Дозвіл суду на виїзд дитини за межі України без згоди батька не абсолютний, а отримується кожен раз із зазначенням країни та строку перебування дитини (ВССУ від 16 березня 2016р. у справі 6-33303ск15)

Фабула судового акту: Конфліктуючи між собою батьки намагаються помститися один одному і це звичайно негативно відображається на інтересах дитині. Розповсюджений засіб впливу - це ненадання одним із батьків дозволу на виїзд дитини за межі України. У цьому випадку такий дозвіл може надати суд, але при наявності спеціальних підстав визначених законодавством.

В цій справі мати в суді доводила, що дитина потребує лікування в Німеччині, а батько добровільно не надає дозвіл, що підтверджувалось телеграмами із пропозиціями з’явитися до нотаріуса і підписати документ. У суді батько заявив, що лікування є надуманою причиною, а дозвіл він не надає оскільки навіть не знає до якої країни може мати з дитиною поїхати і чи повернеться.

Суд першої інстанції задовільнив позов, проте суд касаційної інстанції рішення скасував і визначив наступне. Дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька не позбавленого батьківських прав надається кожного разу окремо (тобто на кожен виїзд), при цьому в дозволі зазначається країна, місце перебування та строк, на який дитини буде знаходитись за кордоном. В іншому випадку дозвіл позбавляє батька дитини брати участь у вихованні та можливості спілкування і є незаконним.

Отже, універсального, в тому числі на майбутнє - на всі випадки життя, дозволу на виїзд дитини за межі України суд надати не має право. Тільки у випадку позбавлення батька батьківських прав.

Аналізуйте судовий акт: Порядок спілкування та способи участі у вихованні малолітньої дитини можуть бути змінені судом (Ухвала Вищого спеціалізованого суду, судді Гулька Б. І., Луспеник Д. Д., Хопти С. Ф.)

Додаткові витрати для навачання повнолітніх дітей за ст. 185 СК України не стягуються з батьків - треба стягувати аліменти за ст. ст. 199,180-184 СК України (Постанова ВСУ від 24 лютого 2016р. у справі № 6-1296цс15)

Користуйтесь консультацією: Выезд ребёнка за границу без согласия и сопровождения одного из родителей

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справ за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без дозволу батька за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 25 лютого 2005 року до 26 березня 2009 року вона з ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу проживає з нею. Після розірвання шлюбу та у зв'язку з проживанням дочки з нею з відповідачем виникають непорозуміння щодо отримання дозволу на виїзд за кордон, відповідач безпідставно відмовляє в наданні таких дозволів, при цьому висуває різні умови для видачі дозволів, зокрема, й матеріальні.

Позивач зазначила, що в 2012 році дочка перенесла операцію на правій нозі, що була проведена в клініці м. Мюнхена (Німеччина), після чого їй рекомендовано кожні півроку проходити консультацію в цій клініці, тобто виїздити до Німеччини. Крім того, дочка відвідує різноманітні гуртки та курси з вивчення трьох іноземних мов, економічну школу «БігБоз», тому їй необхідно постійно виїздити у різні країни світу на чемпіонати та тренінги, у той час як відповідач не дає дозвіл на виїзд дочки за кордон. Починаючи з березня 2015 року вона і дочка неодноразово зверталися до ОСОБА_4, відправляли телеграми з проханням з'явитися до нотаріуса, з яким була домовленість на відповідну дату та годину можливого нотаріального посвідчення дозволу на виїзд за кордон, проте відповідач ігнорував такі звернення.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд надати дозвіл на виїзд за межі України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення нею 18-річного віку без згоди та супроводу батька.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Надано дозвіл на виїзд за межі України неповнолітньої дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення нею 18-річного віку без згоди та супроводу батька ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі положень Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Конвенції про права дитини, виходив із того, що виїзд дитини за кордон сприятиме розширенню світогляду дитини, добре позначиться на її духовному та інтелектуальному розвитку як особистості й не порушить прав відповідача батька і не позбавить останнього можливості брати участь у вихованні неповнолітньої дочки.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 25 лютого 2005 року до 26 березня 2009 року ОСОБА_3 з ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу проживає з матір'ю.

Відповідач відмовляється надати дозвіл на виїзд дочки за кордон, посилаючись на те, що необхідність виїзду за кордон до Німеччини з метою медичних консультації є надуманою та нічим не підтверджена, крім того, він не може надати згоду на виїзд дитини за кордон, оскількийому не відомо, до якої країни і на який час має наміри виїхати дочка.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

У підп. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Проте суди не врахували, що позивачем не зазначено, в яку конкретно країну світу необхідно виїзд дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України суди не визначився з правовою підставою надання дозволу на виїзд дитини без згоди батька, не зазначили конкретну країну, до якої дозволяється виїзд дитини без згоди батька; не врахували визначеної ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» можливості ухвалення судом рішення на разовий виїзд без згоди батька, не позбавленого батьківських прав та, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, чим фактично позбавили батька дитини можливості брати участь у його вихованні та можливості спілкування з ним.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

О.В.Закропивний

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик