Особливості укладення договорів у сфері електронної комерції

Особливості укладання договорів у сфері електронної комерції

У 1999 р. Білл Гейтс, засновник компанії Microsoft, написав книгу, в якій зробив упевнене пророцтво: «У майбутньому на ринку залишиться два види компаній: ті, хто в Інтернеті й ті, хто вийшов з бізнесу».

Так, без Інтернету зараз вже неможливо уявити собі багато сфер нашого життя, в тому числі придбання товарів та послуг. Окремо виникли послуги, які надаються та споживаються в самій мережі Інтернет, до них відносяться реєстрація домену, продаж хостингу, провайдерські послуги тощо.

Відповідно до даних Morgan Stanley Research у 2016 р. частка інтернет-торгівлі в світі склала 12-13 % від загальної частки роздрібної торгівлі.

За даними GfK Ukraine, у 2013 р. країна входила в трійку найбільш швидкозростаючих ринків електронної комерції Європи. Посилаючись на прогноз торгового майданчика Prom.ua у 2016 р. український ринок інтернет-торгівлі в грошовому вираженні виріс на до 33,7 млрд грн. Усі вище наведені статистичні дані свідчать про те, що Інтернет є швидкоростучим середовищем, в якому відбувається значна кількість правочинів, які, як правило, здійснюються у вигляді електронних договорів (договорів у сфері електронної комерції).

Законодавство, що регулює відносини електронної комерції

Ринок електронної комерції в Україні був сформовано давно, але не мав належного правового регулювання, електронні правочини вчинялись, як правило, на основі публічної оферти.

03.09.2015 р. був прийнятий Закон України № 675-VIII «Про електронну комерцію» (надалі – Закон № 675-VIII), який визначав організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановив порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права й обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Окрім вищенаведеного Закону № 675-VIII певні питання укладення договорів у сфері електронної комерції врегульовані Цивільним кодексом України (надалі – ЦК України) і Господарським кодексом України (надалі –ГК України), Законами України «Про захист прав споживачів», «Про рекламу», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про телекомунікації», «Про захист персональних даних».

Особливий порядок надання банківських послуг, випуск та обіг електронних грошей, здійснення переказу коштів не є предметом правового регулювання Закону № 675-VIII і регулюється спеціальним законодавством, а саме Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки і банківську діяльність» та «Про страхування».

Також питання електронної комерції регулюється в «Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським союзом…», Директиві про електронну комерцію (2000/31/ЄС від 8 червня 2000 р.), Директиві 97/7/ЄС «Про захист прав споживачів в дистанційних контрактах» від 20.05.1997 р.

Істотні умови та характеристика договорів у сфері електронної комерції

Відповідно до ст.3 Закону № 675-VIII, електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається та виконується в порядку, передбаченому у ЦК та ГК України, а також іншими актами законодавства, в залежності від виду товарів чи послуг.

Учасниками відносин у сфері електронної комерції Законом визнаються:

1. суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які реалізують товари, виконують роботи, надають послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем;
2. покупці (замовники);
3. постачальники послуг проміжного характеру в інформаційній сфері;
4. органи публічної влади в частині виконання своїх функцій.

Електронний договір є різновидом електронного правочину. Разом з тим, дія Закону не поширюється на правочини:

• якщо законодавством встановлено спеціальний порядок переходу права власності на них;
• однією зі сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа - підприємець та реалізує/пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, (за винятком коли сторони прямо домовилися про застосування положень Закону № 675-VIII до правочину);
• стороною правочину є орган державної влади (орган місцевого самоврядування) в частині виконання ним функцій держави або місцевого самоврядування чи правочин вчиняється відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі»;
• правочин підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації;
• вчинення правочину регулює сімейні правовідносини;
• правочин стосується грального бізнесу або проведення лотерей, крім не грошових лотерей відповідно до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» та лотерей, визначених Законом України «Про рекламу»;
• виконання зобов’язання забезпечується особою, яка уклала договір поруки або іншої форми майнового забезпечення, за умови, що така особа діє в цілях, що виходять за межі її господарської діяльності чи незалежної професійної діяльності.

Норми Закону № 675-VIII застосовуються у разі якщо однією зі сторін електронного правочину є іноземець, особа без громадянства або іноземна юридична особа, з урахуванням положень Закону України «Про міжнародне приватне право», а до діяльності іноземних суб’єктів електронної комерції в частині реалізації ними товарів, виконаних робіт, надання послуг покупцям (замовникам, споживачам) на території України.

Закон № 675-VIII визначає додаткові обов’язки сторін в електронній комерції. Так додатковими обов’язками продавця в електронній комерції є повідомлення інформації про себе, про товар, про доставку, про особливості використовуваних платіжних інструментів, продавець зобов’язаний забезпечити повну відповідність предмета договору кількісним і якісним характеристикам, оперативно підтвердити отримання замовлення покупця, а також підтвердити вчинення електронного правочину (у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона чи іншого документа) в момент вчинення правочину або в момент виконання ним договору. Таке підтвердження повинно містити відомості про умови та порядок обміну (повернення) товару, про порядок розірвання договору, про гарантійні зобов’язання тощо.

У свою чергу продавець, крім своїх основних цивільно-правових прав, має право вимагати від іншої сторони відомості, без яких укладання та виконання зобов’язань за електронним договором неможливо.

Обсяг прав і обов’язків покупця у сфері електронної комерції прирівнюється до статусу споживача, визначеного Законом «Про захист прав споживачів». Крім того, на нього покладаються обов’язки надати інформацію про себе, необхідну для здійснення електронних правочинів, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі підприємства електронної комерції (шляхом введення особою спеціального набору електронних даних), а також вчинення інших дій в цій системі. Перелік такої інформації може бути розширено за домовленістю сторін.

У ст. 10 Закону № 675-VIII детально прописано порядок поширення комерційних електронних повідомлень у сфері електронної комерції. Як і в інших цивільно-правових договорах, першою стадією виступає оферта, яка обов’язково містить істотні умови договору та виражає намір особи, яка зробила пропозицію укласти електронний договір (надалі – оферент) вважати себе зобов’язаним у разі її прийняття. Дане повідомлення потенційних покупців повинно відповідати вимогам Закону України «Про рекламу» та може здійснюватися шляхом направлення комерційних електронних повідомлень, розміщення пропозиції в мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Оферта може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Таким чином Законом № 675-VIII було легітимізовано рекламні розсилки небажаних комерційних пропозицій відомих під назвою «Спам». У відповідності до ст. 10 Закону № 675-VIII комерційні електронні повідомлення поширюються лише на підставі згоди на отримання таких повідомлень, наданої особою, якій такі повідомлення адресовані. Комерційне електронне повідомлення може надсилатися особі без її згоди лише за умови, що вона може відмовитися від подальшого отримання таких повідомлень. Останнє твердження фактично дозволяє у будь-якому разі надсилати споживачу відповідні повідомлення, навіть, якщо ніякої згоди попередньо (до вчинення розсилки) отримано не було.

Ст. 11 Закону № 675-VIII зазначено, що продавцем має бути надано відомості про вартість товару, роботи, послуги та повинні містити інформацію про включення податків в її розрахунок і відомості про вартість доставки. Крім того, електронний договір може містити інформацію про технології укладання договору, технічні засоби ідентифікації сторін тощо. Важливо зазначити, що включення в електронний договір умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документу, у випадку якщо сторони електронного договору мали можливість ознайомитися з ним, не можуть бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію, акцепту іншої сторони.

Акцепт може бути надано в формах:

1. передачі оференту електронної пошти;
2. заповнення формуляра про прийняття оферти;
3. вчинення дій, які вважаються акцептом, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій знаходиться така пропозиція, та ці роз’яснення логічно пов’язані з нею.

Перша і друга із зазначених форм акцепту повинні бути підписані відповідно до вимог Закону:

• за допомогою електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» (при використанні засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронного правочину);

• або за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що визначається Законом (дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які необхідно вводити «при кожному вході в інформаційну систему підприємства електронної комерції»);

• або аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) – за письмовою згодою сторін.

Причому електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у вищезазначеному порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Варто зазначити, що електронні договори є найбільш поширеним видом договорів у сфері електронної комерції, в яких акцепт третьої зазначеної форми надається вчиненням певних дій в інформаційній системі (надалі - інтернет-магазині) продавця.

Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження (або місце фактичного проживання) продавця. Момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається відповідно до положень ЦК України про купівлю-продаж (хоча електронним договором може бути визначено інший момент виконання зобов’язань між сторонами).

Способи розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства з використанням:

1. платіжних інструментів;
2. електронних грошей;
3. шляхом переказу коштів;
4. оплати готівкою;
5. іншим способом.

Продавець або інша особа, яка отримала оплату повинні надати покупцеві електронний документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Якщо ж покупець протягом терміну для оплати не здійснив розрахунок, то оферта вважається неприйнятою. Якщо ж покупець оплатив товар, проте не виконав інших умов, зазначених в оферті, така оплата визнається неналежною та повертається акцептантові.

Використання персональних даних у сфері електронної комерції може здійснюватися тільки в разі створення суб’єктом електронної комерції умов для захисту таких даних. Сама реєстрація фізичної особи в інформаційній системі суб’єкта електронної комерції означає надання ним згоди на використання та обробку його персональних даних. Сторони зобов’язані забезпечити захист персональних даних, які стали їм відомі з електронних документів при здійсненні електронних правочинів.

Сторони електронних угод несуть відповідальність за невиконання своїх зобов’язань в порядку, визначеному законом або договором. Електронні документи (повідомлення), пов’язані з електронним правочином, можуть бути представлені в якості письмових доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь в судовому розгляді справи. У зв’язку з цим сторони повинні забезпечити зберігання електронних документів в термін не менше, ніж термін позовної давності, а інтернет-магазини зобов’язані забезпечити архівне зберігання таких електронних документів. При цьому, надання послуг зберігання електронних документів є видом господарської діяльності, що не підлягає ліцензуванню та не вимагає отримання будь-яких документів дозвільного характеру.

Інтернет є швидкоростучим середовищем, з кожним роком зростає кількість правочинів, виникають нові види послуг та товарів. Для забезпечення прав і свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб при здійсненні своєї діяльності потрібно подальше удосконалення законодавства, що регулює діяльність у сфері Інтернет.