19.09.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Після закінчення строку дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16)

Фабула судового акту: Аналізуючи грошові зобов’язання ВСУ чітко та послідовно тлумачить статті 1049 та 625 ЦК України  наступним чином: і після закінчення строку дії договору, на  підставі якого виникло грошове зобов’язання, на існуючий борг нараховуються проценти та застосовується цивільна відповідальність за порушення умов договору. У випадку, якщо розмір процентів не передбачений договором, то проценти нараховуються на борг на рівні облікової ставки НБУ. Єдиний випадок, коли проценти не нараховуються це відповідний прямий пункт у договорі.

Аналізуйте судовий акт: Борги в іноземній валюті  не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

Суд зобовязаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (ВГСУ у справі № 904/4950/15)

Проценти та штрафні санкції на заборгованість по кредиту нараховуються боржнику або поручителю і після ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора до його фактичного виконання (ВСУ від 25 травня 2016р. у справі № 6-157цс16) 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-1412цс16: Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищезазначені положення закону та у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Окрім того, підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України із поєднанням зі статтею 1048 ЦК України у разі прострочення виконання боржником грошового зобов’язання.

 

                                                                                                             

                                                                                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

7 вересня 2016 року

 

                               м. Київ

Судова палата у цивільних справах

                           Верховного Суду України у складі:

головуючого

Романюка Я.М.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

 

Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки «Сумська кредитна спілка» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Сумська кредитна спілка» про визнання недійсним пункту кредитного договору за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Сумської області від 13 жовтня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року,

                                           в с т а н о в и л а :

 У червні 2014 року кредитна спілка «Сумська кредитна спілка» (далі – КС «Сумська кредитна спілка») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 8 липня 2011 року між КС «Сумська кредитна спілка» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 3 000 грн. строком до 29 грудня 2012 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх договірних зобов’язань за вказаним кредитним договором 8 липня 2011 року між КС «Сумська кредитна спілка» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким остання поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_1 у повному обсязі взятих на себе кредитних зобов’язань.

У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яка станом на 15 червня 2015 року склала 6 621 грн. 51 коп., з яких повернення кредиту у розмірі 1 675 грн. 90 коп., проценти за користування кредитом з 14 травня 2013 року до 13 червня 2013 року у розмірі 99 грн. 18 коп., підвищені проценти за користування кредитом з 13 червня 2013 року по 15 червня 2015 року відповідно до умов п. 2.5 договору у сумі  4 846 грн. 43 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 9 липня 2015 року у задоволенні позову КС «Сумська кредитна спілка» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним пункт 2.5 умов кредитного договору від 8 липня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та КС «Сумська кредитна спілка», який передбачає сплату процентів у розмірі 144 % річних, що нараховуються на непогашену суму кредиту за невиконання позичальником своїх зобов’язань по поверненню коштів.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 13 жовтня 2015 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 9 липня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову КС «Сумська кредитна спілка» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Сумська кредитна спілка» 1 675 грн. 90 коп. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 8 липня 2011 року та 2 066 грн. 18 коп. процентів за користування кредитом, а всього 3 742 грн. 8 коп. У задоволенні позову КС «Сумська кредитна спілка» до ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду в частині задоволення зустрічного позову залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити силі рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом першим частини 1 статті 355 ЦПК України – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 625, частини першої статті 1048, частини першої статті 1050 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що уклавши 8 липня 2011 року з КС «Сумська кредитна спілка» кредитний договір і отримавши грошові кошти в сумі 3 000 грн., ОСОБА_1 взяла на себе зобов’язання повернути їх строком до 29 грудня 2012 року зі сплатою 72 % річних.

З листопада 2011 року ОСОБА_1 на порушення вимог кредитного договору та графіка погашення сум по кредитному договору грошові внески на погашення заборгованості вносила не регулярно, у зв’язку з  чим виникла заборгованість.

Після сплати 14 травня 2013 року ОСОБА_1 грошових коштів на погашення кредиту, сума заборгованості за процентами була погашена повністю, а заборгованість за кредитом склала 1 675 грн. 90 коп.  

Згідно пункту 1.3 кредитного договору від 8 липня 2011 року  позичальник зобов’язується погашати кредит та сплачувати плату за її користування в строки, вказані у графіку оплати.

Відповідно до пункту 1.5 зазначеного договору останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до повного його виконання сторонами.

Ухвалюючи рішення про відмову у первісному позові суд першої інстанції виходив із того, що не надано пояснень чому після сплати позичальником сум і погашення всієї суми заборгованості за кредитом, що необхідно вважати як припинення дії договору з підстав його повного виконання, знову нараховані суми заборгованості позичальнику                  ОСОБА_1, а тому кредитором не надано безсумнівних доказів наявності заборгованості за кредитним договором від 8 липня 2011 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у первісному позові суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що оскільки рішенням суду першої інстанції були задоволені зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 та визнано недійсним пункт 2.5 кредитного договору, тому слід погодитися з розрахунком відсотків, наданих представником кредитної спілки на загальну суму 4 033 грн. 19 коп., зокрема, необхідно стягнути відсотки за період з 14 травня 2013 року по 28 січня 2015 року відповідно до умов пункту 2.1 кредитного договору.

Проте, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що поза увагою апеляційного суду залишилися положення статей 625, 1048 ЦК України, відповідно до яких позикодавець має право на одержання процентів від суми позики лише протягом дії договору, а після його закінчення у разі прострочення виконання грошового зобов’язання застосовуються положення статті 625 ЦК України.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору законом не передбачено, а як убачається із матеріалів справи ПАТ «Універсал Банк» надано розрахунок кредитної заборгованості за період з 10 червня 2008 року до 25 лютого  2014 року, в той час як строк дії договору визначено сторонами до 25 травня 2013 року.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 1048, частини першої статті 1050 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищезазначені положення закону, встановлений строк повернення процентів до 29 грудня 2012 року (пункт 1.4 кредитного договору) та той факт, що договором не встановлено розмір процентів після спливу вищезазначеного строку, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак зазначена норма закону та положення договору залишилися поза увагою суду, який не визначив розміру заборгованості з урахуванням процентів на рівні облікової ставки Національного банку України за користування кредитними коштами.

Окрім того, поза увагою судів залишилися положення статті 625 ЦК України із поєднанням зі статтею 1048 ЦК України, які підлягають застосуванню у разі прострочення виконання боржником грошового зобов’язання.

Таким чином, судом не встановлено тих фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи. Оскільки встановлення фактичних обставин не віднесено до повноважень Верховного Суду України, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1, тому в цій частині справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

           п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 9 липня 2015 року, рішення апеляційного суду Сумської області від 13 жовтня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року в частині вирішення позовних вимог кредитної спілки «Сумська кредитна спілка» до ОСОБА_1 скасовувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

       Головуючий                                                                      Я.М. Романюк

      Судді:                                                                                 В.І. Гуменюк

                                                                                                 Н.П. Лященко

                                                                                                 Л.І. Охрімчук

                                                                                       В.М. Сімоненко

                                                                                       А.Г. Ярема

3
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення