументів касаційної скарги, то колегія суддів зауважує, що питання визначення територій ведення бойових дій не було спірним під час розгляду цієї справи. З цього приводу позовна заява й апеляційна скарга не містили будь-яких доводів позивача.

Наведене спростовує указані доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та необхідність формування Верховним Судом висновків щодо їхнього застосування у контексті питань, визначених позивачем у пункті 1 аргументів касаційної скарги.

Позивач відстоює позицію, що він має право на збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 100000 гривень, як за безпосередньою участь у бойових, так і забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на підставі бойових наказів (розпорядження), які видавались начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) у період з 26.09.2022 по 31.12.2022.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій з листа відповідача від 18.01.2023, листом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 04.12.2022 № 22/4928-22 військову частину НОМЕР_1 було повідомлено, що НОМЕР_4 прикордонний загін не вбачає підстав надання довідок для виплати підвищеної додаткової винагороди підрозділам (військовослужбовцям) військової частини НОМЕР_1 , за час їх перебування у відрядженні на ділянці НОМЕР_4 прикордонного загону, зокрема зазначено, що підрозділи (військовослужбовці), які знаходяться у межах Чернігівської і Сумської областей, не виконують бойові завдання на лінії бойового зіткнення. Збільшення додаткової винагороди визначається лише за дні безпосереднього виконання бойових завдань з відбиття атак (вогневого ураження, бойового контакту з ворогом), збройного нападу на об`єкти, які охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення (вогневого ураження), у тому числі перебування безпосередньо цих об`єктів під бомбардуванням, артилерійськими, ракетними обстрілами. У зв`язку з вищевикладеним, довідки про військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які брали участь у бойових діях або заходах за вересень-грудень 2022 року не опрацьовувались.

При цьому суд першої інстанції зазначає, що позивачем такі твердження не спростовані. У позовній заяві позивач прямо не указує, що приймав участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів безпосередньо в районах ведення бойових дій. Позовна заява містить загальні твердження про наявність у позивача права на спірні виплати через виконання бойових наказів. Водночас конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах позивач не наводить, незважаючи на необхідність їх визначення для застосування пропорційності, що передбачена пунктом 1 Постанови № 168.

Також суд першої інстанції зазначає, що у Переліку № 309 зазначені райони (у тому числі окремі райони Чернігівської та Сумської області), де мали місце воєнні (бойові) дії; структура цього списку з часом змінювалася. Проте, на думку суду, визначити, чи перебував позивач безпосередньо у період здійснення заходів та/або бойових дій у цих районах неможливо через неповідомлення позивачем даних про періоди такого перебування.

У зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що на підставі наявних в матеріалах справи доказів не встановлені обставини безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів. Відтак, на думку суду, відсутня обов`язкова умова виникнення права на спірні виплати, що виключає задоволення позовних вимог.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах. При цьому суд зазначає, що підрозділи ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) охороняють ділянку державного кордону з Російською Федерацією та Республікою Білорусь у межах Чернігівської області, яка віднесена до територій можливих бойових дій, відповідно до Переліку № 309.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що лише сам факт виконання позивачем бойових завдань на підставі бойових розпоряджень (наказів) на ділянці державного кордону з Республікою Білорусь під час перебування у службовому відрядженні в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) у період дії воєнного стану в Україні, не є достатньою підставою для нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень, яка передбачена пунктом 1 Постанови № 168.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки в межах позовних вимог та предмету спору у цій справі позивачем не оскаржується бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нескладання та ненаправлення відповідачу інформації та документів (у тому числі довідок), передбачених наказом № 392, стосовно позивача, тому суд апеляційної не може надавати оцінки таким діям (бездіяльності) ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) в межах цієї справи.

При цьому суд апеляційної інстанції уважав, що не можуть бути підтвердженням безпосередньої участі позивача у бойових діях і відповідних заходах бойові накази (розпорядження), оскільки, на думку суду, сама по собі видача бойового наказу (розпорядження) не є безумовним доказом його виконання військовослужбовцем та його безпосередньої участі у бойових діях чи відповідних заходах.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Утім, такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними і такими, що ґрунтуються на неповністю установлених обставинах справи, які у своїй сукупності не дають достатніх підстав для належної оцінки правомірності оскаржуваної бездіяльності відповідача.

Верховний Суд в постанові від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23 дійшов висновку, що порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі позивача у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність права у позивача на таку винагороду.

У цьому контексті Суд також звертає увагу на те, що згідно з пунктом 4 наказу № 392-/0/81-22-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:

1) бойового наказу (бойового розпорядження);

Як уже зазначалося, після уведення в дію наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у бойових діях або заходах загалом залишався незмінним (пункт 3 наказу).

На цьому тлі Верховний Суд також зауважує, що за приписами статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) бойові дії - це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Постановка бойових завдань підрозділам (елементам бойового порядку) здійснюється бойовим наказом, під час ведення бою (дій) або в інших умовах бойової обстановки - бойовим розпорядженням. Зазвичай вони доводяться до командирів підрозділів в усній формі.

У бойовому наказі вказується: висновки з оцінювання противника; завдання, які виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій військової частини (підрозділу), а також завдання сусідів і розмежувальні лінії з ними; бойове завдання військової частини (підрозділу) та замисел бою (дій); бойові завдання штатним і доданим підрозділам (елементам бойового порядку); норма витрат ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання; місце і час розгортання ОКП (ксП) та напрямок його переміщення, порядок передачі управління; час готовності до виконання завдання та порядок доповіді замислу старшому командиру.

У бойовому розпорядженні зазвичай командир вказує: стислі відомості про положення та характер дій противника; завдання, що виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій підрозділів; бойове завдання підпорядкованим підрозділам; час готовності до бою (дій). За необхідності у ньому можуть бути зазначені завдання військової частини (підрозділу), сусідів та інші дані.

Бойові (попередні бойові) розпорядження і вказівки, які віддає командир усно, записуються в журнал відданих і отриманих розпоряджень, у якому відображається: дата, час і зміст розпоряджень, спосіб їх передачі або отримання, кому вони передані або повинні бути передані, від кого отримані.

Роблячи висновок про відсутність документів для підтвердження фактів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів у спірний період, суди попередніх інстанцій дещо поквапилися з таким висновком, адже без відповіді так і залишилося питання, з якого власне й виник спір, що спонукав позивача звернутися з цим позовом до суду. Йдеться про те, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував штаб-сержант другого відділу прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 , якого, відповідно до бойового наказу, було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) упродовж всього спірного періоду (з 26.09.2022 по 31.12.2022) та чим це підтверджується.

Тобто, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, перебуваючи у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови № 168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100000,00 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час.

Колегія суддів цим не намагається сказати, що відповідач щось порушив чи що його рішення/дії стосовно невиплати позивачеві додаткової винагороди протягом спірного періоду мають ознаки протиправності. Колегія суддів звернула увагу на ці обставини, тому що вони, на її думку, мають значення для правильного вирішення спору, тоді як суди попередніх інстанцій оминули їх належною увагою.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені в постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 520/690/23.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не надано доказів безпосередньої участі в бойових діях чи в забезпеченні таких заходів та не наведено конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки такі документи (бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойового донесення або постової відомості; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах) не можуть знаходитися у позивача, оскільки зазначені вище документи оформлюються начальником (командиром) підрозділу, де проходить службу військовослужбовець.

Частина третя статті 2 КАС України визначає, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є: верховенство права (пункт 1), рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2), змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4) тощо.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 у справі № 160/8046/18 досліджував принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в адміністративному процесі.

Так, принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Процесуальним законом передбачено різні шляхи отримання судом доказів: 1) надання учасником справи з його власної ініціативи; 2) надання доказів учасниками справи за пропозицією суду; 3) збирання доказів судом з власної ініціативи (частина третя статті 77 КАС України), 4) витребування доказів судом (стаття 80 КАС України). Вони відрізняються наслідками.

Пропозиція суду надати докази має рекомендаційний характер для сторони. Частиною п`ятою статті 77 КАС України встановлено, що у випадку ненадання учасником справи без поважних причин доказів на пропозицію суду, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

У той же час, статтею 80 КАС України передбачено повноваження суду збирати докази з власної ініціативи шляхом постановлення ухвали про витребування доказів. Її виконання є обов`язковим. Невиконання ухвали передбачає застосування заходів процесуального примусу.

Отже, якщо подання заяв по суті справи є правом учасників справи, то подання доказів, у разі їх витребування ухвалою суду, - обов`язком.

Разом з тим, застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 у справі № 826/15560/15 наголошував, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

З огляду на наведене, у вимірі обставин справи, з яких виник спір, а також зважаючи на аргументи представника позивача, суди попередніх інстанцій якраз і мали б з`ясувати, а які завдання/заходи у такому разі виконував/здійснював позивач, будучи направленим у службове відрядження в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), упродовж саме спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо наявності підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн. Відтак, якщо будуть для цього підстави - зупинитися на питанні, а чи могло бути так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у завданнях/заходах у документах, які потім слугують підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн.

Такий підхід до вирішення спору або підтвердив би доводи позивача в цій частині або спростував би їх. Щонайменше судовий розгляд через призму повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин справи не давав би підстав сумніватися у правильності дій/рішень відповідача, а також у дотриманні судами попередніх інстанцій завдань і принципів адміністративного судочинства.

За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частини четверта статті 9 КАС України).

Крім того, відповідно до матеріалів справи, судом апеляційної інстанції не розглянуто клопотання представника позивача про витребування доказів у відповідача, а саме: довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії (а. с. 89-90).

Таким чином, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті не звернули увагу на указані обставини, не встановили, не перевірили їх та не надали належної правової оцінки, обмежились формальним підходом до розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин цієї справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.04.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: Ж. М. Мельник-Томенко

Судді А. В. Жук

Н. М. Мартинюк