ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2019 року

Київ

справа №802/3425/14-а

адміністративне провадження №К/9901/8979/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Іллінецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Крапівницкої Н.Л. від 23 жовтня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Матохнюка Д.Б., суддів Білої Л.М., Гонтарука В.М. від 17 грудня 2014 року у справі за позовом Іллінецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року Іллінецька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - відповідач/Товариство) про стягнення податкового боргу у розмірі 7418,06 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість зі сплати земельного податку, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, самостійно задекларованих Товариством.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що податкові зобов'язання в загальній сумі 7418,06 грн. були у повній мірі та своєчасно сплачені до відповідних бюджетів через структурні підрозділи (філії) Товариства - УМГ «Черкаситрансгаз» та УМГ «Київтрансгаз», що підтверджується платіжними дорученнями, кошти фактично надійшли до відповідних бюджетів, а тому позовні вимоги про їх стягнення є необґрунтованими.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі позивач зазначав про неприйняття судами до уваги низки положень Податкового кодексу України (далі - ПК України), за змістом яких платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену ним у податковій декларації, та тієї обставини, що заборгованість зі сплати земельного податку, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення у загальному розмірі 7418,06 грн. була сплачена не самим Товариством, а його структурними підрозділами (філіями) - УМГ «Черкаситрансгаз» та УМГ «Київтрансгаз», які й визначено в платіжних дорученнях платниками, хоча останні не можуть бути самостійними платниками податків, в зв'язку з чим такі кошти зараховані ним як переплата, а у Товариства обліковується сума непогашеної заборгованості, яка підлягає примусовому стягненню.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку як платник податків в Інспекції.

За відповідачем рахується заборгованість у загальному розмірі 7418,06 гривень, що виникла в зв'язку із несплатою самостійно узгодженого грошового зобов'язання по земельному податку, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Як встановлено судами, податкові зобов'язання із вказаних податків в загальній сумі 7418,06 грн. були у повній мірі та своєчасно сплачені до відповідних бюджетів через структурні підрозділи (філії) УМГ «Черкаситрансгаз» та УМГ «Київтрансгаз», що підтверджується платіжними дорученнями зокрема: платіжне доручення №1428 від 27 січня 2014 року, платіжне доручення №1415 від 27 січня 2014 року, платіжне доручення №321 від 14 січня 2014 року, платіжне доручення №1201 від 24 січня 2014 року, платіжне доручення №1196 від 24 січня 2014 року, платіжне доручення №8365 від 24 квітня 2014 року, платіжне доручення №15446 від 23 липня 2014 року, платіжне доручення №8357 від 24 квітня 2014 року, платіжне доручення №15448 від 23 липня 2014 року, платіжне доручення №9000 від 10 квітня 2014 року, платіжне доручення №17487 від 07 липня 2014 року, платіжне доручення №3018 від 12 лютого 2014 року, платіжне доручення №2031 від 07 лютого 2014 року, платіжне доручення №2058 від 07 лютого 2014 року, платіжне доручення №17681 від 14 серпня 2014 року, платіжне доручення №9345 від 07 травня 2014 року, платіжне доручення №9313 від 07 травня 2014 року, платіжне доручення №17714 від 14 серпня 2014 року, платіжне доручення №12688 від 15 травня 2014 року, платіжне доручення №21709 від 14 серпня 2014 року, платіжне доручення №4980 від 25 лютого 2014 року, платіжне доручення №2902 від 24 лютого 2014 року, платіжне доручення №4649 від 25 березня 2014 року, платіжне доручення №8337 від 24 квітня 2014 року, платіжне доручення №11054 від 26 травня 2014 року, платіжне доручення №13192 від 24 червня 2014 року, платіжне доручення №15870 від 25 липня 2014 року, платіжне доручення №18565 від 22 серпня 2014 року, платіжне доручення №2888 від 24 лютого 2014 року, платіжне доручення №4635 від 25 березня 2014 року, платіжне доручення №8321 від 24 квітня 2014 року, платіжне доручення №11040 від 26 травня 2014 року, платіжне доручення №13193 від 24 червня 2014 року, платіжне доручення №15871 від 25 липня 2014 року, платіжне доручення №18566 від 22 серпня 2014 року.

В ході розгляду справи податковий орган не заперечував факту сплати відповідних платежів, однак обліковує їх як переплату УМГ «Черкаситрансгаз» та УМГ «Київтрансгаз», у зв'язку з тим, що останні не являються платниками по сплаті спірних сум податків і зборів; натомість у Товариства обліковується сума непогашеної заборгованості у вказаному розмірі.

За наведених підстав та у зв'язку із несплатою саме відповідачем згаданої суми грошових зобов'язань, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У відповідності з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 ПК України).

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.1 якої передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

За правилами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Отже факт узгодження грошового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що податкові зобов'язання із сплати земельного податку, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення в загальній сумі 7418,06 грн., яка є предметом розгляду даного спору, були у повній мірі та своєчасно сплачені до відповідних бюджетів через структурні підрозділи (філії) Товариства - УМГ «Черкаситрансгаз» та УМГ «Київтрансгаз», що підтверджується платіжними дорученнями.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що сплата узгодженого грошового зобов'язання структурними підрозділами (філіями) Товариства свідчить про добросовісне виконання відповідачем обов'язку зі сплати податків і зборів, не є порушенням вимог ПК України та не спричинило настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому. Водночас основною метою діяльності відповідача в частині адміністрування податків і зборів є контроль по їх надходженню на відповідні розрахункові рахунки бюджету країни, що встановлено судами в межах розгляду справи.

За наведеного, враховуючи мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при вирішенні даного спору.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Іллінецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду