Окреме провадження без помилок: 5 орієнтирів Верховного Суду

Справи про встановлення юридичних фактів — одна з найпоширеніших категорій окремого провадження, де часто трапляються процесуальні помилки. Верховний Суд окреслює межі такого захисту, правила доказування та відмежування від позову. Розглянемо пʼять позицій вищої інстанції.

Юрисдикція суду у справах про встановлення юридичних фактів

У справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду окреслила умови (постанова від 18.01.2024), за яких заява про встановлення факту, що має юридичне значення, може розглядатися в порядку окремого провадження.

По-перше, факти повинні мати юридичне значення. Від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав. Щоб оцінити «юридичний характер» факту, суд з’ясовує мету його встановлення.

По-друге, встановлення факту не може бути пов’язаним із подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту повʼязане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і розʼяснює цим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

По-третє, заявник має довести відсутність іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує відповідний факт. Для цього разом із заявою подаються докази попередніх звернень до компетентних органів/установ і відмови у видачі документа із зазначенням причин (наприклад, відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

По-четверте, чинне законодавство не повинно передбачати іншого позасудового порядку встановлення такого юридичного факту.

Читайте статтю: Практичні аспекти справ окремого провадження про оголошення фізичної особи померлою

Особливості окремого провадження як виду цивільного судочинства

Як вид цивільного судочинства, окреме провадження характеризується певною специфікою процесуальної форми. На її особливості звернув увагу Касаційний цивільний суд ВС у справі № 686/11198/22 (постанова від 10.01.2024).

Окреме провадження застосовується тоді, коли відсутній спір про право. Водночас це не заперечує можливості спору про факт: його існування може бути неочевидним і саме потребувати судового підтвердження.

Об’єктом судового захисту в таких справах є охоронюваний законом (законний) інтерес — потреба та прагнення до користування конкретним матеріальним та (або) нематеріальним благом, що може як опосередковуватися, так і не опосередковуватися певним субʼєктивним правом. Захист охоронюваного законом (законного) інтересу у справах здійснюється шляхом підтвердження судом наявності чи відсутності певного юридичної факту як підстави виникнення, зміни чи припинення неоспорюваних субʼєктивних прав.

Мета окремого провадження зводиться до підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Читайте статтю: Окрема ухвала як механізм реагування на невиконання судового рішення

Специфічне коло субʼєктів; оскарження рішення особою, не залученою до справи

В окремому провадженні передбачене специфічне коло субʼєктів цивільного процесу — заявник і заінтересована особа. Цю особливість КЦС ВС дослідив у справі № 686/11198/22 (постанова від 10.07.2024).

Заявник — це особа, яка порушує справу окремого провадження. Заінтересованими є особи, які беруть участь у справі та мають юридичну зацікавленість. Це коло осіб визначається відносинами із заявником у звʼязку з обставинами, які підлягають встановленню та можуть вплинути на їхні права та обовʼязки.

Окремо суд сформулював підхід до оскарження судового рішення особою, яку не було залучено до участі у справі. На відміну від учасника справи, така особа має обґрунтувати наявність правового зв’язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес або обов’язок. Цей зв’язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обовʼязків цієї особи, тобто суд має розглянути й вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або якщо міститься судження про права та обовʼязки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення стосується прав та обовʼязків особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в його мотивувальній частині містяться висновки суду про права та обовʼязки цієї особи або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обовʼязки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхні процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд в разі визначення його цивільних прав та обовʼязків.

Процесуальні особливості розгляду справ окремого провадження

КЦС ВС у постанові КЦС ВС від 30.11.2023 у справі № 569/4466/23 нагадав, що у таких справах не застосовуються положення про змагальність (ст. 12 ЦПК) та межі судового розгляду (ст. 13 ЦПК). Натомість суд наділений повноваженнями з власної ініціативи витребувати необхідні докази.

Водночас обов’язок додавати докази разом із заявою законодавець встановлює лише у визначених випадках. Прикладом є ч. 2 ст. 318 ЦПК, яка прямо вимагає подання доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.

Для заяви про визнання фізичної особи недієздатною така вимога не передбачена: ч. 3 ст. 297 ЦПК не містить обов’язку додавати докази разом із заявою. З огляду на це, а також на активну роль суду в збиранні доказів у справах окремого провадження Суд дійшов висновку, що ч. 2 ст. 83 ЦПК не підлягає застосуванню до випадків подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною.

Читайте статтю:  Невідомий власник веб-сайту: окреме провадження чи витребування даних

Повернення заяви про встановлення факту смерті

У справі № 755/838/25 КЦС ВС дійшов висновку (постанова від 01.12.2025), що суди помилково визнали заяву про встановлення факту смерті неподаною та повернули її заявникові. Колегія суддів зазначила, що суди безпідставно не врахували доводи заявника про неможливість отримати та подати докази, на яких наполягали суди в оскаржених рішеннях. Також залишили поза увагою, що заявник подавав клопотання про витребування доказів і що ці докази могли бути отримані судом під час розгляду справи.

За таких обставин суд першої інстанції мав відкрити провадження у справі та вже в межах відкритого провадження оцінювати доводи заяви по суті, а також обґрунтованість клопотань про витребування доказів. Натомість суд, з позицією якого погодився апеляційний суд, спершу безпідставно залишив заяву без руху, а згодом передчасно повернув її заявникові, фактично перейшовши до оцінки обґрунтованості доводів заяви ще до відкриття провадження — на стадії вирішення питання про його відкриття.

Обґрунтовуючи такий підхід, КЦС послався на практику ЄСПЛ: національні суди мають уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть нівелювати законодавчо встановлені процесуальні вимоги (рішення у справі «Шишков проти Росії», заява № 26746/05).

Отже, окреме провадження залишається ефективним інструментом лише за умови правильного визначення його меж (юридична значущість факту, відсутність спору про право та відсутність альтернативного порядку встановлення). Суд у таких справах відіграє активну роль у збиранні доказів, а процесуальні вимоги не можуть перетворюватися на фільтр, який фактично підміняє розгляд по суті на стадії відкриття провадження. Представляючи клієнтів, адвокати мають чітко обґрунтувати мету встановлення факту й неможливість отримати документ позасудово, а також вчасно формулювати клопотання про витребування доказів, якщо їх отримання залежить від суду.

Автор статті: Лариса Гретченко,

голова комітету НААУ з питань сімейного права

Джерело: «Юридична практика».