На чьи плечи ложится ответственность за кражу денег с банковской карты (ВС в деле № 691/699/16-ц от 20 июня 2018 р.)

Куда обращаться в случае кражи денег с банковской карты?

Что делать если банки начисляют проценты с украденных денег на кредитной карте?

Кто возместит убыток за похищенные деньги с карты?

С такими вопросами к нам обращаются достаточно часто. И так, что же делать в случае возникновения такой ситуации, куда обращаться и кто понесет ответственность – все эти вопросы рассмотрим на примере решения Верховного Суда.

Согласно действующего законодательства банк обязан вернуть клиентам деньги, которые были украдены с их банковских карт мошенниками, если не будет доказательств того что клиент сам спровоцировал такую кражу своим действием или бездействием (например, хранил карту и пароль от нее в кошельке).

Но на практике, банки как правило не спешат возвращать деньги и помимо этого еще и начисляют проценты, в случае если кража произошла с кредитной карты. Кроме того, указывают на то что клиент недобросовестно исполнял условия хранения карты.

Что же делать в таком случае?

Сразу же после обнаружения незаконно списанных средств клиент должен обратиться в банк с заявлением о проведении служебного расследования, в котором обязательно указать:

- когда именно произошло незаконное снятие денег;

- сумму незаконного снятия;

- также письменное требование о возврате безосновательно списанных денег.

После, следует обратиться в полицию с заявлением о мошенничестве.

Как правило банки не торопятся возвращать украденные деньги, в таком случае единственным выходом будет подавать иск в суд.

Отметим, что речь идет о случаях, когда клиент не нарушал условия договора и правила пользования банковской картой.

Судебная практика в таком случае склоняется на сторону клиента. Так, новый Верховный Суд вынес решение по делу о взыскании незаконно снятых денежных средств с кредитной карты (постановление ВС № 691/699/16-ц).

Суть дела: между клиентом и банком был заключен кредитный договор. Клиенту была предоставлена кредитная карта и кредитный лимит в размере 5000 грн. с уплатой процентов за пользование кредитом в размере 16,80% в год на сумму остатка задолженности с конечным сроком возврата, который соответствует сроку действия карты.

По мнению банка, заемщик нарушил условия договора в связи с чем возникла кредитная задолженность в размере 14 404, 24 грн, которая состояла: из: 4754, 01 грн - задолженность по кредиту, 9 650, 23 грн - задолженность по процентам за пользование кредитом, и начисленные штрафы.

При этом, согласно материалам дела, кредитная задолженность возникла вследствие списания денежных средств со счета клиента мошенниками. А именно с использованием дубликата SIM-карты, к которому была подвязана кредитная карта. В свою очередь оригинальная SIM-карта клиента, была заблокирована Центром обслуживания абонентов в связи с ее якобы потерей. Клиент обратился с соответствующими заявлениями в банк и полицию.

Позицией банка являлось, то что клиент своими действиями или бездействиями способствовал утрате, информации, которая позволяла инициировать платежные операции, но доказать в суде ее не смог.

Учитывая наличие уголовного производства, в рамках которого устанавливалось лицо, которое противоправно завладело денежными средствами суд первой инстанции и апелляция отказали банку в его требованиях и указали на то что пользователь карты не может нести ответственности за совершение платежных операций, если специальное платежное средство было использовано без физического участия пользователя или электронной идентификации платежного средства и его держателя, кроме случаев, когда доказано, что пользователь своими действиями или бездействием способствовал потере, незаконному использованию персонального идентификационного номера или другой информации, позволяющей инициировать платежные операции.

Банком была подана кассационная жалоба в ВС, где ВС оставил кассационную жалобу без удовлетворения, а решения первой инстанции и апелляции без изменений.

Учитывая вышеизложенное, хотелось бы дать несколько рекомендаций в данном вопросе:

• сразу же после обнаружения безосновательного списания средств, клиент обязан сообщить об этом банку (сперва позвонив на горячую линию, с требованием заблокировать карту, а после обратиться с письменным заявлением);
• обратиться в правоохранительные органы с заявлением о мошенничестве;
• клиент будет материально отвечать за незаконно снятые деньги, только в случае ненадлежащего соблюдения условий договора, а также платежных операций;
• если снятие денег произошло без физического участия клиента или без электронной идентификации платежного средства и его держателя, пользователь карты согласно действующего законодательства не несет ответственности.

Кроме того, исходя из ВС клиент будет в праве требовать вернуть утраченные деньги у банка путем подачи соответствующего иска в суд.

Автор: Юлия Макаровец, помощник юриста АО"КФ"ДОМИНАНТА"

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 691/699/16-ц

провадження № 61-16504св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Городищенського районного суду Черкаської області, у складі головуючого судді Подороги Л. В., від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області, у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Нерушак Л. В., від 18 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що між банком та ОСОБА_3 був укладений договір № б/н від 17 травня 2006 року, відповідно до умов якого, остання отримала кредит у розмірі 5 000, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті банку, складає укладений між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Також позивач вказував, що після закінчення строку дії кредитної картки ОСОБА_3 отримала нову картку. Разом з тим, відповідачем порушено зобов'язання перед банком щодо погашення заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 14 квітня 2016 року виникла кредитна заборгованість у розмірі 14 404, 24 грн.

На підставі викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № б/н від 17 травня 2006 року у розмірі 14 404, 24 грн.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволення заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитна заборгованість виникла внаслідок списання коштів з її особового рахунку у результаті шахрайських дії третіх осіб. Разом з тим, відповідач повідомила банк про несанкціоноване списання грошових коштів з її рахунку, звернулась до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з картковим рахунком. Банком не доведено, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, які дають змогу ініціювати платіжні операції, що дало б підстави для відповідальності користувача за проведені платіжні операції.

18 квітня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Черкаської області рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». Користувач картки не може нести відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

10 травня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2017 року.

У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2017 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи. Судами не було враховано, що відповідач не здійснив дії щодо постановки банківської картки в стоп-лист. Посилання на те, що гроші з картки відповідача були зняти іншою особою не звільняє позичальника від відповідальності по їх поверненню банку. Кредитний договір, укладений між сторонами, недійсним у встановленому порядку не визнавався.

13 липня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

08 серпня 2017 року ОСОБА_3 подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вона вказує на її необґрунтованість та безпідставність.

09 листопада 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

13 квітня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 05 травня 2006 року ОСОБА_3, підписавши заяву, погодилася та ознайомилась із умовами та правилами надання банківських послуг у закритому акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), надала свою згоду, що заява з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами Банку» складають договір, укладений між нею та позивачем.

На підставі вищевказаної заяви їй було відкрито рахунок та оформлено кредитну картку «Visa classic».

Таким чином, між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 5 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,80 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Строк дії платіжної картки закінчився у травні місяці 2014 року.

Звертаючись до суду із даним позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» вказувало про те, що у встановлені договором строки відповідач зобов'язання не виконала, у зв'язку з чим станом на 14 квітня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 14 404, 24 грн, яка складається з: 4 754, 01 грн - заборгованість за кредитом, 7 188, 12 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 300, 00 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 «Умов та правил надання банківських послуг»: 500 грн - штраф (фіксована частина), 662, 11 грн - штраф (процентна складова).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 24 травня 2006 року по 15 травня 2014 року користувалася кредитними коштами, сплачувала заборгованість за кредитом та відсотки за його користування та інші платежі (а.с. 4-7).

Встановлено, що починаючи з 01 грудня 2014 року з рахунку ОСОБА_3 зафіксовано зняття кредитних коштів, на які в подальшому було здійснено відповідні нарахування за кредитним договором.

05 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до Городищенського РВ УМВС України в Черкаській області із заявою щодо вчинення шахрайських дій.

06 грудня 2014 року за підставі заяви ОСОБА_3 внесені до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першої статті 190 КК України за № 12014250110000551 та розпочато досудове розслідування.

Згідно повідомлення Городищенського ВП Смілянського ВП ГУНП у Черкаській області від 23 грудня 2016 року № 6736/61-2016 у березні 2015 року було змінено підслідність у кримінальному провадженні № 12014250110000551 і воно направлено для проведення розслідування до Дніпровського РВ УМВС України в Херсонській області.

Відповідно до повідомлення Дніпровського ВП Херсонського ВП ГУНП в Херсонській області від 28 вересня 2016 року № 6993-36/1, останнім проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12014250110000551 за частиною першою статті 190 КК України, в якому ОСОБА_3 визнано потерпілою. Проведеними заходами встановлено, що грошові кошти з рахунку знімала ОСОБА_4, місце перебування якої на даний час встановлюється.

24 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Городищенського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» та до голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про припинення нарахування штрафних санкцій та пені за невиконання зобов'язань, відсотків за користування кредитом за картковим рахунком номер НОМЕР_2, у зв'язку з досудовим розслідуванням кримінального провадження, однак, листом від 10 березня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовило ОСОБА_3 у задоволенні поданої заяви.

Пунктом 6.6 правил користування платіжною картою передбачено, що у випадку виявлення факту несанкціонованого доступу до карткового рахунку через Інтернет, клієнт повинен подати заяву в банк з приводу вказаного питання. Банк в свою чергу представляє інтереси клієнта в міжнародній платіжній системі з питань повернення несанкціонованого списання суми.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції апеляційним судом на виконання вимог статті 137 ЦПК України, 2004 року, було витребувано у ПАТ «Київстар» докази щодо інформації блокування сім-карти та видачі дубліката за телефонним номером НОМЕР_1, який є фінансовим номером відповідача у ПАТ КБ «Приватбанк» та з якого 01 грудня 2014 року було здійснено неналежний переказ коштів.

На підставі отриманої відповіді № 5656/3 від 27 березня 2017 року щодо надання інформації судом апеляційної інстанції встановлено, що 01 грудня 2014 року тимчасово припинялося та відновлювалося за короткий час надання телекомунікаційних послуг абоненту за телефонним номером НОМЕР_1 за результатами розгляду звернення у містах Львів, Дніпро, Херсон, Київ та Запоріжжя. 01 грудня 2014 року о 18 год. 32 хв. в м. Запоріжжя SIM-карту телефонного номера НОМЕР_1 було замінено на нову SIM-карту з таким же номером по причині втрати (не гарантійна заміна). Заміна вищевказаної SIM-карти здійснена працівником ЦОА - ОСОБА_5

Відповідно до частини третьої статі 10 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 60 ЦПК України, 2004 року, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 7, 8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705,емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі. Суд апеляційної інстанції правомірно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В.Черняк