ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 826/15560/15

адміністративне провадження № К/9901/12070/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Шарапи В. М., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва (у складі головуючого судді Кузьменка В. А.) від 23 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Твердохліб В. А., суддів Костюк Л. О., Троян Н. М. ) від 02 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Київської міської державної адміністрації, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гаятрі", про визнання нечинним розпорядження та акту,

УСТАНОВИЛ:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.

Києва з позовом до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Шевченківська РДА м. Києва), Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гаятрі" (далі - ТОВ "Гаятрі"), у якому просив:

- визнати нечинним розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 01 червня 2009 року № 631 "Про надання дозволу на проектування та перепланування нежилих приміщень колишньої квартири АДРЕСА_1";

- визнати нечинним розпорядження КМДА від 02 жовтня 2009 року № 1151 "Про внесення змін до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 01 червня 2009 року № 631";

- визнати нечинним розпорядження Шевченківської РДА в м. Києві від 22 жовтня 2009 року № 867 "Про затвердження акту Державної районної комісії від 01 жовтня 2009 року про прийняття з експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту "перепланування з об'єднанням нежитлового приміщення першого поверху (колишня квартира АДРЕСА_1) та нежитлового приміщення підвалу площею 44,0 м2 для розміщення творчої майстерні в житловому будинку АДРЕСА_1";

- визнати нечинним акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 22 жовтня 2009 року № 867.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що спірні розпорядження відповідачів є протиправними та необґрунтованими, оскільки житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом культурної спадщини ("Будинок прибутковий" 1870-1878 року), а тому ТОВ "Гаятра" незаконно провело перепланування в нежилому приміщенні (колишній квартирі АДРЕСА_2) та в приміщенні підвалу, які самовільно та незаконно були об'єднанні товариством. Крім того, позивач вважає, що мешканці вказаного будинку не надавали згоди, у тому числі? на перепланування зазначених приміщень з об'єднанням підвалу з квартирою на першому поверсі. Такі порушення, на думку позивача, призводять до руйнування будинку, який є об'єктом культурної спадщини.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року, у задоволені позову відмовив.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, у лютому 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права та не дослідили всіх обставин справи. За позицією скаржника, спірні розпорядження КМДА та Шевченківської РДА в м. Києві прийняті з порушенням "Правил забудови міста Києва" та за відсутності дозволу управління державно-архітектурного контролю на проведення реконструкції приміщення (об'єднання першого поверху та підвалу).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01 березня 2016 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ~law15~), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02 жовтня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції ~law16~) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

01 червня 2009 року виконавчий орган Київської міської ради (КМДА) прийняв розпорядження № 631, яким дозволив громадянці ОСОБА_2 здійснити проектування та перепланування нежилих приміщень колишньої квартири АДРЕСА_1 за умови: розроблення та погодження в установленому порядку проектної документації; виконання робіт згідно з розробленим та погодженим проектом; одержання дозволу на проведення робіт у Головному управлінні охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

02 жовтня 2009 року розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 1151 внесено зміни до вказаного вище розпорядження, а саме: в назві та тексті розпорядження після слів "проектування та перепланування" додано слова "з об'єднанням".

Шевченківська РДА в м. Києві розпорядженням від 22 жовтня 2009 року № 867 затвердила акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 01 жовтня 2009 року, яким вирішено прийняти в експлуатацію пред'явлений державній приймальній комісії об'єкт "Перепланування з об'єднанням нежитлового приміщення першого поверху ( № 1) та підвалу для розміщення творчої майстерні в житловому будинку.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача до суду з цим позовом спірне нежиле приміщення АДРЕСА_1 (колишньої квартири АДРЕСА_1) та підвалу площею 44 м2 знаходиться в користуванні ТОВ "Гаятрі".

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні відомості стосовного того, хто є власником цих приміщень, і в який період фактично проводилася їх реконструкція, оскільки відповідно до наданих позивачем фотографій ремонтні роботи в даних приміщеннях проводилися не в 2009 році, а в 2015 році.

Вважаючи зазначені вище розпорядження відповідачів протиправними та незаконними, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.

Дослідивши наведені в касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.

При ухваленні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація здійснювала владні управлінські функції в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, докази того, що спірне розпорядження є таким, що прийняте з порушенням норм законодавства України, відсутні. Також суди зазначили, що позивач не надав доказів того, що дії з будівництва об'єкта призвели та надалі призведуть до руйнування житлового будинку, який є об'єктом культурної спадщини, а тому ОСОБА_1 не доведено, що оскаржувані розпорядження порушують його права та інтереси.

Разом з цим, за позицією судів попередніх інстанцій, учасниками справи не надано копій проектної документації на спірні приміщення, доказів погодження такої документації, а також доказів наявності дозволу Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та висновку експертизи тощо, а тому суди були позбавлені можливості надати правову оцінку зазначеним документам і встановити правомірність оскаржуваних розпоряджень.

Водночас, ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не витребували необхідних доказів та не дослідили питання чи прийняті розпорядження відповідачів з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Також судами першої та апеляційної інстанцій не проаналізовано та не перевірено інформацію, надану позивачем, стосовно недотримання відповідачами вимог "Правил забудови міста Києва", затверджених рішенням Київської міської ради від 27 січня 2005 року № 11/2587 (далі - "Правила забудови міста Києва"; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III "Про охорону культурної спадщини" (далі - ~law18~).

Так, згідно зі ~law19~ нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Відповідно до підп. 13 ~law20~ до повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення (крім пам'яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок.

~law21~ передбачено, що всі роботи щодо консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади обласної, міської державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Науково-проектна документація розробляється спеціалізованою організацією, що має відповідну ліценцію на виконання зазначеного виду робіт. Після розробки науково-проектної документації на проведення робіт на пам'ятках вона підлягає погодженню органом охорони культурної спадщини. Відповідно до Державних будівельних норм України А.2.2-14:2016 визначений склад та зміст науково-проектної документації на реставрацію пам'яток культурної спадщини, яка погоджується місцевим органом охорони культурної спадщини. Роботи із збереження об'єктів культурної спадщини проводяться згідно з реставраційними нормами та правилами, погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Будівельні норми та правила застосовуються у разі проведення робіт із збереження об'єкта культурної спадщини лише у випадках, що не суперечать інтересам збереження цього об'єкта.

При цьому за приписами ~law22~ органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. Органи місцевого самоврядування зобов'язані повідомляти відповідні органи охорони культурної спадщини про бездіяльність власника або уповноваженого ним органу, особи, яка набула права володіння, користування чи управління, що створює загрозу пам'ятці.

Таким чином, надаючи оцінку спірним розпорядженням, суди повинні дослідити та проаналізувати чи прийнятті такі рішення відповідачами на підставі належним чином перевірної проектної документації, дозволів, висновків тощо, а також з дотриманням вимог чинного на той час законодавства України, зокрема й ~law23~.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що при розгляді цієї справи, суди першої та апеляційної інстанцій не надали достатньої правової оцінки аргументам позивача щодо спричинення ремонтними роботами в спірних приміщеннях руйнації будинку, який віднесено до об'єктів культурної спадщини.

Колегія суддів наголошує й на тому, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, хто є власником спірних приміщень, і на якій підставі ТОВ "Гаятрі" ними користується.

За змістом ст. 11 КАС України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується зі ст. 9 КАС України (у чинній редакції) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Суд звертає увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, Верховний Суд вважає, що для правильного вирішення цього спору суду необхідно витребувати та належним чином дослідити документи та докази на підтвердження дотримання Виконавчим органом Київської міської ради (КМДА) та Шевченківською РДА в м. Києві вимог чинного на той момент законодавства України при винесенні спірних розпоряджень та затвердженні акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Згідно ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 344, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Київської міської державної адміністрації, третя особа:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гаятрі", про визнання нечинним розпорядження та акту направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді

В. М. Шарапа

С. М. Чиркін