Особливості набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення

Набуття громадянами України земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом приватизації передбачає наступні варіанти реалізації цього права громадянами.

Спрощена процедура приватизації

Варіант 1 спрощеної процедури приватизації регламентується частинами 1, 2 статті 118 ЗК України та передбачає приватизацію земельних ділянок громадянами України, яким такі земельні ділянки сільськогосподарського призначення належать на умовах користування.

Спрощена процедура приватизації передбачає декілька умов, наявність яких є обов'язковою для реалізації права громадян за частинами 2 ст. 118 ЗК України, до якої варто віднести:

• - спеціальну правосуб'єктність - громадянство України (п. "в" ч. 1 ст. 81 ЗК України);
• - наявність спеціального земельно-правового статусу - землекористувача, який має бути підтверджений державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (частинами 3-4 ст. 126 ЗК України) чи договором оренди землі (ч. 5 ст. 126 ЗК України);
• - наявність технічних матеріалів та документів, які підтверджують розмір земельної ділянки;
• - площа земельної ділянки, що знаходиться в користуванні громадянина, має відповідати нормам безоплатної передачі громадянам земельних ділянок у розмірах, визначених у ст. 121 ЗК України:
  • а) для ведення фермерського господарства - у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
  • б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
  • в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Процедура реалізації права громадян на приватизації земельних ділянок сільськогосподарського призначення передбачає:

1) подання громадянином України заяви до компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні.

Компетентний орган визначається залежно від місцезнаходження земельної ділянки, яким відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України може бути:

• - районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту);
• - сільська, селищна, міська рада (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту);
• 2) прийняття компетентним органом у місячний строк рішення про приватизацію земельної ділянки;
• 3) замовлення громадянином України у суб'єкта, який має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, склад якої передбачений ч. 1 ст. 56 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 р.;
• 4) отримання зареєстрованого державного акта на право власності на земельну ділянку.

Варіант 2 спрощеної процедури приватизації земельних ділянок регламентується абз. 2 п. 1 Перехідних положень ЗК України та передбачає приватизацію земельних ділянок громадянами України, щодо яких було прийнято рішення органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у приватну власність, проте яке не було реалізоване до 1 січня 2002 р. (дата набрання чинності Земельним кодексом України).

Процедура приватизації за зазначеною нормою передбачає декілька умов, серед яких наступні:

• - наявність рішення сільської, селищної, міської ради, прийнятого відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. Виходячи з зазначеного рішення ради про передачу земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи садівництва у приватну власність громадянина має бути прийнято з 15 січня 1993 р. (дата опублікування Декрету) по 1 січня 2002 р. (дата набрання чинності Земельним кодексом України);
• - відсутність виданого на підставі даного рішення державного акта на право власності на земельну ділянку;
• - особа, яка вказана в рішенні (зацікавлена особа), або її спадкоємець є громадянами України (п. "в" ч. 1 ст. 81 ЗК України);
• - спадкоємці зацікавленої особи мають свідоцтво про право на спадщину або рішення суду.

Процедура реалізації права громадян на приватизацію земельних ділянок за абз. 2 п. 1 Перехідних положень ЗК України передбачає:

1) подання громадянином України (або його спадкоємцем) до сільської, селищної, міської ради заяви про оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку.

До заяви громадянин додає:

• - рішення сільської, селищної, міської ради, прийняте відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. про передачу земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, садівництва у приватну власність громадянина;
• - щодо земельних ділянок, наданих "для ведення особистого підсобного господарства" - рішення сільської, селищної, міської ради про уточнення цільового призначення земельної ділянки "з особистого підсобного господарства" на "ведення особистого селянського господарства";
• - для спадкоємців громадян, зазначених у рішенні ради - свідоцтво про право на спадщину або рішення суду;
• 2) передачу сільською, селищною, міською радою до відповідного територіального органу Держкомзему заяви громадянина з додатками за актом приймання-передачі;
• 3) укладення відповідним територіальним органом Держкомзему договору на виготовлення технічної документації із складання державного акта на право власності на земельну ділянку та договору на виготовлення та державну реєстрацію такого державного акта;

. 4) отримання зацікавленим громадянином або його спадкоємцем зареєстрованого державного акта на право власності на земельну ділянку.

Користуйтеся консультацією: Що таке земельний пай, його оренда та порядок виділення на місцевості

Процедура регламентується ст. 25, частинами 3-5 ст. 118 ЗК України та передбачає приватизацію громадянами України земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Процедура приватизації за частинами 3-5 ст. 118 ЗК України висуває декілька обов'язкових умов, серед яких наступні:

• - зацікавлені особи повинні мати громадянство України (п. "в" ч. 1 ст. 81 ЗК України);
• - зацікавлені особи, які можуть набувати земельні ділянки у власність зі складу державних, комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, об'єднуються у дві групи:
  • 1) група 1 - зацікавлені особи, які повинні перебувати у трудових правовідносинах з державним, комунальним сільськогосподарським підприємством, установою та організацією, тобто бути працівниками цього підприємства, установи та організації, або бути пенсіонерами з їх числа;
  • 2) група 2 - зацікавлені особи, які перебувають у трудових правовідносинах з державними і комунальними закладами освіти, культури, охорони здоров'я, розташованими на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа;
• - зацікавлені особи станом на 1 січня 2002 р. це приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай) (абз. 2 п. 8 Перехідних положень ЗК України);
• - державне, комунальне сільськогосподарське підприємство, установа та організація є постійним користувачем земельної ділянки, що має підтверджуватися державним актом на право постійного користування земельною ділянкою;
• - загальними зборами (зборами уповноважених) було прийнято рішення про приватизацію державного та комунального сільськогосподарського підприємства, установи та організації;
• - власник підприємства, установи та організації прийняв рішення про приватизацію підприємства (Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі").

Процедура реалізації права громадян на приватизацію земельних ділянок за ст. 25, частинами 3-5 ст. 118 ЗК України передбачає;

• 1) подання працівниками державних, комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій та пенсіонерами з їх числа клопотання про приватизацію земель, які перебувають у постійному користуванні державного або комунального сільськогосподарського підприємства, установи та організації до відповідного компетентного органу, якими є:
  • - районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація, якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту;
  • - сільська, селищна, міська рада, якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту;
• 2) розгляд клопотання громадян компетентним органом протягом місяця та прийняття рішення щодо його задоволення. У разі прийняття позитивного рішення відповідні органи надають дозвіл державним, комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель, що перебувають у їх постійному користуванні;
• 3) замовлення зацікавленими особами (працівниками та пенсіонерами з їх числа) у суб'єкта, який має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, проекту приватизації земельних ділянок зі складу земель державного, комунального сільськогосподарського підприємства, установи та організації. Проекти мають містити відомості про цільове призначення земель та місця їх розташування, про те, які саме площі піддягають приватизації, а які залишаються у державній або комунальній власності, про кількість працівників та пенсіонерів з їх числа, які мають право на приватизацію, тощо;
• 4) розгляд та затвердження проекту приватизації земель компетентним органом;
• 5) одержання зацікавленими особами, виділених у натурі (на місцевості) земельних часток (паїв), шляхом оформлення та видачі державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства.

Процедура визначається частинами 6-10 ст. 118 ЗК України і передбачає виділення із земель державної або комунальної власності у власність громадян України земельних ділянок для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства або садівництва.

Процедура приватизації за частинами 6-10 статті 118 ЗК України передбачає як обов'язкову умову наявність у зацікавленої особи громадянства України (п. "в" ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Процедура реалізації права громадян на приватизацію земельних ділянок за загальною процедурою приватизації передбачає:

• 1) подання зацікавленою особою клопотання з додатками до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки (п. 12 Перехідних положень ЗК України) про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності (ч. 6 ст. 118 ЗК України);
• 2) розгляд у місячний строк компетентним органом зазначеного клопотання і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку;
• 3) замовлення громадянином України у суб'єкта, який має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
• 4) подання розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Комісії з розгляду питань,, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою;
• 5) надання Комісією протягом трьох тижнів з дня одержання проекту відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свого висновку щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику в цей же строк.

Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

• 6) у випадках, визначених ст. 9 Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації", отримання зацікавленою особою висновку державної експертизи;
• 8) розгляд компетентним органом погодженого проекту та прийняття рішення про його затвердження та передачу земельної ділянки у власність зацікавленого громадянина України;
• 9) виготовлення та отримання зареєстрованого державного акта на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році" від 5 серпня 2009 р. № 844 технічна документація із землеустрою та державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в межах населених пунктів, та на земельні ділянки для ведення садівництва у 2009 р. оформлялися безкоштовно для громадян за рахунок Стабілізаційного фонду.

Розглянемо порядок набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення юридичними особами.

Користуйтеся консультацією: Эмфитевзис или аренда земельного участка?

Процедура регулюється ст. 123 ЗК України, яка передбачає:

• 1) подання клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної або комунальної власності до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації особою, яка зацікавлена в одержанні такої земельної ділянки у користування. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, посвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки);
• 2) компетентний орган в місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку;
• 3) замовлення юридичною особою у суб'єкта, який має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
• 4) подання розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою;
• 5) надання Комісією протягом трьох тижнів із дня одержання проекту відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свого висновку щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику в цей же строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;
• 6) у випадках, визначених ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" від 17 червня 2004 р., зацікавлена особа має отримати висновок державної експертизи;
• 7) подання зацікавленою особою заяви про надання земельної ділянки в постійне користування та проекту відведення до компетентного органу, яким можуть бути суб'єкти, визначені у частинах 7-9 ст. 123, ст. 122 ЗК України;
• 8) розгляд компетентним органом погодженого проекту та прийняття рішення про:
  • - затвердження проекту відведення земельної ділянки;
  • - надання земельної ділянки зацікавленій особі у постійне користування з визначенням категорії земель та вимог щодо її використання, затвердження умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, встановлення обгрунтованих граничних термінів забудови земельної ділянки;
• 9) виготовлення та отримання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Виготовлення державних актів у всіх випадках приватизації земельних ділянок та набуття земельних ділянок у постійне користування відбувається відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему віл 4 травня 1999 р. № 43, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 р. за № 354/3647 з урахуванням вимог Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Держкомзему від 22 червня 2009 р. № 325, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2009 р. за № 735/16751.

Процедура регламентується ст. 124 ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Юридичні особи набувають право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному ст. 123 ЗК України, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у випадках, визначених частинами 2,3 ст. 134 ЗК України.

До таких випадків відносяться:

o - належність на праві власності юридичній особі, у якої відсутні акції (частки, паї), що належать державі, об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці (крім випадків відмови власника розташованого на земельній ділянці нерухомого майна від її викупу або укладення договору оренди);

o - відведення земельної ділянки для городництва, сінокосіння та випасання худоби на умовах оренди громадянами України (ч. З ст. 134 ЗК України);

o - відведення земельної ділянки на умовах оренди юридичними особами для розміщення Інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції (ч. З ст. 134 ЗК України).

В усіх інших випадках, що не визначені частинами 2,3 ст. 134 ЗК України передача в оренду фізичним та юридичним особам земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Користуйтеся консультацією: Оренда невитребуваних земельних паїв: реєструємо право чи договір?

Відповідно до п. 15 Перехідних положень ЗК України до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 р., не допускається:

o а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

o б) купівля-продаж або відчуження в інший спосіб земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, крім передачі їх у спадщину, обмін земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Таким чином, оборотноздатними із земель сільськогосподарського призначення є лише земельні ділянки для ведення садівництва та земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, утворені шляхом відведення з земель запасу чи резервного фонду.

Перехід права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється на підставі таких цивільно-правових угод, як договір купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, успадкування тощо, при укладанні яких необхідно враховувати вимоги, передбачені ст. 132 Земельного кодексу України.

Особливість правового режиму земель сільськогосподарського призначення відображається в обсязі прав та обов'язків власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Загальні права землевласників та землекористувачів визначені статтями 90 95 ЗК України, до яких належать такі правові можливості:

• а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
• б) самостійно господарювати на землі;
• в) мати право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;
• г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) мати право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Проте, з огляду на цінність земель сільськогосподарського призначення, зазначені права землевласників щодо земель сільськогосподарського призначення законодавчо обмежуються або уточнюються залежно від виду їх цільового використання.

Зокрема на земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. Виходячи із зазначених законодавчих обмежень, користувач земельної ділянки для ведення городництва позбавлений таких правових можливостей, як: споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, закладати багаторічні плодові насадження та отримувати їх плоди.

Такі самі обмеження обумовлені таким видом цільового використання земельної ділянки, як сінокосіння та випасання худоби.

Виключення із зазначеного правила становлять земельні ділянки для садівництва, які1 можуть використовуватися для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Законодавча тенденція до розширення загальних прав землевласників та землекористувачів спостерігається щодо земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Зокрема використання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства передбачає задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізацію її надлишків та надання послуг із використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. З цією метою землевласники та землекористувачі земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства мають, окрім загальних правових можливостей, право:

• - відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку;
• - бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами;
• - отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії;
• - надавати послуги з використання майна особистого селянського господарства;
• - отримувати дорадчі послуги;
• - брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм;
• - об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо відповідно до законодавства України;
• - проводити в установленому законом порядку зовнішньоекономічну діяльність.

Відповідно до статей 91 96 ЗК України власники та користувачі земельних ділянок зобов'язані:

• а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
• б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
• в) своєчасно сплачувати земельний податок;
• г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

• д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
• е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Обираючи земельну ділянку того чи іншого цільового призначення необхідно також враховувати, окрім загальних, ще конкретні обов'язки, які повинен нести власник чи користувач земельної ділянки, виходячи із цільового призначення земельної ділянки.

Зокрема використання земельної ділянки для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачає, що валовий дохід за попередній звітний (податковий) рік фізичної або юридичної особи незалежно від форми власності та господарювання має перевищувати 75 відсотків загальної суми валового доходу від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди. Це обмеження не поширюється на осіб, які ведуть особисте селянське господарство.

Вищевикладене свідчить про особливе значення земель сільськогосподарського призначення для людини та держави, що і обумовлює особливий правовий режим їх використання.

Джерело: Аграрне право України