ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року

м. Київ

справа №810/3213/16

адміністративне провадження №К/9901/21013/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №810/3213/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 (головуючий суддя Літвіна Н.М., судді: Коротких А.Ю., Федотов І.В.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, у якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 №78408-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019, адміністративний позов задоволено.

До суду апеляційної інстанції надійшли заяви позивача від 20.05.2019 та від 27.05.2019 про стягнення з відповідача судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 у задоволенні заяви від 20.05.2019 відмовлено, заяву від 27.05.2019 - залишено без розгляду.

Відмовляючи у задоволенні заяви від 20.05.2019 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32000грн., суд посилався на те, що позивачем не надано до суду належних та достатніх у розумінні статтей 73, 74 КАС України доказів здійснення з особою, яка надавала правничу допомогу, розрахунку за надані послуги. Суд вказав, що адвокат, який зі слів позивача надавав їй усні та письмові консультації та склав і оформив відзив на апеляційну скаргу, як і сама позивач, не приймали участі у судових засіданнях суду апеляційної інстанції, не знайомились з матеріалами справи та не надавали у суді апеляційної інстанції по цій справі будь-яких письмових пояснень або доказів. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позивачем не доведено обґрунтованості понесених ним витрат на надання правової допомоги.

Крім того, суд апеляційної інстанції залишив без розгляду заяву позивача від 27.05.2019 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 9600грн., оскільки заява подана до суду після закінчення строків, вказаних у частині сьомій статті 139 КАС України.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить суд скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019, ухвалити нове рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу за заявою від 20.05.2019, а в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу за заявою від 27.05.2019 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 у справі №810/3213/16.

Ухвалою суду від 27.072020 призначено розгляд справи у порядку письмового провадження на 04.08.2020.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, прийнятою з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Як вказує позивач, нею понесені витрати на правову допомогу. На підтвердження понесених витрат, разом з заявою до суду апеляційної інстанції позивачем надано підтверджуючі документи про надання послуг та про сплату 32000грн. за отримані послуги. Відтак, судом апеляційної інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні заяви від 20.05.2019 про ухвалення додаткового рішення. Крім того, позивач не погоджується з оскаржуваним судовим рішенням в частині залишення без розгляду заяви від 27.05.2019, оскільки, на думку позивача, зазначена заява містила всі необхідні реквізити та відповідала вимогам частини сьомої статті 139 КАС України.

Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду.

Верховний Суд, переглянувши ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як встановлено приписами частин другої-п`ятої статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Апеляційним судом зазначено, що заява позивача від 20.05.2019 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу обґрунтована тим, що між позивачем та її представником укладено договір про надання правової допомоги від 08.05.2019.

Для підтвердження обґрунтованості здійснення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката позивачем надано до суду копії: договору від 08.05.2019, акту приймання-передачі наданих послуг від 20.05.2019, прибуткового касового ордеру від 20.05.2019 №1-20-05/19 та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до умов Договору адвокатом надаються такі послуги: надання консультацій та роз`яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства, складання документів правового характеру, здійснення представництва інтересів клієнта в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, організаціях будь-якої форми власності, перед фізичними та юридичними особами.

Клієнту надається правова допомога, яка полягає в наданні консультацій та роз`яснень з правових питань щодо доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ДФС у Київській області поданої на рішення суду першої інстанції від 05.09.2018. Зазначена правова допомога надається в формі усних і письмових консультацій, роз`яснень.

Клієнту також може бути надана інша правова допомога із правом подачі/отримання документів, засвідчення копій документів власним підписом, проставляння на документі власного підпису, оплати рахунків, інших фінансових документів клієнта, вчинення правочинів від імені та в інтересах клієнта з іншими підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності та підпорядкування, у тому числі, але не виключно, в банківських установах, державних органах, поштових відділеннях тощо.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що вартість наданої адвокатом допомоги у межах даного договору становить 3200грн. за кожну годину роботи.

Обсяг та вартість робіт, виконаних у адвокатом вказаний у Акті приймання-передачі наданих послуг та становить 32000грн. за 10год. роботи адвоката.

Згідно вимог статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Разом з тим, судом вказано, що як вбачається з матеріалів справи, адвокат, який зі слів позивача надавав їй усні та письмові консультації та склав і оформив відзив на апеляційну скаргу, як і сама позивач не приймали участі у судових засіданнях суду апеляційної інстанції, не знайомились з матеріалами справи та не надавали у суді апеляційної інстанції по цій справі будь-яких письмових пояснень або доказів.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції додаткові докази або пояснення від учасників справи не витребовувались.

Суд відзначив, що відзив на апеляційну скаргу аналогічний за змістом до позовної заяви. Відтак, позивачем не доведено факту витрачання на його написання адвокатом трьох годин роботи.

Одночасно, позивачем не надано до суду належних та достатніх у розумінні статтей 73, 74 КАС України доказів здійснення з особою, яка надавала правничу допомогу, розрахунку за надані послуги. У якості документу, підтверджуючого сплату витрат на правову допомогу позивачем надано до суду копію прибуткового касового ордеру від 20.05.2019 №1-20-05/19. Будь-яких інших документів для підтвердження здійснених витрат позивачем не надано.

Слід зазначити, що як вказав Конституційний Суд України у рішенні від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивачем не підтверджено здійснення нею оплати послуг, які були обумовлені договором та не надано суду доказів, на підставі яких визначено обсяг правової допомоги, що повинно було враховуватись під час визначення обґрунтованого розміру гонорару.

Відтак, у задоволенні заяви позивача від 20.05.2019 про ухвалення додаткового рішення судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено. У касаційній скарзі висновки суду апеляційної інстанції позивачем не спростовані, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Крім того, позивач звернулась до апеляційного суду з заявою від 27.05.2019 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 9600грн., яка залишена судом без розгляду з підстав пропуску строку, встановленого КАС України для подання відповідної заяви.

Як встановлено судом, заява позивача від 27.05.2019 (вх. №19633 від 30.05.2019) подана до суду після закінчення строків, вказаних частиною сьомою статті 139 КАС України. При цьому, позивачем не надавалась до суду визначена абзацом другим частиною сьомою статті 139 КАС України та частиною першою статті 167 КАС України заява.

Частиною першою статті 167 КАС України визначено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; найменування суду, до якого вона подається; номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд зауважив, що 22.05.2019 за вх. №18375 до суду надійшло електронне повідомлення від позивача, у якому позивач просила суд здійснювати розгляд справи за її відсутності та відсутності її представника. Також позивач зазначила про свій намір сплатити судові витрати на професійну правничу допомогу.

З огляду на вимоги статтей 139 та 167 КАС України, зазначене електронне повідомлення не може бути розцінене судом як подання до суду заяви про розподіл судових витрат.

Крім того, заява позивача від 20.05.2019 не містила відомостей або клопотань про здійснення позивачем додаткових витрат, пов`язаних з розглядом справи про які зазначено у заяві від 27.05.2019.

З урахуванням встановленого, апеляційний суд правомірно вважав, що заява позивача про розподіл судових витрат від 27.05.2019 підлягає залишенню без розгляду.

У касаційній скарзі висновки суду апеляційної інстанції позивачем не спростовані. Касаційний суд вбачає підстави вказати, що висновки апеляційного суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не встановлено.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як визначено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 у справі №810/3213/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І.Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду