«Петриченко проти України»: Під час вирішення справи суди не врахували доречні аргументи Заявника щодо посилання на норми Конституції, внаслідок чого було порушено право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції, заява № 2586/07, від 12.07.2016 р.)

Фабула судового акта: Заявник, громадянин України В.П. Петриченко, стверджував, що національні суди порушили права, гарантовані Конвенцією, оскільки належним чином не обґрунтували прийняті у справі Заявника рішення.

Заявник звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України про стягнення пенсійної заборгованості, а також моральної шкоди. Зокрема Заявник стверджував, що тривалий час отримував пенсію у розмірі меншому, ніж гарантований Конституцією України.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, відзначивши, що відповідачем не було порушено жодних підзаконних актів; вказане рішення було залишене судами апеляційної і касаційної інстанції без змін. Під час прийняття рішень суди не врахували і не прокоментували посилання Заявника на відповідні положення Конституції України.

Під час розгляду справи у ЄСПЛ Уряд наголошував на тому, що національні суди: 1) не були зобов`язані у рішенні відповідати на кожен аргумент Заявника; 2) врахували аргументи Заявника під час ухвалення рішення; 3) прийняли обґрунтоване рішення, яке відповідає положенням Конституції України.

ЄСПЛ відзначив, що національні суди під час розгляду справи навіть не намагалися проаналізувати вимоги Заявника на їх відповідність положенням Конституції України. Аргументи Заявника у даній справі були конкретними, доречними та важливими, проте національні суди цілком не врахували їх, що призвело до порушення Конвенції. Під час розгляду справи Заявника у кожній інстанції суди посилалися на його вимоги, проте не аналізували їх. Разом із цим, ЄСПЛ підкреслив, що до його компетенції не належить вирішення питання щодо того, яким саме способом національні суди повинні були враховувати і розглядати аргументи Заявника.

У вказаній справі ЄСПЛ послався на рішення у справах «Богатова проти України» та «Проніна проти України». Заявники у вказаних справах також вимагали привести розмір отримуваної пенсії у відповідність до положень Конституції України. Зокрема, у рішенні «Богатова проти України» ЄСПЛ також наголосив на тому, що суди не здійснили жодних спроб розглянути специфічні, доречні та важливимі аргументи Заявниці щодо визначення розміру її пенсії. У вказаному рішенні ЄСПЛ відзначив, що одним із способів реагування на ситуацію могло бути порушення провадження щодо конституційності пенсійного законодавства у Конституційному Суді України.

З огляду на вказане, ЄСПЛ дійшов висновку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00

«Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04

«Гаєвський проти України» (Gayevskiy v. Ukraine), заява № 60725/00

Справа «Петриченко проти України»
(Заява № 2586/07)

СТРАСБУРГ
12 липня 2016 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Петриченко проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 2586/07), яку 12 грудня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Валерій Петрович Петриченко (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) на останніх етапах провадження представляла виконувач обов’язків Урядового уповноваженого пані О. Давидчук з Міністерства юстиції.

3. Заявник стверджував, зокрема, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень у його справі щодо пенсії.

4. 31 березня 2011 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1940 році та проживає у м. Києві.

6. У жовтні 2004 року заявник звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до районного управління Пенсійного фонду України про виплату стверджуваної заборгованості по виплаті пенсії та відшкодування моральної шкоди. У своєму позові заявник зазначав, зокрема, що за статтею 46 Конституції України він має право на пенсію у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму. Проте у відповідний час розмір його пенсії був нижчим від встановленого розміру прожиткового мінімуму.

7. 25 жовтня 2004 року суд відмовив заявнику у задоволенні позову у зв’язку з необґрунтованістю, зазначивши, що Пенсійним фондом України не було допущено порушення підзаконних актів. 3 лютого 2005 року та 14 червня 2006 року відповідно Апеляційний суд м. Києва та Вищий адміністративний суд України залишили рішення суду першої інстанції без змін. Жоден з цих судів не розглянув доводи заявника за статтею 46 Конституції щодо невідповідності розміру його пенсії прожитковому мінімуму.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне національне законодавство наведено в рішенні у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) (заява № 63566/00, пп. 13-19, від 18 липня 2006 року).

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

9. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що національні суди не розглянули його доводи про те, що розмір його пенсії було встановлено всупереч вимогамКонституції. Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено таке:

«Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...».

A. Прийнятність

10. Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

11. Заявник стверджував, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, а також не розглянули його доводи щодо невідповідності розміру його пенсії вимогамКонституції.

12. Уряд послався на практику Суду, згідно з якою пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов’язує національні суди надавати докладні відповіді на кожен аргумент, наведений позивачем. Крім того, перш за все національні органи влади, а саме суди, повинні вирішувати проблеми тлумачення національного законодавства та оцінки фактів (див. рішення у справі «Гаєвський проти України» (Gayevskiy v. Ukraine), заява № 60725/00, від 11 січня 2005 року). Уряд стверджував, що національні суди належним чином розглянули доводи заявника та винесли добре обґрунтовані рішення, при цьому розмір пенсійних виплат заявнику було розраховано відповідно до статті 46 Конституції України.

13. Суд зазначає, що аналогічну скаргу було розглянуто у згаданій справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) та у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine) (заява № 5231 /04, від 7 жовтня 2010 року). Суд зазначає, що у цій справі заявник також вимагав у національних судах розрахунку розміру його пенсії у відповідності до вимог статті 46 Конституції України. Проте, як і у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), національні суди не зробили жодної спроби проаналізувати вимогу заявника з цієї точки зору, незважаючи на пряме посилання на неї у кожній судовій інстанції. До завдань Суду не входить вирішення того, яким би був найбільш належний спосіб розгляду цього доводу для національних судів. Проте, цілком проігнорувавши доводи заявника, навіть коли вони були конкретними, доречними та важливими, національні суди не дотримались свого зобов’язання за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

14. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

15. Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

16. Заявник вимагав 4748,51 грн (приблизно 700 євро) відшкодування матеріальної шкоди і 100000 грн (приблизно 14900 євро) відшкодування моральної шкоди.

17. Уряд заперечив ці вимоги.

18. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою, тому він відхиляє цю вимогу. Суд, постановляючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявнику 1200 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

19. Заявник не подав вимог за цим пунктом, відповідно Суд не присуджує нічого.

C. Пеня

20. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1200 (одна тисяча двісті) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись;

(b) зазначена сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(c) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 липня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.