Додаткові витрати для навчання повнолітніх дітей за ст. 185 СК України не стягуються з батьків – треба стягувати аліменти за ст. ст. 199, 180 -184 СК України (Постанова ВСУ від 24 лютого 2016р. у справі № 6-1296цс15)

Фабула судового акту: Розповсюдженою думкою серед матерів, які виховують дитину (дітей) є думка, що окрім аліментів можна стягувати з батька додаткові витрати для навчання, в тому числі повнолітньої дитини віком до 23 років. ВСУ розглянувши справу встановив, що витрати для навчання повнолітньої дитини не можуть стягуватись за ст. 185 СК України. Проте у випадку навчання дитини у батьків залишається обов’язок її утримувати, тому треба звертатись з позовами про стягнення аліментів за ст. ст. 199-184 СК України у загальному порядку. У випадку припинення навчання повнолітньої дитини, виплата аліментів також припиняється.

Аналізуйте судовий акт: Пеня за прострочення сплати аліментів нараховується за прострочення кожного окремого місячного платежу та підсумовується судом у загальну суму до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.(Постанова ВСУ у справі №6-149цс14 від1 жовтня 2014р.)

Порядок спілкування та способи участі у вихованні малолітньої дитини можуть бути змінені судом (Ухвала Вищого спеціалізованого суду, судді Гулька Б. І., Луспеник Д. Д., Хопти С. Ф.)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання доньки, яка продовжує навчання.

Позивачка зазначала, що вона з відповідачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах, які були припинені після народження їхньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2014 року з відповідача стягуються аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі в розмірі 600 грн на період навчання.

Посилаючись на те, що її дочка навчається в Запорізькому національному технічному університеті за контрактом (загальний термін навчання з 1 вересня 2013 року по 30 травня 2017 року, загальна вартість оплати за навчання становить 43 тис. 41 грн) та проживає в гуртожитку, починаючи з 1 вересня по 15 лютого 2014 року позивачка понесла відповідні витрати, пов’язані з навчанням доньки, тому просила суд стягнути з відповідача на її користь Ѕ частину витрат за період з 1 вересня по 15 лютого 2014 року: на оплату за навчання в розмірі 3 тис. 74 грн. 19 коп.; за проживання доньки в гуртожитку в розмірі 849 грн 97 коп.; допустити негайне виконання рішення суду та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2015 року, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 січня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2015 року та відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 185 201 Сімейного кодексу України (далі – СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360⁵ ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, встановлено, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах та мають спільну дочку – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

16 лютого 2014 року ОСОБА_3 досягла повноліття.

Згідно з довідкою виданою Запорізьким національним технічним університетом 12 грудня 2013 року ОСОБА_3 є студенткою першого курсу денної форми навчання гуманітарно-правового факультету Запорізького національного технічного університету (за контрактом) і її навчання закінчиться 30 травня 2017 року. З 1 вересня 2013 року ОСОБА_3 проживає і зареєстрована в гуртожитку № 3 університету АДРЕСА_1.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2014 року відповідно до статті 199 СК України з відповідача стягнуті аліменти на утримання доньки у твердій грошовій сумі в розмірі 600 грн щомісячно на період її навчання в Запорізькому національному технічному університеті до 30 травня 2017 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення додаткових витрат, пов’язаних з навчанням дочки, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачка просить стягнути зазначені суми за статтею 185 СК України, обґрунтовуючи це як обов’язок відповідача брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, а витрати на проживання у гуртожитку та вартість навчання не відносяться до таких витрат.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року, 26 червня 2013 року та 3 грудня 2014 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 185 201 СК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, посилається заявниця, у справі з аналогічними правовідносинами касаційний суд виходив з того, що виплати, пов’язані з навчанням дитини в університеті та проживанням у гуртожитку, є додатковими витратами; ці витрати зумовлені особливими обставинами, оскільки спрямовані на розвиток здібностей дитини (її навчання), при цьому зазначені витрати понесені позивачкою до настання повноліття дитини. Крім того, вирішуючи спір, суд також ураховував наявність у позивачки потреби в матеріальній допомозі у зв’язку з навчанням дитини.

Отже, викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права – статей 185 201 СК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою - третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленністю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може братии участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Положеннями статей 180 183 185 193 198 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов’язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).

Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв’язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Разом з тим статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах, правовідносини обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов’язань, обов’язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Таким чином, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв’язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу.

Отже у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є законним, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 360⁵ ЦПК України в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360³, частини першої статті 360⁵ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України.