Неплатоспроможний банк та його звільнені працівники. Теоретичні аспекти.

Необхідність детального дослідження ситуації, коли у неплатоспроможного банку відкликали банківську ліцензію і під час звільнення працівника з останнім не проводять остаточний розрахунок.

Неплатоспроможний банк не виплачує заробітну плату, вихідну допомогу, не видає трудову книжку у день звільнення, відтак, робітник залишається сам-на-сам зі своєю проблемою, без грошей чи можливості влаштуватись на іншу роботу.

Практична проблема в даному випадку полягає у тому, що у разі відкликання у банку банківської ліцензії у працівника виникають труднощі в отриманні заробітної плати, оскільки на вимогу працівника провести остаточний розрахунок, останній отримує від Уповноваженої особи Фонду негативну відповідь з причини того, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено проведення розрахунку в день звільнення, а сам розрахунок має проводитись відповідно до черговості визначеної у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Практика щодо підсудності справи за зверненням працівника доволі неоднозначна, про що свідчить ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц від 27.12.2018 за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») про стягнення заробітної плати за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушення строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977504.

Визначення терміну заробітна плата, міститься у Законі України «Про оплату праці», який визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Відповідно до статті 1 цього Закону, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

До структури заробітної плати виходить:

• Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
• Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
• Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Стаття 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗПП), зобов’язує власника або уповноваженого ним органу в день звільнення провести з працівником остаточний розрахунок, та видати йому належно оформлену трудову книжку у строки, зазначені в статті 116 КЗПП.

Віднесення банку до категорії проблемного здійснюється у відповідності до статей 75-77 Закону України «Про банки та банківську діяльність» з наслідками визначеними у статтях 36, 46-48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон 4452-VI), відповідно до яких Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює повноваження органів управління банку, шляхом повного або часткового делегування своїх повноважень одній або кільком уповноваженим особам Фонду, які є його працівниками (п. 17 статті 1 Закону 4452-VI).

Під час тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації неплатоспроможного банку уповноважена особа Фонду наділяється правом як орган управління банку звільняти співробітників неплатоспроможного банку.

Статтею 19 Конституції України у взаємозв’язку зі та статтями 37, 47, 48 Закону 4452-VI зобов’язано Уповноважену особу Фонду та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України, та законами України, а при звільненні робітника - дотримуватись законодавства України про працю.

У прикінцевих та перехідних положеннях Закону 4452-VI зазначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Метою Закону 4452-VI є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до статті 1 КЗПП вбачається його поширення на всі трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Варто зауважити, що Закон 4452-VI не регулює трудові правовідносини, які виникають при розгляді трудових спорів, а, отже, при виникненні трудових спорів, необхідно застосовувати нормативно правові акти, які саме і регулюють спірні правовідносини.

Інакше кажучи, Закон 4452-VI застосовується до правовідносин Банк – Клієнт, а КЗПП застосовується до правовідносин Роботодавець – Працівник. Отже, очевидним є те, що КЗПП має застосовуватись як пріоритетний нормативно-правовий акт.

Варто звернути увагу на постанову Верховного Суду від 25 січня 2018 року (справа № 711/2644/16-ц) в якій зроблено висновок, що перебування банку у процедурі ліквідації унеможливлює стягнення коштів на користь кредитора банку у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом 4452-VI, а тому не підлягає стягненню на користь звільненого працівника банку середній заробіток на підставі статті 117 КЗПП України і моральна шкода, адже такі виплати цим (Законом 4452-VI) не передбачені.

Цю правову позицію застосовують до всіх правовідносин, які виникають між неплатоспроможним банком та його звільненим працівником, що на мою думку є помилковим, оскільки з цієї правової позиції можливо виділити декілька важливих елементів, а саме:

• перебування банку у ліквідації,
• стягнення коштів на користь кредитора банку,

Так, у статті 2 Закону 4452-VI нижченаведені терміни вживаються в такому значенні, а саме:

ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (відкликання банківської ліцензії), що автоматично робить неплатоспроможний банк звичайною юридичною особою з наслідками визначеними у статті 46 Закону 4452-VI;

кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов’язань;

Якщо з визначенням ліквідація банку начебто все зрозуміло, то з кредитором необхідно розбиратися більш детально.

Отже, для того щоб стати кредитором неплатоспроможного банку, необхідно дотриматись процедури, а саме: протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, необхідно заявити ліквідатору Фонду про свої вимоги до банку. (стаття 35 та частина 5 статті 45 Закону 4452-VI.) Варто зауважити, що 30-ти денний термін є присічним та поновленню не підлягає.

І тут виникає питання хто може заявити кредиторські вимоги до неплатоспроможного банку?

Для того, щоб дати відповідь на це питання необхідно проаналізувати терміни «Банківська діяльність», «Банківська ліцензія», «Клієнт банку», «Фінансова установа», «Фінансова послуга»:

Згідно статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» терміни вживаються в наступному значенні, а саме:

• банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;
• банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність;
• клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку;

Статтею 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» терміни встановлено такі визначення:

• фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансової установи належать банк.
• фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

Аналізуючи вищенаведені терміни можна зробити розширене тлумачення терміну кредитор банку, а саме: кредитор банку - це фізична чи юридична особа, яка користувалася фінансовими послугами неплатоспроможного банку до відкликання банківської ліцензії і на підтвердження своїх вимог клієнт/кредитор має документальне їх підтвердження (договір банківського вкладу, договір розрахунково-касового обслуговування, виписка по рахунку тощо).

З наведеного вбачається, що працівник не є користувачем фінансових послуг у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків.

Статтями 48, 49 Закону 4452-VI визначені повноваження уповноваженої особи Фонду, які вона здійснює з дня свого призначення, до яких, зокрема, відноситься складання реєстру акцептованих вимог кредиторів (внесення змін до нього) та здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч.2 ст.49 Закону 4452-VI, протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону, Фонд здійснює заходи серед яких визначення суми заборгованості кожному кредитору та їх віднесення до певної черги погашення; відхилення вимог в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складення реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Частиною 1 ст.52 Закону 4452-VI визначено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону 4452-VI та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону 4452-VI;

4) вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;

5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;

6) вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності);

7) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;

8) вимоги за субординованим боргом.

З вищенаведеного аналізу норм вбачається, що в разі порушення роботодавцем імперативних норм статей 47 та 116 КЗПП до відкликання банківської ліцензії, такі вимоги з урахуванням компенсаційних нарахувань відповідно до статті 117 КЗПП мають бути включені до 2-ї черги реєстру кредиторів. Відповідальність неплатоспроможного банку обмежена строком від початку виникнення спірних правовідносин та до моменту відкликання банківської ліцензії.

Проте, в ЄДРСР вбачаться ще така категорія спорів, коли звільнення відбулося без додержання роботодавцем вимог ст. 47 та 116 КЗПП саме після відкликання банківської ліцензії, що також стає безумовною підставою стягнення компенсаційних виплат за статтею 117 КЗПП.

Відповідно до визначення термінів, які наводяться у статті 2 Закону та статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» неплатоспроможний банк це звичайна юридична особа.

Імперативні норми частини першої та другої статті 52 Закону 4452 - VI не дають права проблемному банку – роботодавцю звільнити працівника без проведення з ним остаточного розрахунку в день звільнення та видачі йому трудової книжки, тому що ці витрати мають бути заплановані у кошторисі витрат проблемного банку.

Частина третя статті 46 Закону 4452 - VI передбачає, що під час здійснення ліквідаційної процедури у проблемного банку не виникає додаткових зобов’язань, крім витрат, які безпосередньо пов’язані зі здійсненням ліквідаційної процедури.

До витрат ліквідаційної процедури належать витрати, які необхідні для закінчення технологічного циклу, що і включають в себе виплати звільненим працівникам неплатоспроможного банку у відповідності до ст. 40, 41 КЗПП з додержанням гарантій, які надані робітнику законодавством України про працю.

Аналогічне твердження міститься у пункті шостому статті 52 Закону 4452 - VI, а саме: витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку відносяться до першочергових витрат, оскільки ці витрати плануються та затверджуються у кошторисі витрат проблемного банку.

Крім того, частина третя статті 46 Закону 4452 - VI має застосовуватись лише до відносин, які виникли до моменту відкликання банківської ліцензії та у відносинах, які виникають між неплатоспроможним банком та його клієнтом. Оскільки працівник відповідно до покладених на нього обов’язків трудовим договором не може бути клієнтом неплатоспроможного банку, бо він не є споживачем фінансових послуг під час виконання своїх трудових обов’язків.

Відповідно до ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Також під час розгляду справ в даній категорії, частина п’ята статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» зобов’язує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію чи адміністрацію неплатоспроможного банку враховувати висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, які є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Необхідно звернути увагу на те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. Дана позиція, зокрема, підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 03.10.2012 р. №6-109цс12, яка є джерелом права, та обов’язкова до застосування у відповідності до ст. 10 ЦПК України.

Відтак, статтями 47 та 116 КЗпП, статтею 19 Конституції України та статтями 37, 47, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» покладений обов’язок на Уповноважену особу Фонду та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, здійснити розрахунок та виплати всі суми, на які працівник має право та які гарантовані законодавством України про працю, а в разі порушення роботодавець має виплатити компенсацію у відповідності до ст. 117 КЗПП.

Попри наведене, необхідно звернути увагу на рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 р., №8-рп/2013 від 15.10.2013 р. та № 4-рп/2012 від 22.02.2012.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 52 Закону 4452 - VI передбачено, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать і витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку.

Так, положення статей 116-117 КЗпП у взаємозв’язку пунктом 6 ч. 2 ст. 52 Закону 4452 - VI передбачає їх виплату позачергово в межах кошторису витрат - шляхом внесення присуджених сум за рішенням суду, яке набрало законної сили, тобто остаточна сума яка присуджена працівникові за рішенням суду або іншого органу який розглядає трудовий спір. Ця ж стаття не звільняє неплатоспроможний банк від відповідальності згідно ст. 116-117 КЗпП, оскільки після відкликання банківської ліцензії неплатоспроможний банк є звичайною юридичною особою, яка завершує свій технологічний процес.

Висновки:

1 Закон 4452 - VI застосовується до правовідносин Банк – Клієнт, а Кодекс законів про працю України застосовується до правовідносин Роботодавець – Працівник.

2. Закон 4452 – VI лише встановлює порядок сплати працівнику грошових коштів згідно статті 52 Закону 4452 – VI.

3. Неплатоспроможний банк по відношенню до робітника є звичайною юридичною особою, та Закон 4452 - VI лише вказує, що вихідна допомога та всі належні суми мають бути виплачені позачергово, шляхом внесення цих сум до другої черги реєстру кредиторів або кошторису витрат після узгодження остаточної суми до виплат за наявності трудового спору.

3. Вимоги працівників до неплатоспроможного банку, що виникли до відкликання банківської ліцензії, включаються до другої черги реєстру кредиторів неплатоспроможного банку в порядку визначеному Законом 4452 – VI. Відповідальність неплатоспроможного банку обмежена днем відкликання банківської ліцензії.

4. Вимоги працівників до неплатоспроможного банку, що виникли після відкликання банківської ліцензії, включаються до кошторису витрат неплатоспроможного банку. Відповідальність неплатоспроможного банку обмежена строком проведення остаточного розрахунку.

P.S.

Аналізуючи прийняті рішення суду касаційної інстанції у спорах, що виникають між працівником та неплатоспроможним банком, стягнення з останнього компенсаційних виплат з підстав порушенням банком статей 47 та 116 КЗПП вбачаємо зовсім іншу, протилежну судову практику яка формується не на користь працівника та грубими порушеннями норм матеріального права.

В свою чергу це надає право скаржитись до ЄСПЛ, або звертатись із позовом до ФГВФО з підстав того, що його працівник, як керівник підприємства несе повну матеріальну відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати відповідно до частини 9 статті 134 КЗПП, та в зв’язку з чим вказана сума може бути стягнута з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до статті 16 Закону 4452 – VI.

Автор статті: Кулініч Андрій