Особливості споживчого кредитування в іноземній валюті

18.10.2017 р. Верховний суд України в контексті справи №6-2024цс16 досліджував особливості споживчого кредитування в іноземній валюті або в її еквіваленті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року, № 6-240цс14 від 11 лютого 2015 року, № 6-698цс15 від 10 червня 2015 року та № 6-757цс15 від 01 липня 2015 року, № 6-1926цс15 від 04 листопада 2015 року.

Перед усім необхідно вказати, що «Споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності» - Резолюція Генеральної асамблеї ООН.

«Споживачу під час укладення кредитного договору об'єктивно бракує знань для здійснення правильного вибору послуг із запропонованих на ринку та оцінки укладеного договору» – Хартія захисту споживачів ЄС.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов’язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України – гривні.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Так положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, справа № 924/1968/15 та Верховного суду України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.

ВАЖЛИВО: У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

21 грудня 2016 року у справі за № 6-1672цс16 Верховний суд України зробив правовий висновок щодо стягнення суми заборгованості в іноземній валюті, яка визначається за офіційним курсом національної валюти на день ухвалення судового рішення (або на день подачі позову згідно з позовними вимогами).

Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Необхідно вказати, що 10 червня 2017 року набув чинності закон "Про споживче кредитування", який розширює права позичальників і покладає додаткові обов'язки на кредиторів.

Закон забороняє надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті і вводить суворі вимоги до реклами споживчих кредитів. Передбачений перелік стандартної інформації, яка повинна бути в кожному оголошенні про кредит.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка А.М. щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

ВАЖЛИВО: Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.

Між тим, у зв’язку з різким коливанням курсу іноземної валюти (долар США, ЄВРО) застосування еквіваленту іноземної валюти до зобов’язань за споживчим кредитом, наданим у національній грошовій одиниці, на мій погляд, може бути наслідком зміни у витратах споживача, які не пов’язані зі зміною відсоткової ставки по кредиту, а змінюються за рахунок коливання (зростання) курсу відповідної іноземної валюти.

Окремо необхідно вказати, що правовий аналіз положень ч. 5 ст. 11 та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Такий же висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року в справі № 6-80цс12 та від 25 вересня 2013 року в справі № 6-80ц13, і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

При цьому згідно із частинами першою, другою, четвертою та п’ятою статті 18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Більше того, у правовій позиції Верховного Суду України від 08.10.2016 р. по справі № 6-330цс16 дещо конкретизовано, так умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору.

ВИСНОВОК: З викладеного вбачається, що положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах споживача, є підставою для визнання таких положень договору недійсними, а відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року, № 6-240цс14 від 11 лютого 2015 року, № 6-698цс15 від 10 червня 2015 року та № 6-757цс15 від 01 липня 2015 року, № 6-1926цс15 від 04 листопада 2015 року.