ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2020 року

Київ

справа №820/522/17

адміністративне провадження №К/9901/22808/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Губської О.А., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (судді: Григоров А.М., Подобайло З.Г., Тацій Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі- позивач, позивачка) звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУ НП в Харківській області, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

- визнати протиправною відмову відповідача щодо прийняття позивача - старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , інспектора СОГП Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, на службу до органів Національної поліції, яка викладена у листі від 21 грудня 2016 року № 9237/119-12/0116;

- зобов`язати ГУ НП в Харківській області прийняти позивача на службу до Національної поліції, як особу, яка прибула з органів МВС на посаду інспектора Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, з присвоєнням їй спеціального звання поліції, шляхом видання наказу про призначення з 29 листопада 2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 листопада 2016 року позивачка звернулася із заявою до ГУНП в Харківській області про її прийняття до органів поліції на рівнозначну посаду, яку вона обіймала в лавах МВС.

Листом від 21 грудня 2016 року № 9237/119-12/2016 відповідач повідомив позивачку про те, що здійснення переведення на службу в поліції неможливо на підставі пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", оскільки передбачений вище Законом тримісячний термін минув і прийом до поліції не здійснюється.

Однак, позивач наполягає на тому, що подати заяву у встановлений Законом строк вона не мала можливості через об`єктивні, на її думку обставини, а саме: порушення роботодавцем вимог трудового законодавства, що підтверджено судом та пов`язаний з цим тривалий судовий процес.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року позов задоволено у повному обсязі. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області прийняти позивача на службу до Національної поліції України на підставі пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", шляхом видання наказу про призначення на посаду у Головне управління Національної поліції в Харківській області, рівнозначну посаді інспектора Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області з 29 листопада 2016 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачем не пропущений тримісячний строк для реалізації виявлення бажання про проходження служби в поліції, оскільки в рамках розгляду справи № 820/3205/16, встановлено факт неправомірності звільнення позивача з органів МВС через відсутність її звернення до уповноваженого органу з проханням подальшого проходження служби (переводом) до ГУМВС, з огляду на приписи частини 3 статті 184 КЗпП України, якими унормовано заборону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Також суд першої інстанції зазначив, що в рамках розгляду справи № 820/3205/16 не встановлено факт завчасного та належного повідомлення позивача про необхідність її прибуття для написання рапорту з метою подальшого проходження служби в лавах Національної поліції. За висновками суду першої інстанції, позивачем не пропущений тримісячний строк для подання заяви про проходження служби в поліції.

На підставі частини 1 статті 72 КАС України суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та зобов`язав ГУНП в Харківській області прийняти ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України згідно з пунктом 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" шляхом видання наказу про призначення її на посаду у ГУНП в Харківській області, рівнозначну посаді інспектора Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області з 29 листопада 2016 року.

При цьому суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 17 жовтня 2011 року, відповідно до якої встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи ( організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця ( держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи, невиконання такого зобов`язання порушує трудові гарантії працівника.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач у встановлений строк не виявила бажання проходити службу в поліції відповідно до пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" та протягом трьох місяців, з дня публікації цього Закону України «Про Національну поліцію», тобто до 06 листопада 2015 року, не реалізувала свого права звернення із рапортом у встановлені строки та у порядку встановленому законодавством. Жодних перешкод які б заважали позивачу скористатися своїм правом і подати заяву відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» не встановлено.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що Законом України «Про Національну поліцію» не передбачено обов`язку відповідачем повідомляти позивача про необхідність прибуття для написання належного рапорту, з метою подальшого проходження служби в лавах Національної поліції.

Вказував на помилковість посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 17 жовтня 2011 року, оскільки дане рішення стосується правовідносин, які виникли у зв`язку з ліквідацією Державної митної служби України і не регулювалися Законом України "Про Національну поліцію". Також вказав, що дане судове рішення оголошено 17 жовтня 2011 року, проте Закон України «Про Національну поліцію» прийнятий Верховною Радою України 02 липня 2015 року.

При цьому вважав неправильним посилання суду першої інстанції на факти, які встановлені постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, оскільки у справі № 820/3205/16 відповідачем виступало Головне управління Міністерства внутрішніх справ України, і порушення законодавства при звільненні допущені саме ним, а в даній справі відповідачем є інший державний орган - Головне управління Національної поліції України, який не є правонаступником міліції і до якого Законом України «Про Національну поліцію» встановлено особливий порядок прийняття і звільнення зі служби.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

Позивач у касаційній скарзі вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржник наводить доводи, аналогічні позовній заяві, зокрема, зазначає, що правові висновки апеляційного суду суперечать висновкам, які викладені у постанові Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, оскільки в ході розгляду справи № 820/3205/16 встановлено, що ГУМВС України в Харківський області порушені права позивача в частині звільнення зі служби з органів внутрішніх справ всупереч вимогам частини 3 статті 184 КЗПП України, якою встановлена заборона звільнення жінок, які мають дітей до 3 років (до 6років) з ініціатив власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Скаржниця наполягає на тому, що її обов`язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом переводу для подальшого проходження служби в поліції.

Скаржниця вважає, що Закон України «Про Національну поліцію» підтверджує обов`язок роботодавця належним чином та у встановлені законом строки попередити працівника про рішення щодо його звільнення, а також запропонувати можливість переведення на іншу посаду за правилами трудового законодавства.

Скаржниця зазначає, що саме через порушення процедури її звільнення з органів МВС вона була позбавлена можливості завчасно подати заяву про прийняття її до поліції на підставі Закону України «Про Національну поліцію».

Вказує, що суд апеляційної інстанції не аргументував свою позицію про відсутність обов`язку у відповідача повідомляти позивача про необхідність прибуття для написання належного рапорту, з метою подальшого проходження служби в лавах Національної поліції.

Також скаржниця наголосила, що правова позиція, яка наведена у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року викладена як загальна, без уточнення щодо обмежень її застосування або дії у виключених правовідносинах, оскільки є основоположною і такою, що відповідає вимогам трудового законодавства та гарантій працівників.

Позиція інших учасників справи.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року.

14 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Бевзенко В.М., (судді) Шарапа В.М., Данилевич Н.А.

Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року № 659/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В.М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Губська О.А., Соколов В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі № 820/3205/16, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Харківській області, третя особа - Київський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області про скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу задоволено.

Скасовано наказ Головного управління МВС України в Харківській області від 06 листопада 2015 року № 683 о/с про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , інспектора СОГП Київського РВ ХМУ Головного управління МВС України в Харківській у запас Збройних Сил згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 г (через скорочення штатів).

Поновлено позивача старшого лейтенанта міліції в органах внутрішніх справ на посаді інспектора СОГП Київського РВ ХМУ Головного управління МВС України в Харківській області або на іншій рівнозначній посаді з 06 листопада 2015 року.

Зобов`язано Головне управління МВС України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23 лютого 2016 року по день поновлення на посаді.

Допущено до негайного виконання постанову суду в частині поновлення позивача в органах внутрішніх справ на посаді інспектора СОГП Київського РВ ХМУ Головного управління МВС України в Харківській області з 23 лютого 2016 року, та в частині стягнення грошового забезпечення в межах одного місяця.

На виконання постанови, ГУМВС України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії видано наказ від 28 листопада 2016 року № 33 о/с, яким, серед іншого, скасовано наказ Головного управління МВС України в Харківській області від 06 листопада 2015 року № 683 о/с про звільнення позивача старшого лейтенанта міліції, інспектора СОГП Київського РВ ХМУ Головного управління МВС України в Харківській у запас Збройних Сил згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 г (через скорочення штатів). Поновлено позивача старшого лейтенанта міліції в органах внутрішніх справ на посаді інспектора СОГП Київського РВ ХМУ Головного управління МВС України в Харківській області або на іншій рівнозначній посаді з 06 листопада 2015 року.

Після видання вказаного наказу, 29 листопада 2016 року позивач звернулась до Головного управління Національної поліції в Харківській області із заявою, в якій просила прийняти її до органів Національної поліції на посаду, рівнозначну посаді, яку вона обіймала в лавах МВС.

Листом від 21 грудня 2016 року № 9237/119-12/0116 позивачу повідомлено, що здійснення переведення її на службу в поліцію на підставі пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" неможливо, у зв`язку з тим, що передбачений зазначеним вище Законом України тримісячний термін минув та, на теперішній час, прийом до Національної поліції не здійснюється.

Отримавши вказаного листа, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав, оскільки вважала надану відповідь на її заяву про призначення до лав Національної поліції, протиправною.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рамках реформування правоохоронної системи України 2 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Національної поліції України" № 641 від 02 вересня 2015 року, утворено Національну поліцію України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну поліцію»- національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» вирішено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС.

Згідно з пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пункт 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачає, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Пункт 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлює , що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014

№1118-р схвалено Концепцію першочергових заходів з реформування системи Міністерства внутрішніх справ та стратегію розвитку органів внутрішніх справ.

Зокрема, Концепцією першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ пропонувалось здійснити комплекс організаційних і практичних заходів, спрямованих на розбудову Міністерства внутрішніх справ як цивільного органу європейського зразка та формування в найближчій перспективі поліції як основного виконавця заходів забезпечення безпеки населення.

Метою Концепції є визначення пріоритетів, основних напрямів, очікуваних результатів та засобів перетворення МВС на правоохоронне багатопрофільне цивільне відомство європейського зразка.

Першочерговими цілями реалізації Концепції, спрямованими на досягнення її мети, окрім іншого, визначено: скорочення значної кількості органів, підрозділів і служб зі спорідненими завданнями та функціями; законодавче визначення оновленої загальної структури МВС, структури і чисельності, завдань та повноважень органів внутрішніх справ та інших умов їх діяльності, пріоритетами якої є виконання соціально - сервісних функцій; усунення дублювання функцій апаратів, відомчих підприємств, установ та організацій; запровадження європейської моделі підготовки та підвищення кваліфікації кадрів органів внутрішніх справ, застосування єдиних уніфікованих стандартів правозастосовної підготовки, спрямованої на підвищення ефективності взаємодії між органами внутрішніх справ різних держав-учасниць Європейського Союзу; підвищення довіри населення до діяльності органів внутрішніх справ, а також авторитету працівника органу внутрішніх справ.

Одним із заходів щодо реалізації положень названої Концепції визначено розроблення та прийняття нових і внесення змін до чинних законодавчих актів з урахуванням європейських норм і стандартів, спрямованих на врегулювання діяльності Національної поліції.

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 580-VIІI "Про Національну поліцію", відповідно до преамбули якого цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Як зазначено у Пояснювальній записці до проекту Закону України "Про Національну поліцію", основною метою прийняття законопроекту є створення Національної поліції в Україні - органу виконавчої влади, який служитиме суспільству і призначений для охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічного порядку та громадської безпеки.

Відповідно до пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року №141-142, набув чинності 07 листопада 2015 року. Проте, враховуючи приписи пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набули чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 07 серпня 2015 року.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органів (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Таким чином, у позивача у встановлений Законом України «Про Національну поліцію», а не Кодексом законів про працю України у період з 07 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року включно виникло право для подання рапорту на ім`я керівництва Національної поліції, щодо подальшого її проходження служби у підрозділах поліції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка у період з 07 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року включно рапорту на ім`я керівництва Національної поліції, щодо подальшого проходження служби у підрозділах поліції не подавала.

Системний аналіз законодавства України, яке регулює спірні правовідносини дає підстави вважати, що єдиною законодавчо передбаченою формою волевиявлення особи щодо працевлаштування, проходження нею служби є виключно особисто написаний рапорт такої особи, що зареєстрована відповідно до п. 82,149,153 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 30 листопада 2011 року № 1242.

Тобто, для реалізації права на працевлаштування законодавчо вимагається вчинення активних індивідуальних дій особою, яка хоче бути працевлаштованою (у даному випадку позивача), звернення із рапортом у встановлені строки та у порядку встановленому законодавством. В іншому випадку, якщо протягом вказаного терміну працівник міліції не вчинив таких дій, ця обставина є достатньою і необхідною правовою підставою для відмови у здійсненні переведення її на службу в поліцію на підставі пункту 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію".

Як свідчать матеріали справи, позивач не скористалась наданим Законом України «Про Національну поліцію» правом на подачу рапорту про прийняття на службу до поліції та не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції у тримісячний строк з дня опублікування вказаного Закону.

Тому, відмова відповідача здійснити переведення позивача на службу в поліцію на підставі пункту 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" є обґрунтованою.

Верховний Суд вважає безпідставними позовні вимоги позивача про зобов`язання ГУНП в Харківській області прийняти позивача на службу до Національної поліції, як особу, яка прибула з органів МВС на посаду інспектора Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, з присвоєнням їй спеціального звання поліції, шляхом видання наказу про призначення з 29 листопада 2016 року, оскільки особи, які не подали відповідну заяву у визначений період часу, після його спливу вже не можуть реалізувати своє право на прийняття на службу до поліції за спеціальним порядком.

Натомість у подальшому визначено інший порядок прийняття на службу до поліції - на конкурсній основі.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не скористалась своїм правом на переведення до органів поліції.

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли

З урахуванням наведеної правової позиції, суд зазначає, що у спірних відносинах питання прийняття на службу до поліції урегульовано пунктом 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", який є спеціальним законом по відношенню до Кодексу законів про працю України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач вважається таким, який виявив бажання проходити службу в поліції в силу наведеної вище норми спеціального закону, а положення статті 184 КЗпП України до спірних відносин не застосовуються.

За такого правового регулювання Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про недотримання відповідачем вимог статі 184 КЗпП України.

При цьому доводи касаційної скарги, що строк для подання рапорту пропущений з поважних причин, а саме через порушення процедури її звільнення з органів МВС і вона була позбавлена можливості завчасно подати заяву про прийняття її до поліції на підставі Закону України «Про Національну поліцію» з посиланням на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року є помилковими, оскільки предметом доказування у справі № 820/3205/16 було неправомірне звільнення позивача з органів МВС під час перебування її у відпустці по догляду за дитиною.

Натомість у справі за даним позовом спірні правовідносини виникли через відмову відповідача прийняти позивача - старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , інспектора СОГП Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, на службу до органів Національної поліції.

Крім того, оскаржуване у справі № 820/3205/16 звільнення позивачки відбулося вже після спливу строку для подання рапорту щодо прийняття на службу у новостворену поліцію.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 КАС України (чинного на час розгляду справи) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Таким чином, справу належить вирішувати відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу, оскільки обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду справи № 820/3205/16.

Як свідчать матеріали справи і встановлено судом апеляційної інстанції позивачка всупереч вимог пункту 8, 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію працівники міліції» у період з 07 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року включно рапорту на ім`я керівництва Національної поліції, щодо подальшого проходження служби у підрозділах поліції не подавала.

Тому, обставини щодо фактів, які встановлені постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі № 820/3205/16, на які посилається позивач, не є преюдиційними обставинами для вирішення цієї справи по суті заявлених позовних вимог.

Посилання скаржниці на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 17 жовтня 2011 року, суд касаційної інстанції вважає недоречними, оскільки дане рішення стосується інших правовідносин, які не регулювалися прийнятим Законом України "Про Національну поліцію". В даному рішенні правовідносини виникли у зв`язку із звільненням на підставі ліквідації іншого державного органу, а саме Державної митної служби України.

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позовний заяві, які належним чином перевірені судом апеляційної інстанції та зводяться до їх переоцінки.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року - без змін.

Судові витрати

З огляду результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді О.А. Губська

В.М. Соколов